Популярні записи

Розгортання Української революції. Боротьба за відновлення державності (матеріал для повторення) – підготовка до НМТ з історії України 2022

Розгортання Української революції. Боротьба за відновлення державності (матеріал для повторення) – підготовка до НМТ з історії України 2022

Причини гетьманського перевороту:

  • УЦР виявилася неспроможною забезпечити постачання до Німеччини продовольства, не виконувала своїх зобов’язань;
  • конфлікт УЦР з консервативними колами України;
  • небажання і невміння УЦР створити регулярну українську армію;
  • нездатність УЦР налагодити систему державного управління,;
  • нерішучість у вирішенні соціально-економічних питань;
  • складна економічна і політична ситуація, господарська криза;
  • утрата УЦР соціальної опори, втома населення від нестабільності.

Гетьманський переворот і утворення Української Держави. 29 квітня 1918 р. відбувся державний переворот. Німецькі війська розпустили Раду, а Всеукраїнський з’їзд землевласників вирішив встановити монархічну форму державного правління і проголосити гетьманат. Гетьманом України було проголошено генерала Павла Скоропадського. Перші рішення: встановлення Української Держави замість УНР (Грамота до всього українського народу, Закон «Про Тимчасовий державний устрій України»).

Внутрішня політика урядів гетьмана П. Скоропадського:

  • гетьманський уряд — Раду Міністрів — очолив Ф. Лизогуб, більшість його членів були зрусифікованими українцями, кілька представляли національні меншини України. Оточення гетьмана складалося з помірковано-консервативних діячів;
  • великі землевласники відновлювали свою власність на землю і майно, селянство чинило опір, відбувалися повстання;
  • відновлення права приватної власносте у промисловості;
  • певна стабілізація відбувалася в промисловості, фінансах, на транспорті, конвертована гривня, відкрито українські банки;
  • збільшення робочого дня, зростання безробіття, страйки;
  • українська мова державна, але багато урядовців нею не володіли;
  • відкрито українські університети в Києві та Кам’янці-Подільському, 150 державних гімназій;
  • створено УАН, архів, бібліотеки, історичний музей тощо.

Зовнішня політика урядів гетьмана П. Скоропадського:

  • розширення міжнародних контактів;
  • до Української Держави належали деякі етнічні землі, які нині не входять до складу України;
  • переговори з Кримом і Кубанню про об’єднання з Україною;
  • 14.11.1918 р. П. Скоропадський опублікував грамоту про федерацію України з небільшовицькою Росією. Був призначений новий уряд, у якому переважали політики проросійської орієнтації.

Причини падіння режиму гетьмана П. Скоропадського:

  • залежність стабільності держави від німецьких збройних сил;
  • революція в Німеччині та її поразка в Першій світовій війні;
  • відсутність регулярної потужної української армії;
  • вузька соціальна база — заможні верстви;
  • посилення впливу на державну лінію гетьмана російських кіл;
  • наростання соціальної напруги, формування сильної опозиції.

Прихід до влади Директорії. 14 листопада 1918 р. — утворення Директорії на чолі з В. Винниченком (всього п’ять осіб) для керівництва збройною боротьбою проти гетьмана. Без підтримки німецьких військ гетьман зумів утриматися лише місяць. Повстання проти нього стало всеукраїнським. 14 грудня 1918 р. війська Директорії вступили до Києва, гетьман зрікся влади і виїхав за кордон.

Внутрішня політика урядів Директорії:

  • було відновлено УНР, її основні політичні принципи. Законодавча влада мала належати Трудовому конгресові, але він проіснував лише тиждень у зв’язку з воєнними подіями. Урядом була РНМ;
  • через непродуманий радикалізм Директорія залишилася без підтримки більшості спеціалістів, промисловців, чиновників;
  • незадоволеними аграрною політикою були бідняки та куркулі;
  • 8-годинний робочий день, робітничий контроль над заводами;
  • заходи з надання допомоги нужденним категоріям населення.

Зовнішня політика урядів Директорії. З листопада 1918 р. почався наступ російські більшовицькі війська, друга радянсько-українська війна.

Воєнна інтервенція Антанти на півдні України. На півдні України висадилися війська Антанти, розпочавши інтервенцію. Переговори з представниками Антанти, які вимагали відставки найрадикальніших діячів Директорії й уряду, були важкими. Зрештою В. Винниченко у лютому 1919 р. пішов у відставку, але допомоги від військ Антанти УНР так і не дочекалася. Внаслідок повстання французьких моряків війська Антанти у квітні 1919 р. евакуювалися з території України.

Друга війна більшовицької Роси з УНР. Директорію УНР очолив С. Петлюра. 3 січня 1919 р. російські війська зайняли Харків, який став столицею більшовицької України, резиденцією маріонеткового уряду радянської України. 5 лютого більшовики зайняли Київ (першим увійшов Богунський полк на чолі з Миколою Щорсом). Справа була не в силі більшовицьких військ. Причини невдач Директорії:

  • селяни-повстанці після розгрому гетьмана покинула армію. Частина з них, очолена отаманами (Ангел, Зелений, Григор’єв), не визнавали ніякої влади. Отаманщина підривала Директорію зсередини;
  • суперечлива внутрішня політика, невирішене аграрне питання;
  • відсутність ефективної моделі державотворення;
  • протистояння В. Винниченка і С. Петлюри, інших лідерів;
  • міжнародна ізоляція; втрата контролю за розвитком подій тощо.

Утворення ЗУНР. У ніч на 1 листопада 1918 р. українські військові з’єднання взяли під контроль усі головні пункти Львова. Головну роль в організації цього «Листопадовому зриву» (повстання) відіграв Дмитро Вітовський. Першим урядом став тимчасовий Державний Секретаріат, який очолив К. Левицький. Нова держава проголошена 13 листопада 1918 р. із назвою Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Внутрішня політика урядів ЗУНР:

  • ефективну систему управління. Парламентом стала Укр. Нац. Рада, яка обрала Президентом ЗУНР Євгена Петрушевича;
  • центральні органи спиралися на систему місцевого управління;
  • соціальна стабільність, у квітні 1919 р. — аграрна реформа;
  • 8-годинний робочий день, державна монополія на деякі продукти;
  • створення Української Галицької армії;
  • українська національно-культурна політика, права нацменшин.

Зовнішня політика урядів ЗУНР. Акт злуки УНР і ЗУНР:

  • настроям більшості населення відповідало прагнення уряду ЗУНР до об’єднання з УНР. Ця історична подія відбулася 22 січня 1919 р., коли в Києві було проголошено Акт злуки. ЗУНР отримала назву Західна область Української Народної Республіки й повну автономію. Є. Петрушевич став членом Директорії;
  • відкриття дипломатичних представництв у ряді країн світу, участь у Паризькій мирній конференції;
  • війна з Польщею, напружені стосунки з Румунією, Росією.

Історичне значення об’єднання українських держав (Акт злуки):

  • прагнення українського народу до соборності держави;
  • виявив прагнення народу до самозбереження як окремої нації.

Український національний рух на Буковині й у Закарпатті. 3 листопада 1918 р. Крайовий комітет на чолі з Омеляном Поповичем провів у Чернівцях Буковинське народне віче, де було вирішено приєднатися до Західноукраїнської держави. Однак Румунія тоді ж у листопаді ввела в край, а також і в Бессарабію, зокрема Хотинщину, свої окупаційні війська. Закарпаття деякий час перебувало у складі відновленої Угорщини. 21 січня 1919 р. народні збори в Хусті за ініціативи братів Бращайків ухвалили рішення про єднання з УНР. Але східну частину краю, за винятком Гуцульської республіки з центром у Ясіні, захопила Румунія, а західну частину — новоутворена Чехословаччина, до неї згодом, відійшло все Закарпаття.

Причини та наслідки українсько-польської війни 1918-1919 рр. Територіальні претензії Польщі на українські землі.

Уже 1 листопада 1918 р. у Львові почалися збройні сутички між українськими і польськими військами. З Польщі на допомогу місцевим полякам постійно надсилалося підкріплення. 21 листопада українські війська почали відступати з міста. На весну 1919 р. Українська Галицька армія (УГА) — збройні сили ЗУНР — нараховували понад 100 тис. вояків. Але польська армія була ще численнішою, до того ж набагато краще озброєною.

«Чортківська офензива». На червень 1919 р. УГА була затиснута в трикутнику між Дністром і Збручем. Українське військо під керівництвом нового командувача генерала О. Грекова несподівано перейшло в контрнаступ, відомий під назвою Чортківська офензива (8-28 червня 1919 р.). Це була блискуча операція УГА, але вона до краю виснажилася, брак боєприпасів, резервів призвів до її відступу з території ЗУНР. УНР не змогла надати допомоги ЗУНР, оскільки сама перебувала в складній ситуації.

Наслідки:

  • Паризька мирна конференція визнала права Польщі на окупацію Східної Галичини;
  • за Сен-Жерменським договором Буковина відійшла до Румунії, Закарпаття — до Чехословаччини;
  • 16-18 липня 1919 р. УГА відійшла за Збруч, ЗУНР окупована.

«Київська катастрофа». Обидві армії в липні 1919 р. об’єдналися на Поділлі й розпочали наступ на Київ. 30 серпня українським військам вдалося зайняти столицю УНР, але вже наступного довелося її залишити під тиском нового ворога — російської білогвардійської армії. Ці події відомі під назвою «Київська катастрофа». Після цього українські війська потрапили в так званий «трикутник смерті» й змушені були вести бої з трьома силами, кожна з яких переважала їх: більшовиками, білогвардійцями та поляками. Ослаблені тяжкими боями, недоїданням і ранніми заморозками, жертвами епідемії тифу стали вояки обох українських армій, велика смертність без медикаментів.

Перший Зимовий похід. Генерал М. Омелянович-Павленко очолив частину армії УНР, яка 6.12.1919 р. вирушила у славетний І Зимовий похід. Війська пройшли по тилах білогвардійської та Червоної армій понад дві тисячі кілометрів і 6.05.1920 р. з’єдналися з українським військом на Поділлі.

Денікінський режим в Україні. На осінь 1919 р. більшу частину України зайняли білогвардійські війська генерала А. Денікіна. Уже перші кроки денікінців свідчили про їхнє прагнення знищити всі сліди існування Української національної держави. Відновлювалося колоніальне гноблення. Реакційна шовіністична політика білогвардійців викликала масові селянські повстання. Значної шкоди денікінцям завдали загони під командуванням

Нестора Махна. Своєю впертою боротьбою в білогвардійському тилу повстанська армія Н. Махна сприяла швидкій перемозі більшовиків над денікінськими військами. Свою роль в ослабленні денікінського режиму та у перебігу подій громадянської війни відіграла об’єднана армія УНР і ЗУНР. 12 грудня Червона армія зайняла Харків, а 16 грудня — Київ, на весну 1920 р. — всю Україну, крім Криму й західноукраїнських земель.

Більшовицький режим в Україні. 28 листопада 1918 р. у Суджі (радянська Росія) було сформовано маріонетковий уряд України (голова — Г. П’ятаков). У січні 1919 р. цей «уряд» радянської України (РНК) очолив X. Раковський, назву УНР змінено на УСРР, столицею якої став Харків.

Ухвалення конституції УСРР 1919 р. Ще в березні 1919 р. була ухвалена Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР), створена за зразком конституції радянської Росії:

  • закріплення диктатури пролетаріату, влади трудівників у формі рад;
  • позбавлення прав заможних, скасування приватної власносте;
  • формально незалежна держава, перебувала у федеративних зв’язках з радянською Росією.

Внутрішня політика урядів УСРР:

  • економічна політика більшовиків отримала назву «воєнний комунізм». Головною її рисою на селі була продовольча розкладка. Селяни безкоштовно отримали значну частину поміщицької землі, але майже всі плоди своєї праці мали так само безплатно віддавати більшовицьким продовольчим загонам;
  • влада розгорнула «червоний терор», активно діяла Всеукраїнська надзвичайна комісія (російська абревіатура ВЧК). Повстання;
  • майже всі промислові підприємства було націоналізовано, загальна трудова повинність, мілітаризація праці, зрівнялівка в оплаті;
  • більшовицький режим у 1920 р. пішов на певні поступки в національному питанні, порівняно з 1919 р., дозвіл на існування УКП.

Наслідки — економічна криза, поширення насильницьких методів, погіршення умов життя народу, розгортання масового повстанського руху.

Повстання М. Григор’єва. 8.05.1919 р. отаман звернувся з універсалом «До українського народу», в якому закликав до боротьби проти російських продзагонів і комісарів, створення рад без більшовиків. М. Григор’єву вдалося звільнити значну частину центру і півдня України, але під тиском більшовиків відійшов на Херсонщину, де його війська об’єдналися із загонами Н. Махна, під час конфлікту з яким отаман і загинув. Повстання було придушено, однак воно відтягнуло значні сили більшовиків, що полегшило їх вигнання в 1919 р.

Зовнішня політика урядів УСРР — військово-політичний союз з радянською Росією.

Причини підписання С. Петлюрою Варшавського договору:

  • потреба УНР у зовнішній допомозі для боротьби за незалежність;
  • прагнення Польщі узаконити завоювання західноукраїнських земель, здобути вплив на УНР, зберегти існування УНР як буфера між Польщею і радянською Росією.

Варшавська угода між УНР і Польщею. Квітень 1920 р. — Варшавська угода:

  • польська влада визнавала незалежність УНР на чолі з С. Петлюрою;
  • українська сторона визнавала належність Зах. України до Польщі;
  • союзники мали звільнити територію УНР від більшовиків;
  • польські війська на території України утримуються за рахунок УНР.

Наслідок Варшавського договору — спільні воєнні дії союзників проти радянської Росії.

Польсько-радянська війна на території України. 25 квітня 1920 р. розпочалася радянсько-польська війна. Спочатку вона була успішною для українських і польських військ. які вже 6 травня зайняли Київ. Але Червона армія була значно численнішою, вже 12 червня вона відвоювала це місто й продовжувала наступ на захід.

Утворення Галицької СРР. У ході цих дій більшовицькі війська зайняли частину Галичини, де в липні 1920 р. створили маріонеткову Галицьку соціалістичну радянську республіку (ГСРР) на чолі з Галицьким революційним комітетом, який очолював В. Затонський. Припинила своє існування вона у вересні, коли під натиском польських військ Червона армія відступила з Галичини. Ще раніше, в серпні, вона зазнала поразки під Варшавою, битва відома під назвою «диво на Віслі». У жовтні 1920 р. між сторонами було укладене перемир’я.

Зміст Ризького мирного договору. 18 березня 1921 р. між Польшею, радянською Росією і УСРР:

  • Польща порушила Варшавську угоду, де мала не визнавати УСРР;
  • кордони між Польщею та УСРР встановлювалися приблизно такі ж, як і за Варшавським договором: Польща зберегла за собою Галичину, до неї відійшли Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь і Західне Полісся;
  • Польща зобов’язалася забезпечити належні умови для національно-культурного розвитку українців.

Другий Зимовий похід Армії УНР. У листопаді 1921 р. українські війська під командуванням генерала Юрія Тютюнника зробили останню спробу регулярними військами відновити незалежність УНР. Цей наступ отримав назву Другий Зимовий похід, або Листопадовий рейд. Біля містечка Базар на Житомирщині учасники походу були розбиті, 359 полонених були розстріляні. Так закінчилася збройна боротьба регулярних військ УНР, повстанські загони воювали ще кілька років. Яскравим прикладом такого руху є «Холодноярська республіка» (1919-1922 рр.), центром якої було с. Мельники на Черкащині.

Розбивши білогвардійські війська П. Врангеля (листопад 1920 р.) і загони махновців (серпень 1921 р.), більшовицька влада утвердилася на більшій частині території України, що засвідчувало поразку національно-патріотичних сил і болючий територіальний розкол українських земель.

Культура та духовність. Умови розвитку культури в 1917-1921 рр. були неоднозначні. З одного боку, жорстока боротьба різних національних і соціальних груп не сприяла йому, з іншого, крах Російської імперії, боротьба за утворення незалежної України викликали духовне піднесення суспільства, яке проявилося в галузі культурного життя. Знову з’явилися й активно діяли «Просвіти», доки більшовики в 1921 р. не пішли на їх ліквідацію. Всі влади, крім білогвардійської, дещо зробили для розвитку української освіти. Навіть більшовики змушені були зробити кроки для українізації освіти. Але особливо багато здійснено за часів гетьманату. Тоді ж (листопад 1918 р.) було засновано Українську академію наук, президент — Володимир Вернадський, неодмінний секретар — Агатангел Кримський, всіх разом перших академіків 12.

Частина письменників (В. Винниченко, О. Олесь, М. Вороний) емігрувала за кордон. Але в літературу прийшло ціле покоління молодих письменників, які започаткували новий етап розвитку українського красного письменства. Найвидатнішим поетом став Павло Тичина, який у 1918 р. видав збірку «Сонячні кларнети». Інші літератори себе особливо проявили в 20-х рр.

Активно почали працювати в цей період молоді театральні режисери Лесь Курбас і Гнат Юра. Виникли знамениті музичні колективи Державна українська мандрівна капела (ДУМКА) під керівництвом Нестора Городовенка, Українська державна капела під орудою Олександра Кошиця. Плідно працювали композитори М. Леонтович, Я. Степовий, К. Стеценко. Визначним явищем в історії українського мистецтва було утворення наприкінці 1917 р. Української академії мистецтв, її першими членами стали Михайло Бойчук, Михайло Жук, Василь і Федір Кричевські, Олександр Мурашко, Георгій Нарбут (автор проектів грошових знаків, поштових марок, державного герба і печатки, картини «Еней та його військо» тощо). Перший в Україні пам’ятник Т. Шевченкові спорудив у м. Ромни скульптор І. Кавалерідзе.

Отже, культурні процеси 1917-1921 рр. посіли в історії помітне місце, вони суттєво сприяли дальшому розвиткові української культури.

Тривалий час велася боротьба за створення автокефальної церкви. У 1921 р. була офіційно створена Українська автокефальна православна церква (УАПЦ), митрополитом якої був обраний Василь Липківський. Це було визначною подією церковного життя України. Служба в автокефальних храмах велася українською мовою.

Причини поразки національно-визвольних змагань (національно-демократичної революції в Україні):

  • суспільство було розколоте в питаннях про політичний устрій Української держави, про соціально-економічний лад;
  • отаманщина перетворилася на справжню «ракову пухлину»;
  • надто багато було зовнішніх ворогів української державності;
  • недостатньою виявилася національна свідомість українського народу, що звузило соціальну базу руху.

Історичне значення відновлення української державності на східно- і західноукраїнських землях:

  • українці зробили крок на шляху перетворення на сучасну націю;
  • досвід державотворення вкарбувався в історичну пам’ять народу;
  • рівень національної самосвідомосте значно виріс;
  • прагнення народу до самозбереження як окремої нації не зникло;
  • народжувалося переконання, що нормальний розвиток неможливий без власної держави – запоруки майбутнього відродження України.

Хронологічний довідник

1918 р., 29 квітня — державний переворот, прихід до влади П. Скоропадського.

1918 р., 1 листопада — Листопадовий зрив у Львові.

1918 р., 13 листопада — проголошення ЗУНР.

1918 р., 14 листопада — утворення Директорії.

1918 р., листопад — заснування Української академії наук (УАН).

1919 р., 22 січня — проголошення Акта злуки УНР і ЗУНР.

1919 р., грудень – 1920 р., травень — Перший Зимовий похід армії УНР.

1920 р., квітень — Варшавська угода.

1921 р., березень — Ризький мирний договір.

1921 р. — утворення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ).

1921 р., листопад — Другий Зимовий похід армії УНР.

Персоналії

Вернадський Володимир (12.03.1863, Петербург – 6.01.1945, Москва) — видатний природознавець, мінералог і кристалограф, основоположник геохімії, біогеохімії, гідрогеохімії, вчень про ноосферу і біосферу. Походив з давнього козачого укр. роду, дитинство минуло у Харкові та Полтаві. З 1909 академік Петербурзької АН. З червня 1917 В. мешкав в Україні. 1918-1921 — перший президент УАН, 1920-1921 — проф. Таврійського ун-ту в Сімферополі. 1922-1939 — директор створеного ним Петроградського (з 1924 Ленінградського) радієвого ін-ту та ін. наук. установ. Гол. праця — монографія про біосферу і ноосферу (1941-1944). Автор бл. 400 праць.

Вітовський Дмитро (8.11.1887, с. Медуха, неподалік Галича, тепер Галицького р-ну Івано-Франківської обл. — 4.08.1919, під Ратибором, Польща, похований у Берліні) — визначний військ. і держ. діяч. 1914-1915 В. командував сотнею, пізніше куренем УСС. Наприкінці жовтня 1918 очолив Укр. військ. генеральний комісаріат, який під його керівництвом організував і провів переможне Листопадове повстання 1918 у Львові. 9.11.1918 призначений держ. секретарем військ. справ ЗУНР. Брав участь у Паризькій мирній конференції, загинув в авіакатастрофі.

Липківський Василь (19.03.1864, с. Попудня Липовецького пов. Київської губ., тепер Монастирищанського р-ну Черкаської обл. – 27.11.1937, Київ) — визначний реліг. діяч. Навчався у Київській духовній академії. 9.05.1919 відправив першу службу укр. мовою в Миколаївському соборі на Печерську в Києві. У жовтні 1921 Всеукраїнський церк. собор затвердив проголошену 1.01.1919 автокефалію і обрав Л. митрополитом УАПЦ (висвячений 23.10.1921). Проводив українізацію церк. життя, сприяв перекладу реліг. книг укр. мовою, особисто відвідав бл. 500 парафій, чим підняв авторитет УАПЦ в Україні. 1927 під тиском влади змушений залишити сан митрополита, перебував під постійним наглядом більшовицьких репресивних органів, кілька разів перебував під арештом. 20.11.1937 засуджений до страти і незабаром розстріляний.

Махно Нестор (26.10.1888, с. Гуляйполе Катеринославської губ., нині районний центр Запорізької обл. — 25.07.1934, Париж) — повстанський отаман, один з лідерів анархістського руху. М. організував повстанський загін проти гетьмана, вів б-бу і проти військ Директорії УНР, одночасно 1919 воював з військами Антанти і Денікіна. Кілька разів укладав союз з Червоною армією, але ненадовго. На поч. вересня 1919 переформував свої загони, назвавши їх «Революційна повстанська армія України» (махновців, нараховувала бл, 80 тис. бійців). Завдав значної шкоди військам Денікіна і Врангеля, сприявши утвердженню рад. влади. Колишні союзники-більшовики з листопада 1920 розпочали ліквідацію частин М., 1921 він емігрував.

Нарбут Георгій (Юрій; 9.03.1886, хутір Нарбутівка Глухівського пов. Чернігівської губ., нині Глухівського р-ну Сумської обл. – 23.05.1920, Київ) — визначний художник-графік. Проф., згодом ректор УАМ. 1910-1912 виконував ілюстрації до казок Г. X. Андерсена, байок 1. Крилова, нар. казок. За часів УНР і Укр. Держави Н. виконав проекти грошових знаків, поштових марок, держ. герба і печатки, форми для війська, обкладинок до ратифікаційних актів, грамот з нагоди різних урочистих подій тощо.

Петлюра Симон (22.05.1879, Полтава — 25.05.1926, Париж) видатний гром.-політ. і держ. діяч, публіцист. 14.11.1918 став членом Директорії і гол. отаманом армії УНР. П. у лютому 1919 вийшов з УСДРП і очолив Директорію УНР. За його ініціативи у квітні 1920 підписано Варшавський договір. П. з листопада 1920 керував роботою еміграційного уряду УНР. Убитий більшовицьким агентом С. Шварцбартом.

Петрушевич Євген (3.06.1863, Буськ, тепер Львівська обл. — 29.08.1940, Берлін) — видатний гром.-політ. і держ. діяч. 19.10.1918 як президент Укр. Нац. Ради П. проголосив створення на укр. землях Австро-Угорщини Укр. держави. 4.01.1919 обраний у Станіславі (нині Івано-Франківськ) президентом Укр. Нац. Ради (фактично — Президентом ЗУНР). Після проголошення 22.01.1919 Акту Злуки ЗУНР і УНР П. став членом Директорії УНР. 9.06.1919 призначений Диктатором ЗОУНР, Директорія не визнала цього акту і вивела П. зі свого складу. Розходився з С. Петлюрою у ряді пилянь державотворення. 15.11.1919 виїхав на еміграцію.

Скоропадський Павло (15.05.1873, Вісбаден, Німеччина — 26.04.1945, Меттен, Німеччина, похований в Оберсдорфі) — визначний політ. держ. і військ. діяч. Походив зі старовинного козацько-старшинського роду. 29.04.1918 на Всеукраїнському хліборобському конгресі генерала обрано гетьманом України, він видав «Грамоту до всього українського народу» і «Закон про тимчасовий державний устрій України». За допомогою нім. військ С. прийшов до влади і добився відносної екон. стабільності, спираючись на поміщиків, вел. промисловців і фінансистів. У міжнародних відносинах відстоював інтереси Укр. Держави. Екон. політика С. викликала масові селянські повстання і робітничі страйки. 14.11.1918 видав «Грамоту», в якій оголосив про федерацію України з майбутньою небільшовицькою Росією, що стало приводом до поч. повстання проти гетьманського режиму під проводом Директорії. 14.12.1918 гетьман підписав зречення від влади, емігрував.

Терміни та поняття

Автокефальна церква (від гр. «сам» і «голова») — у православ’ї церква, адміністративно незалежна від ін. церков, повне самоврядування церкви, її незалежність.

«Воєнний комунізм» — соціально-економічна політика більшовиків в УСРР періоду 1919-1921. Полягав у більшовицькому насильстві в екон., політ. і соціальній сферах, що викликало масовий опір населення. Характеризувався встановленням прод. розкладки (диктатури), забороною торгівлі, націоналізацією всіх підприємств, згортанням грошового обігу, загальною трудовою повинністю. Через масові повстання у березні 1921 скасований.

Директорія УНР — тимчасовий орган держ. влади УНР, створена 14 листопада 1918 у Києві спочатку як тимчасовий верховний орган для о-ції антигетьманського повстання, згодом — як найвищий держ. орган УНР, склад — В. Винниченко (голова), О. Андрієвський, А. Макаренко, С. Петлюра, Ф. Швець. Після проголошення Акту Злуки 22 січня 1919 членом Директорії УНР став Є. Петрушевич. 11 лютого 1919 В. Винниченко вийшов зі складу органу, який очолив С. Петлюра. Наприкінці 1920 Директорія УНР втратила контроль над територією України.

Інтервенція (від лат. «втручання») — насильницьке втручання однієї чи кількох держав у внутр. справи ін. держави, спрямоване проти її незалежності та терит. цілісності.

«Київська катастрофа» (від укр. «Київська» і гр. «переворот, кінець, загибель») — надзвичайно важке становище армії УНР восени 1919 після втрати Києва 31 серпня 1919.

Отаманщина — явище в нац. русі періоду Укр. революції анархічного характеру; причинами її були як традиційні селянські настрої, так і більшовицька агітація, швидко розклала армію Директорії, не дала можливості їй дати відсіч Червоній армії, навести порядок в Україні. Місцеві отамани не визнавали ніякої центр. влади, захищали лише групові чи терит. інтереси, що й призвело до о. Гол. з них — Григор’єв, Зелений, Тютюнник, Струк, Ангел — командували досить значними військами, але не під єдиним командиром.

Соборність України — ідея об’єднання в єдиний держ. устрій усіх етнічних укр. земель. Про це писав Павло Чубинський у творі, який став нац. гімном, Микола Міхновський у праці «Самостійна Україна» та ін. Уперше ідея була здійснена в підписаному 22 січня 1919 Акті Злуки (Соборності) між УНР і ЗУНР. На згадку про цю подію 22 січня в Україні — День Соборності.

Червоний терор (від укр. «червоний» і лат. «страх, жах») — офіційна політика придушення політ. і потенційних противників насильницькими методами, яку здійснювали більшовики в роки громадянської війни (в Україні — у часи Укр. революції 1917-1921). Ініціатором і натхненником масового терору був В. Ленін. Він переконав своїх соратників у необхідності застосування «найжорстокішого рев. терору». 7(20).12.1917 створено спеціальний орган — Всеросійська надзвичайна комісія для б-би з контрреволюцією, спекуляцією та саботажем (рос. абревіатура ВЧК). 5.09.1918 РНК ухвалив постанову про ч. т., яка надавала насильницькій політиці офіційного, держ. характеру. Дослідники вважають, що жертвами більшовицького терору стали сотні тисяч осіб, значна частина з них — в Україні.

Чортківська офензива (від назви районного центру Тернопільської обл. та лат. «контрнаступ, наступ, прорив, пролом») — наступальна операція Галицької армії 7-28 червня 1919 з метою розгрому угруповань ворога у р-ні Чорткова і визволення всієї території ЗУНР. У ході Ч. о. військо ЗУНР вийшло на підступи до Львова. Але брак зброї, боєприпасів і військ. спорядження, відсутність допомоги з боку армії УНР, яка сама потребувала підтримки для боїв з більшовиками, нерівні сили змусили УГА відступити під тиском численнішого і краще забезпеченого польського війська.

Схожі статті
Мудрість

Дистанційне навчання

Гість, залишиш коментар?