Популярні записи

Тема 24. Утвердження більшовицького тоталітарного режиму в Україні – матеріал для повторення

Тема 24. Утвердження більшовицького тоталітарного режиму в Україні – матеріал для повторення

Радянська модернізація в Україні. У 1928 р. неп було відкинуто, розпочалася радянська модернізація, що тривала близько 10 років. Її основними завдання були форсована індустріалізація, насильницька колективізація, ідеологізація суспільного та культурного життя. Для здійснення цих завдань влада ухвалювала п’ятирічні плани розвитку народного господарства. План першої п’ятирічки був затверджений у 1929 р., але її часові рамки відносять до 1928/1929-1932, а другої — до 1933-1937 рр., тобто період радянської модернізації в Україні становить 1928-1938 рр.

Причини форсованої індустріалізації. У 1929 р. було вирішено перейти до форсованої індустріалізації, тобто прискореного створення великої промисловосте «за всяку ціну»:

  • забезпечення економічної незалежносте, зміцнення оборони;
  • створення матеріально-технічної бази для модернізації промисловості та сільського господарства;
  • створення економічної бази для побудови соціалізму.

Сутність політики форсованої індустріалізації. Керівник СРСР Й. Сталін у статті «Рік великого перелому» (1929 р.) оприлюднив економічний приріст держави виший від попередніх планових показників. Це рішення не було підкріплене відповідними матеріальними ресурсами. Серйозних обґрунтувань економічного стрибка не зробили. Цифри були абсолютно нереальні. Звичайно, п’ятирічні плани не виконувалися.

Джерела фінансування політики форсованої індустріалізації:

  • перекачування коштів із сільського господарства та інших галузей;
  • режим економії, зростання податків;
  • внутрішні позики, згодом переважно примусові;
  • продаж за кордон сировини, продовольства, культурних цінностей;
  • використання безкоштовної праці в’язнів концтаборів, дешевої праці робітників і селян;
  • зростання продажу алкогольних напоїв;
  • пропаганда патріотизму: перевиконання планів, суботники, понадурочні роботи та інше.

Політика форсованого розвитку зазнала провалу, хоча зроблено великі кроки вперед. За роки перших п’ятирічок в Україні були збудовані: найбільша на той час у Європі електростанція Дніпрогес, Харківський тракторний завод, металургійні заводи «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь», «Дніпроспецсталь», Новокраматорський машинобудівний завод, Дніпровський алюмінієвий завод, реконструйований Луганський паровозобудівний завод тощо. Приватні підприємства закрилися.

Сталінізм продовжував експлуатувати революційний ентузіазм частини робітничого класу. Найвідоміший трудовий почин, пов’язаний з іменем шахтаря Олексія Стаханова, який застосував новаторський підхід до праці. В інших галузях народного господарства з’явилися послідовники стахановського руху. Це було використано владою для посилення тиску на трудящих.

Наслідки політики форсованої індустріалізації:

  • напередодні Другої світової війни частка України в промисловості СРСР становила близько половини у видобутку вугілля, виплавці чавуну, виробництві сталі, дві третини видобутку залізної руди;
  • головна увага приділялася розвиткові важкої промисловості, що не супроводжувалося відповідним приростом продукції легкої та харчової промисловості, соціально-культурної сфери;
  • індустріальна потужність України була зорієнтована не на задоволення повсякденних погреб людини;
  • розміщення продуктивних сил продовжувало бути нерівномірним і нераціональним, сформувалася директивна економіка;
  • досягнення важкої промисловості були, але продукцією України розпоряджалися центральні відомства;
  • відбувалася урбанізація, в 1939 р. кожен третій мешканець України жив у місті. Це сприяло певній українізації міст;
  • сформувались національний робітничий клас і технічна інтелігенція, ліквідовано безробіття;
  • ускладнилася житлова і продовольча проблема, життєвий рівень населення знизився;
  • серед працівників значно збільшилася кількість жінок;
  • УСРР перетворювалася на індустріально-аграрну республіку.

Причини політики насильницької колективізації. Більшовики з самого початку приходу до влади намагалися створити на селі колективні господарства, провести колективізацію сільського господарства:

  • колгоспи — зручна форма, з допомогою якої можна було легко викачувати ресурси до державного бюджету;
  • забезпечення міста коштами на потреби індустріалізації, дешевими харчами та сировиною;
  • поширення контролю держави за сільським господарством;
  • ліквідація куркулів, створення слухняного колгоспного селянства;
  • збільшення товарності сільського господарства.

Сутність політики форсованої колективізації. В умовах «хлібозаготівельної кризи» Й. Сталін висунув гасло суцільної колективізації. У листопаді 1929 р. було ухвалене рішення про насильницьку колективізацію. С. Косіор 24 лютого 1930 р. підписав лист-директиву місцевим парторганізаціям, де вимагав закінчити колективізацію в Україні до осені 1930 р.

Примусові хлібозаготівлі. Опір селянства. Держава фактично відновила колишню продрозкладку, примусово забираючи майже все продовольство. Це викликало опір, загальна кількість повстанців у 1930 р. становила близько 40 тис. осіб.

У ході колективізації постало питання про долю заможних селян. Й. Сталін поставив завдання «ліквідації куркульства як класу». «Розкуркулення» торкнулося близько 200 тис. селянських господарств, що разом з членами родин становило майже 1,5 млн осіб. Більшість виселили на Північ і до Сибіру.

Створивши колгоспи, держава встановила над ними всеосяжний контроль. Колгоспники перетворювалися на людей «нижчого ґатунку», головне призначення яких — забезпечення індустріалізації дешевим хлібом. Сталінське керівництво, запровадивши «паспортну систему», фактично прикріпило селян до землі, зробило їх державними кріпаками.

Наслідки політики насильницької колективізації:

  • дезорганізація виробництва, зниження його товарності;
  • порушення балансу між промисловістю і сільським господарством;
  • винищення найкращих господарів на селі; хронічне відставання сільськогосподарського виробництва.

Причини Голодомору 1932-1933 рр. Найстрашнішим злочином сталінізму проти українського народу був організований ним Голодомор 1932-1933 рр. Причинами цього голоду були тільки штучні національно-політичні та соціально-економічні чинники, оскільки урожай 1932 р. був лише на 12 % нижчим від середнього врожаю за 1926-1930 рр., наближення катастрофи відчувалося вже в середині 1932 р.:

  • необхідність знищення українського селянства як свідомої національної верстви, що загрожувала Москві;
  • прискорена насильницька колективізація, небажання селян працювати в колгоспах, прагнення кари;
  • непосильні плани хлібозаготівлі, конфіскація владою продовольчих запасів, експорт продовольства;
  • економічні прорахунку спроба влади будувати соціалізм воєнно-комуністичними методами.

1932-1933 рр. — Голодомор в Україні. Й. Сталін особисто написав закон про охорону соціалістичної та колгоспної власності, відомий під назвою «закон про п’ять колосків», який передбачав за крадіжку колгоспного майна розстріл або позбавлення волі не менш, як на 10 років з конфіскацією майна. Але забезпечити хлібозаготівлі не вдавалося. Тоді в Україну прибула надзвичайна комісія на чолі В. Молотовим, яка запровадила «чорні дошки», наприкінці 1932 р. — Л. Каганович, а в січні 1933 р. на постійну роботу — П. Постишев. Разом з місцевими керівниками С. Косіором, В. Чубарем, Г. Петровським, М. Хатаєвичем вони стали основними винуватцями Голодомору.

Масштаби та наслідки Голодомору 1932-1933 рр.:

  • голод був і на інших територіях, але найбільших масштабів набрав саме в Україні, тобто був геноцидом українського народу. У 2010 р. СБУ встановило близько 4 млн прізвищ загиблих від Голодомору 1932-1933 рр., але жертв було більше. Деякі дослідники називають цифри 7-10 млн осіб, померлих від голоду;
  • остаточно зламав опір селян колгоспно-феодальній системі;
  • суттєво підірвав сили у відстоюванні національних прав;
  • переселення до України селян з Росії та інших територій.

Один з тодішніх керівників України М. Хатаєвич сказав: «Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили та їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!». Як кажуть, коментарі тут зайві.

Взаємозв’язок між різними складовими економічної політики сталінського режиму (індустріалізація, колективізація, «культурна революція, масові репресії). Значні економічні ресурси села були кинуті на розвиток важкої промисловості:

  • переважно аграрний характер економіки України відійшов в історію, з’явилися нові промислові центри;
  • міське населення становило тепер третину мешканців У країни;
  • колгоспи та радгоспи оснащувалися технікою, була створена мережа машинно-тракторних станцій (МТС) для виробничо-технічного обслуговування і посилення впливу держави на село;
  • структура економіки України практично не змінилася, Україна залишалася придатком імперського центру.

Зміни в соціальній структурі населення. В умовах здійснення радянської модернізації України утвердився тоталітарний режим. Змінилася соціальна структура населення. Зникли приватні підприємці, заможні селяни, помітно зросла кількість робітників, інтелігенції, майже усіх селян після колективізації називали колгоспниками. У СРСР формувався новий правлячий клас — номенклатурна верхівка партійно-державного та господарського апарату.

Національно-демографічні зміни. Значно зменшилася загальна кількість населення, зросла питома вага росіян, а українців — відсоток навпаки понизився.

Особливості суспільно-політичного життя періоду. 1934 р. — перенесення столиці УСРР з Харкова до Києва. Фактичним диктатором України в 1933-1937 рр., хоча й був другим секретарем ЦК КП(б)У, став П. Постишев. Конституція 1937 р. перейменувала республіку на УРСР. Демократичні положення основного закону не були наповнені реальним змістом,) вони не підкріплювалися практикою життя. Тоталітарний режим виключав будь-які прояви незалежного від держави громадсько-політичного життя.

Політичні процеси 1920-х – початку 1930-х рр. Брутальні розправи з тими, кого вважали противниками радянської влади не припинялися протягом 20-х рр. У 1928 р. відбувся процес над «шкідниками» (так звана «Шахтинська справа»), а по суті — суд над старими спеціалістами вугільної промисловосте Донбасу. Метою цього процесу було залякати стару технічну інтелігенцію. Представників гуманітарної інтелігенції на чолі з академіком С. Єфремовим зібрали на процесі «Спілки визволення України» (СВУ), який відбувся у березні-квітні 1930 р. У зв’язку зі справою СВУ в республіці було репресовано близько 5 тис. осіб. Цій справі передували акції, спрямовані на боротьбу з націонал-ухильництвом, так званими «шумськізмом», «хвильовізмом», «скрипниківщийою», «волобуєвщиною».

Згортання українізації. Почалося особливо з 1933 р., її активних діячів знищено, М. Хвильовий і М. Скрипник застрелилися. Влада остаточно повернулася до великодержавної асиміляторської політики. Україною прокотилася нова хвиля боротьби з «націоналістичними ухилами». Сам процес українізації поступово почав розглядатися як буржуазно-націоналістичний. Сталінізм продовжував шовіністичну русифікаторську політику царизму.

Масові репресії та їх ідеологічне виправдання більшовицьким режимом. Масова кампанія репресій розгорнулася після вбивства 1 грудня 1934 р. більшовицького діяча С. Кірова. У той же день ухвалено постанову про порядок розгляду звинувачень у підготовці чи здійсненні терористичних актів, яка відводила на слідство у цих справах не більше 10 днів. Справи розглядалися без прокурора й адвоката. Оскарженню чи помилуванню не підлягали. Смертну кару могли застосовувати до звинувачених осіб, починаючи з 12 років. Вирок мав виконуватися негайно. Слідство велося із вживанням до арештованих найжорстокіших тортур. Ця практика в 1937 р. була навіть узаконена. Мільйони людей опинилися в радянських концтаборах, які прийнято називати ГУЛАГ (від російського скорочення «главное управлєніє лагерей», українською ГУТаб).

У 30-х рр. репресії охопили всі категорії населення («Великий терор»). Вони торкнулися навіть найвищого керівництва України (загинули всі, крім Г. Петровського). У 1937-1938 рр. сильно постраждали від переслідувань військові. Найбільше серед репресованих було селян і робітників, оскільки їх була основна маса населення. Але, якщо рахувати у відсотках, найбільше постраждала інтелігенція. Найвідоміше місце масових поховань жертв репресій — Биківня під Києвом, де захоронено понад 100 тис. людей.

Масові репресії були важливою умовою функціонування тоталітарного режиму, оскільки вони:

  • у політичній сфері придушували опозиційні сили, нейтралізували потенційних противників системи, контролювали суспільство;
  • в економічній сфері — сприяли підтриманню основного стимулу до праці — страху, забезпечували майже дармовою робочою силою;
  • у соціальній сфері — розколювали суспільство, протиставляли його верстви одна одній, створювали атмосферу взаємної підозри.

Ідеологізація суспільного життя, культ особи:

  • установлення монополії комуністичної ідеології;
  • ідеологізація освіти та культури, жорстка цензура, контроль за ЗМІ;
  • повне підкорення особистосте інтересам держави та колективу;
  • партійний контроль над діяльністю інтелігенції, культ особи Сталіна.

Особливості культурного життя періоду. На зміну українському культурному відродженню 20-х рр. прийшов новий комуністичний наступ, який характеризувався ідеологізацією в усіх сферах життя суспільства.

Освіта. Ці процеси існували навіть у початковій школі. У 1930 р. було започатковано 4-класне обов’язкове навчання. Було подолано в загальних рисах неписьменність серед дорослих. У 1933 р. відновлено діяльність університетів у таких містах: Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ (нині Дніпро).

Наука. Незважаючи на репресивний тиск продовжувала розвиватися наука, визнання здобули дослідження О. Богомольця, О. Палладіна, Є. Патона. Видатне відкриття в 1929 р. зробив Юрій Кондратюк, яке через 40 років використали науковці США при польоті на Місяць. Репресовані академіки математик М. Кравчук, історики М. Слабченко, М. Яворський, генетик І. Агол та інші.

Література і мистецтво. Особливо постраждала від репресій українська література. Загалом зазнали тих чи інших переслідувань близько 500 письменників. Знищені були такі видатні літератори, як М. Куліш, М. Зеров, Г. Косинка, В. Підмогильний, Є. Плужник і багато інших. Продовжували писати поети П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, М. Бажан, письменник і кінорежисер О. Довженко але тепер уже у дусі соціалістичного реалізму (соцреалізму). Розстріляла більшовицька влада й видатних митців зі світовим іменем — художника М. Бойчука і театрального режисера Л. Курбаса. Творили далі талановиті митці композитор Г. Верьовка, який згодом створив і керував відомим хором, а також хореограф П. Вірський. Покоління визначних діячів української культури 20-30-х рр. називають «розстріляним відродженням».

Певними досягненнями мистецтва цього періоду є творчість художника К. Малевича, картини «Бій Богуна з Чарнецьким під Монастирищем в 1653 р.» (1931), «Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким» (1934) М. Самокиша, пам’ятник Т. Шевченку в Харкові, 1934-1935 рр., архітектор Й. Лангбард, скульптор М. Манізер, будівлі Ради Міністрів (тоді РНК) УРСР в Києві, 1935-1937 рр., архітектори І. Фомін, П. Абросімов, Верховної Ради УРСР в Києві, 1936—1939 рр., архітектор В. Заболотний тощо.

Антирелігійна кампанія. Нищівного удару було завдано по УАПЦ: було репресовано 3 митрополити, 23 єпископи й архієпископи, близько 2 тис. священиків. У другій половині 30-х рр. в Україні не залишилося парафії з українською мовою богослужіння. У 30-х рр. влада розгорнула масове нищення культових споруд. Жертвами радянських вандалів стали Михайлівський Золотоверхий собор, Богоявленський собор Братського монастиря, церква Успіння Богородиці (Пирогоща) й тисячі інших. У середині 30-х рр. діяло 9 % церков порівняно з 1913 р. Державний атеїзм посилював вплив партії, але спричиняв глибокі моральні деформації в суспільстві, зростання бездуховності.

Сталінська модернізація України означала й осучаснених її населення, а це означає, що з часом вони неминуче мали порушити питання про відродження своєї держави. Модернізація, навіть у її сталінському варіанті, все-таки наближала цю перспективу.

Хронологічний довідник

1928 р. — судовий процес у «Шахтинській справі».

1928/1929-1932 — перша п’ятирічка.

1929 р. — початок насильницької колективізації.

1930 р. — судовий процес у справі «Спілки визволення України».

1932-1933 рр. — Голодомор в Україні.

1934 р. — перенесення столиці УСРР з Харкова до Києва.

1937 р. — ухвалення Конституції УРСР.

1937-1938 рр. — «Великий терор».

Персоналії

Бойчук Михайло (30.10.1882, с. Романівка, тепер Теребовлянського р-ну Тернопільської обл. – 13.07.1937) — видатний живописець-монументаліст і педагог, один із основоположників укр. монументального мистецтва. Під його керівництвом виконано розписи Луцьких казарм у Києві (1919), санаторію ВУЦВК на Хаджибеївському лимані в Одесі (1928), Червонозаводського театру в Харкові (1933-1935). Б. — автор портретів Б. Лепкого і С. Жеромського (поч. XX ст.), ряду декорацій для вистав «Молодого театру» Л. Курбаса у Києві (1918). 1936 заарештований і згодом розстріляний.

Довженко Олександр (10.09.1894, с. Сосниця, нині Чернігівська обл. – 25.11.1956, Москва) — видатний кінорежисер, письменник, гром. діяч, художник. 1926-1928 Д. — режисер і сценарист Одеської кіностудії («Звенигора», 1928), 1929-1941 — Київської кінофабрики («Арсенал», 1929, за власним сценарієм, як і всі наступні фільми; «Земля», 1930, визнаний 1958 одним з 12 найкращих фільмів всіх часів і народів; «Іван», 1932; «Аероград», 1935; «Щорс», 1939).

Курбас Лесь (Олександр; 25.02.1887, Самбір, тепер Львівська обл. – 3.11.1937, Сандармох, Карелія, РФ) — визначний театр. діяч і режисер. 1926 театр К. переїхав у Харків. 5.10.1933 К. було усунуто від обов’язків мистецького керівника театру «Березіль», згодом його позбавили звання нар. артиста УСРР, яке було йому присвоєне 1925. Наприкінці 1933 арештований, згодом розстріляний. Поставив на сцені п’єси «Чорна пантера і білий ведмідь» В. Винниченка, «У пущі» Лесі Українки, «Драматичні етюди» О. Олеся, «Цар Едіп» Софокла, більшість творів М. Куліша та ін. В історію укр. театру К. увійшов як його реформатор, організатор, режисер, який шляхом експерименту прищеплював йому нові ідеї та форми.

Малевич Казимир (23.02.1878, Київ – 15.05.1935, Ленінград, нині Петербург, похований під Москвою) — видатний художник. Був одним із засновників абстрактного мистецтва, 1915 започаткував новий модерністський напрям — супрематизм («Чорний квадрат на білому тлі», «Біле і чорне»). 1927 переїхав до Києва, де зусиллями М. Скрипника йому були створені нормальні умови для творчосте. Публікував статті на мистецьку тематику, викладав у Київському худ. ін-ті. Поч. репресій в Україні проти інтелігенції змусив М. повернутись у Ленінград. Автор картин: «Динамічна композиція» (1915), «Дівчата в полі» (1928-1932) та ін.

Терміни та поняття

Геноцид (від гр. «рід» і лат. «вбивати») — сукупність дій або політика, спрямовані цілковито чи частково на знищення окремих груп населення за расовими, нац., реліг. або соціальними мотивами; один з найважчих злочинів проти людства. Прикладами г. є Голодомор проти укр. народу, Голокост єврейського народу.

Голодомор — штучний голод 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947, навмисно створений більшовицькою владою, соціально-господарське явище, що виявляється у позбавленні населення мінімуму необхідних продуктів харчування і призводить до зміни демографічної і соціальної структури населення. Охопив він осн. сільськогосподарські регіони, зокрема заселені переважно українцями (геноцид укр. народу). Особливо масштабним був Г. 1932-1933. Держава штовхала село до Г., бо воно не сприймало колгоспної системи.

ГУЛаг (ГУТаб; від рос. «Главное управлєніє лагерей») — комплекс таборів примусової праці в СРСР.

«Закон про п’ять колосків» — закон про охорону соц. власності від 7.08.1932, написаний власноручно Й. Сталіним. За крадіжку колгоспного майна мінімальне покарання — десять років, а дуже часто і розстріл.

Колективізація сільського господарства (від лат. «збірний») — політика об’єднання господарств прив. сільських господарів у спілки (колгоспи, радгоспи), що спираються на колективну власність на засоби виробництва. У СРСР і Україні зокрема була проведена наприкінці 20-х — у 30-х рр. Супроводжувалася політикою ліквідації куркульства як класу, насильства і Голодомору. Завершена на кінець 30-х рр.

Націонал-ухильництво — у СРСР негативна оцінка тих діячів, що «перебільшували нац. особливості».

Паспортна система — запровадження в СРСР 1932 системи внутр. паспортів та ін-ту прописки. Селяни паспортів не отримали, що унеможливлювало їх переїзд до міст. Посилення контролю держави над населенням.

П’ятирічки, п’ятирічні плани — вид рад. планового господарства на відміну від ринкової економіки. Всього за рад. часів їх було 12, перша з них у 1928-1932, остання 1986-1990.

Репресії (від лат. «придушення») — каральні заходи, утиски, переслідування, вжиті держ. органами, заходи держ. примусу.

«Розкуркулення» — ліквідація заможних господарств, репресії проти тих, що не хотіли йти в колгоспи, складова частина політики примусової колективізації сільського господарства. Поч. 1927-1928. Й. Сталін поставив це завдання у грудні 1929, а постанова вийшла у січні 1930. Особливо активно «р.» проводилося на поч. 1930, піддано цьому явищу було бл. 1,5 млн людей.

«Розстріляне відродження» — нове покоління, покликане до творчості Укр. революцією та українізацією, умовна назва літературно-мистецької генерації 20 — поч. 30-х рр., репресованої більшовицьким режимом. Цей термін відбиває трагічну долю багатьох представників нац.-культ. відродження 20-30-х рр. XX ст., що стали жертвами репресій і переслідувань у роки сталінського режиму (бл. 500 письменників та ін. діячів к-ри).

Соціалістична індустріалізація (від лат. «діяльність, старанність») — система заходів, спрямованих на прискорений розвиток важкої промисловосте з метою технічного переозброєння економіки й зміцнення оборони країни, процес створення вел. машинного виробництва в усіх галузях господарства країни. Уперше курс на с. і. був проголошений більшовиками 1925 на XIV з’їзді ВКП(б). Відбувалася в СРСР і Україні наприкінці 20-х-30-х рр., у роки перших п’ятирічок.

Соціалістичний реалізм, соцреалізм (від лат. «гром., сусп., товариський» і «суттєвий, дійсний») — творчий метод л-ри та мистецтва, який вимагає зображення дійсносте відповідно до ком. ідеології. У 30-х рр. зводився до худ. коментування сталінських «теоретичних положень», прославляння рад. дійсності. Він виник у першій половині XX ст., його засновником намагалися виставити Максима Горького. Визначальною рисою с. р. була ком. партійність. Влада вважала, що він «якісно новий, вищий етап розвитку, осн. принципами якого є правдиве, історично конкретне зображення дійсносте в її рев. розвитку».

«Чорна дошка» — особливий список районів, у яких за рішенням влади конфісковували продовольчі та посівні фонди, припинялося постачання товарів, посилювалися репресії, що прирікало населення на неминучу смерть.

Схожі статті
Гість, залишиш коментар?