Популярні записи
Всесвітня історія / 9 клас / Для учнів / Дистанційне навчання
Протидія корупції
Всесвітня історія / 11 клас / Дистанційне навчання
Історія України / 9 клас / Дистанційне навчання
Громадянська освіта / Для учнів / Дистанційне навчання
Українознавство / Дистанційне навчання
Громадянська освіта / Для учнів / Дистанційне навчання
Історія України / 9 клас / Дистанційне навчання
Всесвітня історія / 11 клас / Дистанційне навчання
Всесвітня історія / 6 клас / Для учнів / Дистанційне навчання
Всесвітня історія / 8 клас / Дистанційне навчання
Історія України / 11 клас / Для учнів / Дистанційне навчання
Історія України / 9 клас / Дистанційне навчання
Українознавство / Дистанційне навчання
Всесвітня історія / 9 клас / Для учнів / Дистанційне навчання
Не може бути вільною та самостійною країна, яка не має державної мови. Не може бути вільною людина, яка не володіє державною мовою. В Україні українська мова функціонує як національна мова держави, нею розмовляють ті, хто любить свою Вітчизну, хто не уявляє себе без причетності до свого волелюбного народу.
Нині багато хто покликається на працю польського мовознавця, викладача Одеської гімназії в кінці минулого століття Михайла Красуського "Древность малороссийского языка”, опубліковану в Одесі у 1880 р., а в наш час передруковану в часописі "Індо-Європа” і в перекладі українською мовою — в "Дніпрі” (1991 р., № 10), у якій автор заявляє про те, що "малоросійська мова не тільки старша від так званої старослов`янської, але й від санскриту, грецької, латинської та інших мов”. Подібні твердження часто трапляються і в статтях та монографіях сучасних авторів.Проте спроби відсунути період появи українців і української мови в далеке минуле — аж до нашої ери — породжує безліч питань: де саме жили стародавні українці і чому вони не залишили жодних археологічних комплексів своєї культури, наявних в усіх інших стародавніх народів?
Отже, історію українців та української мови поза часом і простором і поза історією слов`янства взагалі — це значить відриватися від наукового грунту й літати в хмарах мрій і фантазій.
Із процесом становлення державності у слов'ян середнього Подніпров'я тісно пов'язаний термін "Русь". У давньоруських писемних пам'ятках він має чотири значення: етнічне – народ, плем'я; соціальне – суспільний прошарок або стан; географічне – територія, земля; політичне – держава. Існує багато концепцій походження слова "Русь": скандинавська (від місцевості зі схожою назвою), наддніпрянська (від назв річок із коренем "рос" у басейні Дніпра), фінська (від слова "ruotsi", яким фіни називали варягів) та ін. Достеменно відомо, що "руссю" називали спочатку скандинавів, що складали дружини новгородських і київських князів. Поступово варязькі дружини князів поповнювалися слов'янами й назва "русь" поширювалася взагалі на всіх дружинників. Згодом вона стала застосовуватися до східних слов'ян у значенні "руський народ" або "народ Русі" та стала назвою території, яку вони заселяли – Руська земля. Термін "Руська земля" вживається як у вузькому значенні (стосовно земель полян, сіверян і деревлян), так і широкому значенні (до всієї етнічної і державної території східних слов'ян).
Здавалося б стільки всього про традиційну українську хату відомо, стільки наукових та етнографічних праць написано, але все ж лишається багато невідомих широкому загалу знань та фактів про житло українців. Хата – не просто дім в якому проживала сім’я, це окремий всесвіт, де народжувалися, росли, закохувалися, одружувалися, господарювали та помирали. так повелося, що для українців побудувати дім означало не лише залити фундамент та викласти стіни, а й створите місце для родового гнізда, народити, виростити та виховати в ньому дітей, добрими, працьовитими та віруючими.Наші пращури були переконані що хата подібна до символу дерева життя та несе в собі ті ж самі риси, так скажімо, призьба та підрумок символізували корені цього самого дерева, стіни відповідно – стовбур, а дах верхівку-крону. Можливо саме з цих міркувань з’явилася традиція підводити призьбу чорною фарбою чи смолою, підкреслюючи тим самим межу між потойбічним світом та світом живих, який уособлювався білими стінами.
Для кращого розуміння розвитку народу та держави необхідно добре знати той простір і середовище, у якому вони сформувалися. До початку ХХ ст. Україна фактично перебувала у процесі формування своєї етнічної території. Відбувалися інтенсивні міграційні процеси, завдяки чому територія розселення українців, починаючи з кінця ХVI ст., постійно збільшувалася. Наприкінці XVIII ст. і в першій половині XIX ст. українцями було заселено Південну Україну та Кубань, згодом — Ставропільщину й Терщину. У XVIII ст. сформувалися українські етнічні острови в Поволжі та на Уралі. На заході розселення українців досягало м. Кракова (Польща), а на північному заході — м. Брест (Білорусь). Тож сьогодні чимало українських історичних земель розташовані за межами нашої держави. Це Кубань, Задунайщина, Пряшівщина, Берестейщина, Лемківщина, Холмщина, Підляшшя, Стародубщина.• Дайте визначення понять: «етнічний», «міграція».
Існують чотири теорії етногенезу українців:теорія «споконвічності» — українці існують стільки, скільки взагалі існує людина сучасного типу, тобто від 30 - 40 тисяч до 2 - 3 млн років, а територія нинішньої України з часів раннього палеоліту і до наших днів ніколи не була безлюдною;
теорія автохтонності (М. Грушевський), згідно з якою етнічну основу українців становило населення пізнього палеоліту, яке проживало на території України, а росіяни і білоруси мали свою окрему етнічну основу і територію проживання;
теорія «єдиної колиски» (яка була загальноприйнятою в СРСР у 1950 - 80-ті.): зародження і розвиток зєдиної древньоруської народностітрьох близьких слов'янських народів (українців, білорусів, росіян);
теорія «незалежного розвитку окремих східнослов'янських народів», тобто українців, білорусів, росіян.
Перша теорія сформульована в кінці XIX ст. канадсько-українським ученим Я. Пастернаком. Ця теорія ґрунтується на ідеї самобутності українців, котрі нібито не мають нічого спільного зі слов'янами. Вони безпосередньо зародилися на базі трипільської культури, еволюціонувавши пізніше у скіфське плем'я неврів, потім в антів, а відтак і у спільноту часів Київської Русі.
Культура Київської Русі є результатом тривалого процесу як внутрішнього розвитку східнослов'янського суспільства, так і зовнішнього впливу світової цивілізації. Позначилися на культурі київської держави прийняття християнства та загальний вплив Візантії. Важливими були також намагання київських князів вийти з-під впливу Константинополя і звернутися до власних культурних особливостей у різних сферах мистецтва.Народ Київської Русі, однієї з найбільших держав тогочасної Європи, створив неповторну матеріальну і духовну культуру. В її основі лежала повсякденна праця, багатовіковий досвід поколінь, боротьба за оволодіння силами природи. Центрами культурного життя стали численні міста - насамперед Київ, Володимир, Чернігів.
Культура Київської Русі до християнства
Дохристиянські часи Київської Русі позначені значним впливом економічного розвитку держави та язичницьких вірувань слов’ян. На цей час припадає стрімка урбанізація, викликана розвитком ремісництва на території Русі. З великою швидкістю розвиваються:
- ковальство;
- гончарство;
- ткацтво
Сьогодні ми з вами познайомимося з елементами традиційного українського вбрання, його художніми особливостями, обереговим значенням, познайомимося з митцями, які особливу увагу у своїй творчості приділяли українському одягу, і, сподіваюсь, що кожен із вас вкінці заняття відчує гордість за наш талановитий народ.
Кожен народ має своє неповторне індивідуальне обличчя як у духовній культурі, так і в побуті. Ця індивідуальність знайшла своє відображення і в традиційному народному одязі, який формувався протягом багатьох століть.
Україна – достатньо велика країна, тому український народний костюм відрізняється багатством регіональних різновидів. Основні елементи українського одягу мають давньослов’янське походження і беруть свої витоки з культури Київської Русі. Статусу національного символу український одяг набув у XVII-XIX ст.
Відомо, що наші предки серед усіх божеств визнавали наймогутнішого бога, який посилав блискавку, йому жертвували худобу. Вони не визнавали призначення й не вірили, що воно мало якусь силу над людьми, поклонялися річкам, німфам, божествам, жертвуючи їм усячину та ворожачи під час жертвопринесень.Найвищий бог фігурує під різними назвами: Перун — бог грому і блискавок, Хоре — сонця, Сварог — вогню. Поклонялися наші предки також Велесові (Волосові) — богові достатку, опікунові багатства, торгівлі, худоби; Стрибогові — богові вітрів. Невідомо, які з них були власне слов'янські, а які слов'яни перейняли від інших народів. Так, Перун, можливо, давньогерманський Донар, що прийшов до слов'ян від варягів, а Хоре, мабуть, божество, перейняте від давніх іранців. Збереглися у народній пам'яті русалки, мавки, водяники, лісовики, домові та ін. Жертви приносили у річках, болотах, колодязях, у гаях, під старими деревами, при вогнищах. Купці, переправляючись через дніпровські пороги, зупинялися на острові Хортиця і там під старезним дубом клали жертовні хліб і м'ясо, а деколи й птицю, причому жереб вирішував — зарізаною чи живою.
Основним заняттям ранніх слов'ян було землеробство. Найдавнішим способом вирощування зернових культур у лісовій зоні було підсічне землеробство. На окремих ділянках лісу селяни спалювали повалені вітром сухі дерева і таким чином проводили підготовку землі під посіви. Нерідко перед вирубуванням лісу дерева підсікали, щоб вони швидше висихали у вертикальному положенні. Тоді дерева валили і спалювали. Попіл був добривом, він же розпушував ґрунт. Після трьох років використання виснажену землю залишали и освоювали нову ділянку.У лісостеповій зоні слов'яни жили невеликими селищами. Селилися вони на берегах річок, де були гарні луки і добрі ґрунти для обробітку. Ранні слов'яни використовували тут перелогову систему обробітку ґрунтів. Поле оброблялося і засівалося до того часу, поки земля давала хороші врожаї. Коли ж врожаї падали, поле залишалося для "відпочинку", а використовувалося інше. У той час вільних земель було багато, і слов'яни завжди мали добрі врожаї. Вирощували слов'яни пшеницю, просо і ячмінь. Археологічні знахідки того часу свідчать, що слов'яни користувалися досить добрими знаряддями праці, зокрема у них вже був залізний серп, мотики, кістяні й дерев'яні сохи з металевими наконечниками.Інформація
-
Для вчителя історії
-
Весвітня Історія
-
Історія України
-
Громадянська освіта
-
Правознавство
Нові публікації
NEW
Правознавство / Для учнів / Дистанційне навчання
Історія України / 9 клас / Дистанційне навчання
Правознавство / Для учнів / Дистанційне навчання
Історія України / 9 клас / Дистанційне навчання
9 клас / Історія України / Дистанційне навчання
Коментарі
Вам сподобався сайт?
Хмара тегів