Популярні записи
Всесвітня історія / 9 клас / Для учнів / Дистанційне навчання
Протидія корупції
Всесвітня історія / 11 клас / Дистанційне навчання
Історія України / 9 клас / Дистанційне навчання
Громадянська освіта / Для учнів / Дистанційне навчання
Українознавство / Дистанційне навчання
Громадянська освіта / Для учнів / Дистанційне навчання
Історія України / 9 клас / Дистанційне навчання
Всесвітня історія / 11 клас / Дистанційне навчання
Всесвітня історія / 6 клас / Для учнів / Дистанційне навчання
Всесвітня історія / 8 клас / Дистанційне навчання
Історія України / 11 клас / Для учнів / Дистанційне навчання
Історія України / 9 клас / Дистанційне навчання
Українознавство / Дистанційне навчання
Всесвітня історія / 9 клас / Для учнів / Дистанційне навчання
Мета: охарактеризувати становище України та українців у роки Другої світової війни; з'ясувати, як війна вплинула на долю нашого народу через дослідження долі окремих людей та сімей, що пройшли через пекло війни у 1939 - 1945 рр.
Хід роботи:
1. Прочитай текст, наведений нижче та з'ясуй, як Друга світова війна впинула на становище нашого народу.
2. Виконай письмово одне із завдань на вибір:
- Опиши долю когось із родичів чи односельчан у роки війни та після її завершення;
- Опиши долю своєї сім'ї або склади фотоколаж з короткими описами фотокарток, що ілюструють життя твоєї родини у роки Другої світової війни.
3. Напиши висновки до роботи (свої особисті враження). Та надсилай фото-звіт у зручний спосіб.
22 червня 1941 року почалася війна, яку нашій країні нав'язала нацистська Німеччина. Здійснювались мобілізаційні плани. Першими на призовні пункти з’явились добровольці. Тільки за перший тиждень війни 1440 робітників, колгоспників, представників інтелігенції, людей різного віку і професій, у т. ч. понад 600 жінок, добровільно відправились на фронт. На підприємствах, у колгоспах і радгоспах чоловіків, які пішли на фронт, замінили жінки. Вже на кінець червня 1941 року в промисловість і на транспорт прийшло працювати 1042 жінки, стали трактористами і комбайнерами 1877 жінок.
Для охорони важливих промислових об’єктів, шляхів, мостів і для боротьби з диверсантами і ворожими десантниками в області було створено 45 винищувальних батальйонів, які налічували 9200 бійців. Крім того, організовано 1619 груп сприяння винищувальним батальйонам, де перебувало 38 094 чоловіка.
У зв’язку з загрозою окупації області ворогом, партійні організації розгорнули роботу по створенню підпілля, яке мало діяти в тилу нацистів. Створено 174 партизанські групи. Але швидка окупація території не дала змоги розгорнути роботу.
В Україні почали втілюватися настанови Гітлера, відповідно до яких підкорені народи мали б стати неписьменними: «Не можна, щоб вони знали більше, ніж значення дорожніх знаків. Навчання географії може бути обмежене однією фразою: “Столиця Третього рейху — Берлін” ...Математика й подібні дисципліни взагалі не потрібні». Правда, відповідно до розпоряджень Гітлера в Рейхскомісаріаті «Україна», було дозволено т. зв. «народну» 4-класну школу, усі інші школи й класи в січні 1942 р. було закрито. На думку нацистських бонз, у школі мали б навчати лічбі до 500, учити ставити власний підпис, а головне: прищеплювати покірність нацистам-колонізаторам. Навчання читання й письма вважали недоцільним. Лише завдяки діяльності українських педагогів дітям давали ґрунтовніші знання, виховували дух патріотизму.
Після звільнення українських земель від нацистської влади бойові дії перемістилися на територію Центральної та Південно-Східної Європи. Другий, Третій і Четвертий Українські фронти, у складі яких налічувалося 60—80 % воїнів-українців, узяли участь у звільненні від нацистського ярма народів Румунії, Угорщини, Болгарії, Югославії, Австрії, Чехословаччини.Так, наприкінці жовтня 1944 р. війська Другого і Третього Українських фронтів розпочали Будапештську операцію з метою виведення з війни Угорщини. Операція тривала до лютого 1945 р. і супроводжувалася великими втратами. Навесні 1945 р. Другий Український фронт брав участь у визволенні Чехословаччини й Австрії. У вересні 1944 р. армії Третього Українського фронту взяли участь у визволенні Болгарії.
Наприкінці вересня 1944 р. війська Третього Українського фронту вийшли на болгарсько-югославський кордон. На белградському напрямку було створено могутнє угруповання у складі двох армій Третього Українського фронту, підсилених військами Другого, а також трьох болгарських армій і з’єднань Народно-визвольної армії Югославії. У жовтні вони разом із підрозділами Другого Українського фронту, болгарськими військами та югославськими партизанами звільнили Белград і долучилися до Будапештської операції.
Після розгрому нацистських військ у битві під Сталінградом почалося їх вигнання з України. Першим населеним пунктом, звільненим 18 грудня 1942 р., було село Півнівка Ворошиловградської (тепер Луганської) області. Було звільнено більшу частину Харківщини разом із Харковом і частину Донбасу. Передові частини радянських військ навіть підійшли до Дніпропетровська і Запоріжжя, просунувшись на 700 км у глиб окупованої території України. Однак невдовзі стрімке просування радянських військ було зупинено. У лютому 1943 р. німецькі війська завдали відчутних контрударів, у результаті яких радянським військам довелося знову залишити територію України. 15 березня 1943 р. німецькі війська вдруге захопили Харків, а 18 березня — Бєлгород. Під контролем радянських військ залишилися лише північ Ворошиловградської та східна частина Харківської областей. У результаті німецьких контрударів утворився так званий Курський виступ, де з квітня до липня 1943 р. панувало відносне затишшя. Обидві сторони готувалися до рішучих боїв улітку 1943 р.Курська битва розпочалася 5 липня 1943 р. Німецькі танкові з’єднання завдали потужних ударів із півдня й півночі Курського виступу.
Унаслідок поразок у перші місяці війни Червона армія була змушена відступати. Це зумовило поспішну й некваліфіковану організацію підпільної і партизанської боротьби в тилу німецьких військ. Із відданих радянській владі людей у населених пунктах створювалися підпільні групи. Для розвідувальної і підривної роботи в німецькому тилу залишилося чимало співробітників НКВС. Восени 1941 р. в Україні формувалися підпільні обкоми, райкоми, первинні організації і групи ВКП(б). У лісах з’явилися партизанські загони.Однак із 3,5 тис. партизанських загонів і диверсійних груп, залишених на окупованій території, влітку 1942 р. діяло лише 22 загони, інші розпалися або були розгромлені. Проти підпільників і партизанів діяли нацистські каральні органи, що мали досвід боротьби з рухами опору в країнах Європи. Карателі за перший рік знищили близько 30 тис. осіб. Проте радянський партизанський і підпільний рух проти нацистської окупації не вщухав.Рух Опору — національно-визвольний рух народів, окупованих Німеччиною та її союзниками в роки Другої світової війни. Боротьба набирала різних форм — від духовного опору до збройної боротьби.
Проявами активних форм боротьби стали: партизанський рух та диверсійна та пропагандистська діяльність підпілля.
В Україні найбільш сприятливими для діяльності партизанів були північні райони. Саме там і формувалися найбільші партизанські загони. Проте радянські партизанські з’єднання діяли переважно в Чернігівській, Сумській, частково Харківській, Київській та Житомирській областях.
Проявами активних форм боротьби стали: партизанський рух та диверсійна та пропагандистська діяльність підпілля.
В Україні найбільш сприятливими для діяльності партизанів були північні райони. Саме там і формувалися найбільші партизанські загони. Проте радянські партизанські з’єднання діяли переважно в Чернігівській, Сумській, частково Харківській, Київській та Житомирській областях.
У всіх окупованих країнах нацистська влада запроваджувала «новий порядок». На різних землях він мав свої відмінності. Українські землі передбачалося перетворити на «життєвий простір» для «арійської раси». Українські землі як найбільш родючі мали стати джерелом постачання продукції та сировини для «нової Європи». Частину населення окупованих територій планували перетворити на рабів, решта підлягала знищенню. Після завершення війни загарбані території мали бути колонізовані або онімечені.«Новий порядок» — назва окупаційного режиму, встановленого нацистською владою на загарбаних територіях. Вирізнявся особливою жорстокістю й масовими знищеннями мирних жителів.
«Новий порядок», запроваджений нацистами, передбачав: 1) систему масового знищення людей; 2) систему пограбування; 3) систему експлуатації людських і матеріальних ресурсів.
Особливістю німецького «нового порядку» був тотальний терор. Із цією метою було створено систему каральних органів — державну таємну поліцію (гестапо), збройні формування служби безпеки (СД) і озброєні загони Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСДАП) (СС). Із місцевого населення формувалися допоміжна поліція, низові ланки окупаційної адміністрації: бургомістри — у містах, старости — у селах. Загалом окупаційні формування становили близько 350 тис. осіб.
22 червня 1941 р. о 3-й годині 30 хвилин війська вермахту завдали потужного артилерійсько-мінометного удару по місцях розташування підрозділів Червоної армії. За кілька хвилин армія Німеччини перетнула кордон СРСР. Її авіація завдала удару по містах і важливих промислових центрах, аеродромах, де було знищено 1,2 тис. радянських літаків.Удар Німеччини, незважаючи на ретельну підготовку Радянського Союзу до війни, виявився повною несподіванкою як для народу, так і для сталінського керівництва.За детально розробленим планом «Барбаросса» Німеччина та її союзники для нападу на СРСР зосередили 190 дивізій загальною кількістю 5,5 млн осіб. їм протистояло угруповання радянських військ, яке налічувало 170 дивізій і дві бригади (2,9 млн осіб). Нацистський план був розрахований на блискавичну війну («бліцкриг»).
В Україну було спрямовано наступ німецької групи армій «Південь» (командувач генерал-фельдмаршал Г. Рундштедт), у складі якої були також румунські та угорські війська, а згодом приєдналися словацькі, італійські підрозділи та інші союзники Німеччини. Згідно з планом «Барбаросса» наступ на Україну був допоміжним. Головні нацистські сили мали наступати через Білорусію на Москву.
Угрупованню сил, що наступали в Україні, протистояли підрозділи Київського особливого та Одеського військового округів, які з початком війни були перетворені відповідно на Південно-Західний (командувач М. Кирпонос) і Південний фронти (командувач І. Тюленєв).
Назрівання Другої світової війни загострило всі ті проблемні питання, що лишилися невирішеними після Першої світової війни. Одним із них було «українське питання». Українці були єдиним великим народом у Європі, що за підсумками Першої світової війни та повоєнного устрою світу був позбавлений власної державності й розділений між СРСР, у складі якого існувало формальне державне утворення УРСР, Польщею, Румунією та Чехословаччиною.Найактивніше «українську карту» розігрувала нацистська влада, що прагнула оволодіти «життєвим простором на сході» як запорукою встановлення світового панування. «Українське питання» було зручним для порушення внутрішньої стабільності таких країн, як Чехословаччина, Польща та СРСР. У 1933—1934 рр. між Німеччиною та Польщею відбулися переговори про спільний похід проти більшовизму. Саме українські землі в цих переговорах відігравали роль розмінної монети для оплати Польщі.
Коли А. Гітлер під гаслом об’єднання всього німецького народу в одній державі висунув територіальні претензії до Чехословаччини, знову постало «українське питання». Цього разу воно мало сприяти розвалу Чехословаччини, стати засобом тиску на Польщу та СРСР і розмінною монетою у грі з Угорщиною.
Участь УРСР у зовнішній політиці Радянського Союзу. У ході переговорів про утворення ООН СРСР з пропагандистською метою добивався включення до організації усіх радянських республік. Цю пропозицію було відкинуто, але для УРСР і БРСР зроблено виняток. 26 червня 1945 р. нарком закордонних справ УРСР Д. Мануїльський разом з представниками інших країн підписав у Сан-Франциско Статут ООН, Україна стала співзасновницею ООН. Вся дипломатична діяльність УРСР здійснювалася в жорстких рамках міжнародної політики СРСР під наглядом відповідних загальносоюзних структур. Цією акцією СРСР намагався:- заспокоїти міжнародну громадську думку;
- мобілізувати український народ на відбудову господарства;
- нейтралізувати дії національно-визвольних сил, які боролися за відродження державної незалежності;
- розколоти українську діаспору в західних країнах;
- створити безвідмовний додатковий інструмент для здійснення своїх зовнішньополітичних планів.
Інформація
-
Для вчителя історії
-
Весвітня Історія
-
Історія України
-
Громадянська освіта
-
Правознавство
Нові публікації
NEW
Правознавство / Для учнів / Дистанційне навчання
Історія України / 9 клас / Дистанційне навчання
Правознавство / Для учнів / Дистанційне навчання
Історія України / 9 клас / Дистанційне навчання
9 клас / Історія України / Дистанційне навчання
Коментарі
Як ви відноситесь до предмету Історія?
Хмара тегів