Участь УРСР у зовнішній політиці Радянського Союзу. У ході переговорів про утворення ООН СРСР з пропагандистською метою добивався включення до організації усіх радянських республік. Цю пропозицію було відкинуто, але для УРСР і БРСР зроблено виняток. 26 червня 1945 р. нарком закордонних справ УРСР Д. Мануїльський разом з представниками інших країн підписав у Сан-Франциско Статут ООН, Україна стала співзасновницею ООН. Вся дипломатична діяльність УРСР здійснювалася в жорстких рамках міжнародної політики СРСР під наглядом відповідних загальносоюзних структур. Цією акцією СРСР намагався:
- заспокоїти міжнародну громадську думку;
- мобілізувати український народ на відбудову господарства;
- нейтралізувати дії національно-визвольних сил, які боролися за відродження державної незалежності;
- розколоти українську діаспору в західних країнах;
- створити безвідмовний додатковий інструмент для здійснення своїх зовнішньополітичних планів.
Вихід УРСР на міжнародну арену мав позитивне значення:
- підтримував в українському народі державницькі настрої;
- розкривав очі на кричущу невідповідність між формальним зовнішньополітичним статусом України та її фактичним становищем.
Встановлення кордонів УРСР у міжнародних договорах. Адміністративно-територіальні зміни. Обмін населенням між УРСР і Польщею. Масові депортації (1944-1946 рр.). Повоєнними міждержавними угодами були врегульовані територіальні проблеми між СРСР і Чехо-Словаччиною, Польщею і Румунією:
- 29 червня 1945 р. чехословацький уряд уклав договір з СРСР про входження Закарпаття до складу УРСР, згодом, у січні 1946 р., у складі УРСР утворена Закарпатська область з центром в Ужгороді;
- 16 серпня 1945 р. було підписано радянсько-польський договір про державний кордон. Нова лінія кордону проходила майже по «лінії Керзона» з деякими уточненнями на користь Польщі. У її складі залишилися українські етнічні землі Лемківщина, Надсяння, Підляшшя, Холмщина, які ще називають Закерзоння;
- підсумковим актом повоєнного врегулювання кордонів УРСР стало підписання 10 лютого 1947 р. радянсько-румунського договору. Він юридично зафіксував кордони України в рамках радянсько-румунської угоди 28 червня 1940 р. (з Чернівецькою й Ізмаїльською областями);
- протягом 1944-1946 рр. до Польщі із Західної України переселили майже мільйон поляків, тоді ж з українських земель, що відійшли до Польщі в УРСР, переїхали понад півмільйона українців;
- 1951 р. внаслідок обміну територіями між Польщею та СРСР встановився західний кордон УРСР.
Внутрішньополітична й економічна ситуація в УРСР. Політика влади щодо економічного життя населення. У надзвичайно складних умовах відбувався процес повернення УРСР до мирного життя. Радянська влада почала переведення народного господарства на мирні рейки з ухваленням Верховною Радою СРСР закону про п’ятирічний план відбудови та розвитку народного господарства СРСР (березень 1946 р.). У серпні того ж року Верховна Рада УРСР схвалила відповідний закон Української РСР. Четвертий п’ятирічний план передбачав:
- поновлення довоєнної моделі розвитку народного господарства з її традиційною орієнтацією на важку промисловість;
- абсолютно виключав ринкові елементи, приватну власність, конкуренцію, співпрацю та інтеграцію з провідними державами світу, «холодна війна» робила неможливою використання західної допомога;
- утверджувався планово-командний тиск держави на трудівників, «ножиці цін» на промислову та сільськогосподарську продукцію, жорстко централізована відбудова.
Джерела відбудови:
- здійснювалася передусім руками й коштами українського народу;
- використання праці в’язнів концтаборів і військовополонених;
- задіяні ресурси та промислові потужності східних районів СРСР;
- в УРСР направлялася частина механізмів, обладнання, технологічних ліній, сировини, які СРСР отримував як репарації.
Майже все це йшло у важку промисловість. В українську економіку 1946-1950 рр. було вміщено лише 19 % всесоюзних капіталовкладень, тоді як збитки України від війни становили 42 % загальносоюзних.
Відбудова промисловості.
- було побудовано десятки нових шахт у Донбасі, розбудовувався Львівсько-Волинський вугільний басейн;
- видобування нафти відбувалося, крім Прикарпаття, ще на Полтавщині та Харківщині;
- у березні 1947 р. дав струм перший генератор Дніпрогесу. Відновили великі теплові електростанції. Прискорений розвиток ВПК;
- було відбудовано найбільші металургійні заводи, виробляли третину сталі, половину чавуну всього СРСР;
- швидкими темпами здійснювалася відбудова машинобудування.
На 1950 р. виробництво промислової продукції України становило 115 % порівняно з 1940 р., у той же час легка промисловість ледве досягла 80 %. Отже, забезпечити гармонійний розвиток усього народногосподарського комплексу тоталітарними методами було неможливо.
Масовий голод в Україні 1946-1947 рр. Особливо важке становище склалося в сільському господарстві. Колгоспи й підсобні господарства були обкладені великими податками, обов’язковими натуральними поставками. У багатьох господарствах зернові на трудодні зовсім не видавалися. На початку 1946 р. 43 % колгоспників не мали корів, а 20 % — ніякої худоби взагалі, не мали навіть птиці. Навіть керівник УРСР Микита Хрущов просив Й. Сталіна про зменшення поборів з населення України.
Причини та наслідки голоду в Україні:
- головна причина голоду 1946-1947 рр. полягала в позиції союзного партійно-державного керівництва, яке не вжило запобіжних заходів щодо злиденного становища селянства. Уряд робив вигляд, ніби ніякого голоду немає;
- керівництво продовжувало вивозити зерно за кордон;
- на 1946 р. припала посуха в центральних і південних областях;
- руйнівні наслідки війни, відбудова промисловосте за рахунок сільського господарства;
- було ухвалено укази про посилення відповідальності за крадіжки колгоспного та державного майна.
У результаті від голоду померло близько 1 млн осіб.
Ціною надзвичайних зусиль селянства на 1950 р. валова продукція сільського господарства становила 91 % від рівня 1940 р. Багатостраждальне селянство не мало змоги користуватися плодами своєї виснажливої праці.
Політика влади щодо соціально-політичного та повсякденного життя населення. На тлі значних зрушень у розвитку важкої промисловості було чітко помітне відставання тих галузей господарства, які мали забезпечити потреби споживання.
Прибутки більшості трудівників були нижчими від довоєнного рівня:
- проведена в 1947 р. грошова реформа призвела до вилучення грошей у тих, хто заощадив певні суми;
- скасування в 1947 р. карткової системи розподілу продуктів викликало значне зростання цін на них;
- мільйони родин мешкали у бараках, перенаселених комунальних житлах, не вистачало найнеобхіднішого;
- певні заходи щодо налагодження торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування.
Але поступово економіка УРСР була втягнута в процес мілітаризації, що мало негативні наслідки для розвитку сільського господарства, легкої промисловості та соціальної сфери. Радянське керівництво законсервувало низький рівень життя трудівників.
Посилення радянізації та репресії у західних областях УРСР, особливості та наслідки. У другій половині 40-х — на початку 50-х рр. відновився процес радянізації західноукраїнських земель. До цього процесу активно залучали працівників з інших регіонів СРСР, зокрема зі Східної України. Складові радянізації Західної України:
- обов’язковими компонентами були індустріалізація та колективізація сільського господарства;
- «культурна революція», почалася активна русифікація;
- ліквідація УГКЦ, боротьба з ОУН та УПА, масові репресії.
Розвиток промисловості західних областей відбувався досить швидкими темпами шляхом відбудови (цим відрізнялася від радянізації 30-х рр. в УСРР) та реконструкції традиційних галузей (нафтова, газова, деревообробна) і розвитку нових галузей (машинобудування, хімічна, електротехнічна).
У сільському господарстві здійснювалася примусова колективізація, що завершилася в цілому на середину 1950 р. (у колгоспах – понад 93 % селян).
Отже, суть радянізації полягала в завершенні соціалістичної перебудови у краї, включення його в єдиний загальносоюзний комплекс.
Причини та наслідки «саморозпуску» УГКЦ. Політика влади щодо релігійного життя населення:
- ліквідація духовних основ населення на західноукраїнських землях;
- підрив українського національно-визвольного руху, що надихався греко-католицькою церквою;
- прискорення радянізації, сприяння русифікації краю.
Керівництво УГКЦ на чолі з Й. Сліпим було арештовано. 8-10 березня 1946 р. відбувся неканонічний Львівський собор, який ухвалив рішення про «саморозпуск» УГКЦ (ліквідувати Берестейську церковну унію з Ватиканом, приєднатися до РПЦ). Церква перейшла на нелегальне становище.
Український визвольний рух у 1944-1950-х рр. Насильницька колективізація, депортації населення, репресії проти мирних жителів, заборона УГКЦ спричинили посилення опору збройного підпілля, поповнення лав УПА. Керівником повстанців був Р. Шухевич (Т. Чупринка, 1943-1950 рр.), який об’єднав ОУН і УПА в єдину підпільну систему, переформував армію в дрібні загони, що розміщувалися в лісах, маючи суттєву підтримку народних мас.
Методи боротьби:
- активна антирадянська пропаганда, агітація проти влади;
- напади на частини НКВС і військові підрозділи, терор проти радянської адміністрації;
- спроби зриву колективізації, тиск на культурно-освітніх працівників, що прибули зі сходу;
- збройно-пропагандистські рейди, у тому числі до сусідніх держав.
Придушення визвольного руху. Протягом 1944-1952 рр. у західних областях України репресіям у різних формах було піддано близько 0,5 млн осіб. Діяли постійно рейдуючі групи, третина яких маскувалася під українських повстанців. Вони робили все, щоб підбурити населення проти УПА, дискредитувати учасників національно-визвольної боротьби. Але подвижницьку боротьбу повстанців і нині пам’ятають та шанують. УПА боролася за самостійну Україну, вони наближали незалежність нашої держави. 5 березня 1950 р. загинув Р. Шухевич, 1954 р. схоплений другий командувач УПА Василь Кук (Коваль). Однак і на цьому боротьба не закінчилася. Окремі групи членів ОУН були викриті в 60-х рр. Таке тривале їх існування було неможливе без значної підтримки населення. Це свідчить, що радянізація західних областей відбувалася досить повільно, вдалася лише частково.
Операція «Захід». З метою послабити опір УПА була проведена операція «Захід» — протягом одного дня 21 жовтня 1947 р. із Західної України було депортовано понад 76 тис. осіб.
Причини та наслідки операції «Вісла». Влада вдавалася до найжорстокіших і найпідступніших методів:
- завершити перетворення Польщі на однонаціональну державу, асимілювавши українців;
- придушити український рух ОУН-УПА на українських територіях, що відійшли до Польщі;
- у квітні-липні 1947 р. була проведена операція «Вісла», в ході якої українці, що проживали у прикордонних з УРСР районах (Закерзонні), були переселені на Захід і Північ Польщі. Тим самим було ліквідовано підтримку для формувань УПА, які змушені були покинути ці райони. Українців розселено по Польщі з метою асиміляції. До серпня 1947 р. було депортовано близько 150 тис. осіб, чимало з яких померли під час переїзду.
Політико-ідеологічне і культурне життя України. Освіта. У 1953 р. в Україні було в цілому запроваджено обов’язкове семирічне навчання дітей. Посилювалася русифікація, особливо у вищій школі. Наука:
- АН УРСР у 1946-1962 рр. очолював учений О. Палладін, до нього — О. Богомолець;
- Інститут електротехніки (С. Лебедев) створив 1948-51 малу електронно-обчислювальну машину «МЕОМ»;
- запущено перший експериментальний атомний реактор (1946 р.);
- плідно працював Інститут електрозварювання (Є. Патон);
- визначних успіхів у медицині досяг офтальмолог В. Філатов.
Людство вступило в епоху науково-технічної революції, але СРСР не встигав за її швидким темпом. Та і як міг встигнути, коли наукою керували такі «вчені» як Трохим Лисенко, який генетику оголосив «буржуазною лженаукою». Від «лисенківщини» постраждали ряд видатних учених. Розгром генетики (як і кібернетики) став ганебною сторінкою радянської науки.
Політика влади щодо культурного життя населення. Розгортання ідеологічних кампаній (боротьба з «українським буржуазним націоналізмом», «низькопоклонством перед Заходом», «безрідними космополітами» тощо). Посилився наступ на гуманітарні науки, літературу та мистецтво. Ініціаторами цього виступили Й. Сталін і секретар ЦК ВКП(б) А. Жданов. З 1946 р. на інтелігенцію посипалися постанови, які брутально шельмували видатних діячів культури. Особливо розцвіла «ждановщина» в Україні у час правління Л. Кагановича в 1947 р.
Причини:
- певне послаблення ідеологічного тиску на радянське суспільство в роки Другої світової війни;
- початок розгортання «холодної війни», зростання патріотизму національної інтелігенції.
Мета:
- зміцнити тотальний ідеологічний контроль над культурою;
- нейтралізація патріотично налаштованої інтелігенції, придушення національного руху;
- культурно-ідеологічна ізоляція країни.
Складові: боротьба з «буржуазним націоналізмом», «безрідним космополітизмом», «лисенківщина».
Різко критикували письменників М. Рильського, І. Сенченка, Ю. Яновського, В. Сосюру, композитора К. Данькевича та багатьох інших.
Література та мистецтво. Але й у цих умовах були певні досягнення: трилогія Олеся Гончара «Прапороносці», вірші П. Тичини та А. Малишка, гумористичні оповідання Остапа Вишні, картина «Хліб» (1949) Тетяни Яблонської, концерти видатних співаків Б. Гмирі, Зої Гайдай, театральні вистави Г. Юри, де грала видатна актриса Наталія Ужвій.
У 1948 р. розгорнулася боротьба з так званими космополітами, літературними, театральними критиками, переважно євреями за національністю. Їх звинувачували в антипатріотизмі, у низькопоклонстві перед буржуазною культурою Заходу, в замовчуванні зв’язків української культури з російською.
Наслідки:
- ці кампанії не могли зупинити духовного розвитку народу в цілому, але гальмували його досить суттєво;
- розкол інтелігенції, знищення і заслання її значної частини;
- ліквідація патріотичного піднесення народу післявоєнних років, українського національного відродження;
- критика із засобу стимулювання творчого розвитку перетворилася на засіб утримання в офіційних межах;
- посилення відірваності радянських митців від досягнень світової культури.
У задушливій атмосфері тотальної несвободи митці змушені були продукувати відверто апологетичні, славословні твори, далекі від життєвих реалій. Українцям вкотре нагадали, що вони живуть у державі, абсолютно не зацікавленій у розвиткові її культури. Життя переконувало, що без здобуття незалежності гармонійний економічний, соціальний і культурний розвиток просто неможливий.
Хронологічний довідник
1945 р., 25 квітня – 26 червня — конференція у Сан-Франциско. УРСР — співзасновниця ООН.
1945 р. — входження Закарпаття до складу УРСР.
1946 р., 8-10 березня — ліквідація УГКЦ.
1946-1947 рр. — масовий голод в Україні.
1947 р., квітень – липень — проведення польською владою операції «Вісла».
1947 р., жовтень — проведення операції «Захід».
1951 р. — встановлення західного кордону УРСР.
Персоналії
Богомолець Олександр (24.05.1881, Київ – 19.07.1946, там же) — видатний учений-патофізіолог. Академік ВУАН (з 1929), її президент (1930—1946, з 1936 — АН УСРР, 1937 — АН УРСР). Б. очолював також Ін-т експериментальної біології та патології, Ін-т клінічної фізіології АН УРСР. Ініціатор і керівник робіт з консервування крові. Б. заклав основи геронтології. Учений — основоположник школи патофізіологів, опрацював ефективний метод впливу на сполучну тканину з допомогою винайденої ним антиретикулярної цитоксичної сироватки. Б. — автор численних праць, підручників з патологічної фізіології.
Кук Василь (11.01.1913, с. Красне, нині Буського р-ну Львівської обл. – 9.09.207, Київ) — гром.-політ. і військ. діяч. Член ОУН, командувач УПА (1950-1954), генерал-хорунжий. Шість років провів в ув’язненні.
Лебедєв Сергій (2.11.1902, Нижній Новгород, Рос. імперія, тепер РФ – 3.07.1974, Москва) — учений у галузі електротехніки і обчислювальної техніки. Працював в Ін-ті електротехніки АН УРСР (було створено лабораторію моделювання і обчислювальної техніки), директором Ін-ту точної механіки і обчислювальної техніки (1953-1973). Л. було запідозрено у «бурж. лженауковості» в роки б-би з кібернетикою як «бурж. наукою». Академік АН УРСР (1945, електротехніка), АН СРСР (1953). Герой Соц. Праці (1956). Л. — автор праць зі стійкосте енергосистем, обчислювальної техніки. Під його керівництвом була створена перша в СРСР мала електронно-обчислювальна машина «МЕОМ» (Київ, 1948-1951), ряд швидкодіючих ЕОМ — «ВЕОМ». Держ. премії СРСР (1950, 1969), Ленінська премія (1966).
Малишко Андрій (15.11.1912, с. Обухів, нині місто Київської обл. – 17.02.1970, Київ) — визначний поет, публіцист, перекладач. Закінчив Київський ін-т нар. освіти (1932), учителював, працював у пресі, згодом перейшов на письменницьку роботу. М. — автор численних зб. віршів, книг публіцистики, перекладів. Ліричні твори поета «Пісня про рушник» («Рідна мати моя…»), «Київський вальс», «Ми підем, де трави похилі», «Стежина» стали нар. піснями. Держ. премія СРСР (1969) за зб. «Дорога під яворами». Респ. премія УРСР ім. Т. Шевченка (1964) за книгу лірики «Далекі орбіти».
Рильський Максим (19.03.1895, Київ – 24.07.1964, там же) — видатний поет, перекладач, гром. і культ. діяч. У 20-х рр. належав до неокласиків. 1931 Р. арештований, звільнений через пів року, змушений був стати на позицію активного сприйняття рад. дійсності. Автор визначних зб. поезій, перекладів шедеврів св. л-ри, статей, виступав на захист укр. мови.
Сліпий Йосип (17.02.1892, с. Заздрість, нині Теребовлянського р-ну Тернопільської обл. — 7.09.1984, Рим, перепохований 1992 у Львові) — видатний релігійний діяч. С. висвячений А. Шептицьким у сан архієпископа (1939), після його смерті став архієпископом Львівським і митрополитом Галицьким (1944). 11.04.1945 був арештований, 1963 на клопотання папи Римського Іоана XXIII і президента США Дж. Кеннеді звільнений.
Сосюра Володимир (6.01.1898, Дебальцеве, тепер Донецька обл. — 8.01.1965, Київ) — визначний поет. У період Другої св. війни написав чимало високопатріотичних творів, серед них — «Любіть Україну» (1944), за який 1951 був звинувачений у «буржуазному націоналізмі». В останній період творчосте видав поеми «Розстріляне відродження», «Мазепа», автобіографічний роман «Третя Рота» з ідеологічних причин опубліковані наприкінці 80-х рр. Респ. премія УРСР ім. Т. Шевченка (1963) за книги лірики «Ластівки на сонці», «Щастя сім’ї трудової».
Тичина Павло (27.01.1891, с. Піски, нині Бобровицького р-ну Чернігівської обл. – 16.09.1967, Київ) — видатний поет. Уже перші твори закріпили за Т. славу найвизначнішого укр. поета. 1923-1934 жив і працював у Харкові, з 1934 до кінця життя — у Києві. У 20-х рр. належав до «Гарту», ВАПЛІТЕ, з 1934 — до СПУ. Яскравий талант Т. був деформований умовами тоталітарного режиму.
Філатов Володимир (27.02.1875, с. Михайлівка, тепер Пензенська обл., РФ – 30.10.1956, Одеса) — визначний офтальмолог і хірург. З 1911 — директор Ін-ту експериментальної офтальмології, нині — його імени. 1933 Ф. розробив принципово новий метод лікування — тканинну терапію, ґрунтуючись на якій створив вчення про біогенні стимулятори. Академік АН УРСР (1939).
Терміни та поняття
«Відбудова» — період в укр. і рад. історії після закінчення Другої св. війни до поч. 50-х рр. XX ст.
Ждановщина — кампанія посилення парт. контролю за культ. життям СРСР, ідеологічний наступ сталінського керівництва на рад. (у т. ч. укр.) інтелігенцію, переслідування діячів к-ри, назва якої походить від прізвища секретаря ЦК ВКП(б), близького соратника Сталіна А. Жданова, тривала 1946-1948, інколи називають 1946-1953.
Космополітизм (від гр. «громадянин світу») — ідеологія, що проповідує байдуже ставлення до історії своєї Батьківщини, зречення нац. традицій і к-ри, патріотизму, заперечує держ. і нац. суверенітет в ім’я абстрактно витлумачених «єдності людського роду», єдиної держави із «світ. громадянством». У СРСР проводилася кампанія б-би з к. (1948-1953), яка торкнулася перш за все євреїв. Під час нього вели б-бу із «низькопоклонством перед Заходом, з рецидивами бурж. націоналізму», офіційно возвеличували «рос. пріоритети» в усіх галузях науки та к-ри, обвинувачених обзивали «безрідними», вважали ворогами усіх, хто любив свій народ, а не Росію, Сталіна, партію.
Лисенківщина — кампанія зі знищення науки генетики та учених у цій галузі. Фактично воно тривало 15 років, але особливо активно — кілька післявоєнних років. Її вершиною був серпень 1948, коли була піддана нищівній критиці генетика і офіційно визнана єдино правильною наукою «мічурінська агробіологія», у результаті чого були знищені перспективні наук. дослідження. Це кричуща некомпетентність разом з нахабством, прагненням влади. Її ініціатором був Т. Лисенко.
Операція «Вісла» — примусова депортація українців з Лемківщини, Надсяння, Підляшшя, Холмщини на пн. та зах. території Польщі, акт геноциду проти укр. народу, злочинний захід польського ком. режиму (квітень-липень 1947). Справжня причина — прагнення повністю виселити укр. населення з його етнічних земель і розпорошити укр. меншину в Польщі, а тим самим ліквідувати на цих територіях УПА. В її ході було переселено близько 150 тис., убито 655, заарештовано 1466, ув’язнено 3800 осіб.
Операція «Захід» — депортація населення Західної України, проведена 21.10.1947, завданням якої було послабити нац.-визв. рух. За один день виселено понад 76 тис. осіб.
«Холодна війна» — глобальна конфронтація між СРСР і його союзниками, з одного боку, США та їхніми союзниками, з ін. боку, що тривала від перших післявоєнних років до поч. 90-х рр. і призвела до розвалу СРСР та переросла у теперішнє протистояння Росії з країнами Заходу.
