Революції 1848—1849 рр. – 9 клас

Революції 1848—1849 рр. - 9 клас

Завдання:

1. Прочитай текст тут або за підручником (параграф 8).

2. Опрацюй завдання наведені нижче, після тексту.

3.Виконуй письмово завдання 12 і надсилай фото-звіт.

1. Революція у Франції У 1848—1849 рр. Європу захопив вир революцій. Він розпочався у Франції та стрімко поширився на Австрійську імперію, німецькі та італійські держави. Події «Весни народів», як називали ці революції сучасники, поєднували боротьбу представників різних соціальних верств із залишками «старого порядку», виступи за демократизацію політичного устрою, протести робітників проти підприємців, об’єднавчі й визвольні національні рухи.
У другій половині 40-х рр. XIX ст. у Франції загострилася соціально-економічна ситуація. Кілька неврожайних років призвели до підвищення цін на хліб. У 1847 р. Францію, як і інші країни Європи, охопила економічна криза, унаслідок чого стали закриватися банки, фабрики, заводи, ремісничі майстерні, почали зростати ціни. Значно збільшилася кількість безробітних. Загальне обурення викликали поширення хабарництва й зловживання своїм становищем. Середня та дрібна буржуазія, що не мала виборчих прав за часів Липневої монархії, вимагала виборчої реформи. Проте уряд категорично відкидав такі вимоги.
У відповідь на це прибічники виборчої реформи із заможних верств стали влаштовувати в Парижі спеціальні «реформістські бенкети», де обговорювали проекти змін виборчої системи. Проте черговий «бенкет», призначений на 22 лютого 1848 р., було заборонено. Уранці 23 лютого 1848 р. організатори заходу в супроводі величезного натовпу парижан, співаючи «Марсельєзу» й вигукуючи «Хай живе реформа!», рушили до центру міста. Коли поліція атакувала демонстрантів, місто вкрилося барикадами.

Бійка на вулиці Суфло 25 червня 1848 р. Художник Орас Верне
Яку інформацію про вуличні бійки в Парижі в 1848 р. можна отримати за ілюстрацією?
Наляканий король Луї Філіпп оголосив про згоду виконати вимоги повстанців, однак це їх не задовольнило.
24 лютого 1848 р. повстанці оточили королівський палац Тюїльрі й стали вимагати зречення короля. Луї Філіпп був змушений підписати акт відмови від престолу та рятуватися втечею. Повсталі парижани захопили залу засідань Палати депутатів і, погрожуючи застосувати силу, почали вимагати створення нового уряду із представників опозиції. Цю вимогу було виконано. 25 лютого 1848 р. Тимчасовий уряд проголосив Другу республіку та затвердив її червоно-біло-синім прапором. Із поваленням Липневої монархії революція 1848 р. у Франції завершилася.
2. Друга республіка у Франції. Після встановлення Другої республіки Тимчасовий уряд скасував дворянські титули, запровадив свободу друку, політичних зборів і призначив на основі загального виборчого права для чоловіків віком від 21 року вибори до Установчих зборів, які мали розробити нову конституцію.
Для працевлаштування безробітних запровадили систему громадських робіт. Для цього створили так звані «національні майстерні», де людей забезпечували роботою, сплачуючи за неї 1—2 франки на день. Однак коли витрати на утримання «національних майстерень» досягли 14 млн франків, уряд їх закрив. Відповіддю на це стало повстання 23—26 червня 1848 р. в Парижі, у якому взяли участь близько 50 тис. робітників. Повстання відрізнялося надзвичайною жорстокістю з обох боків. Для його придушення Установчі збори надали необмежені повноваження військовому міністру генералу Луї Кавеньяку. Після чотирьох днів запеклих боїв із застосуванням артилерії в робітничому передмісті Сент-Антуан урядові війська розгромили повстанців. Кількість загиблих при цьому досягала 10 тис. осіб. Після придушення Червневого повстання радикальні газети, клуби й товариства опинилися під забороною. Близько 3,5 тис. учасників повстання було заарештовано й без суду відправлено в заслання.
4 листопада 1848 р. Установчі збори прийняли Конституцію Другої республіки, яка вперше в історії Франції запроваджувала посаду президента, що мав чималі повноваження для захисту порядку в країні. Законодавча влада надавалася Національним зборам, а виконавча — президенту Республіки, який керував діяльністю міністрів. Конституція закріплювала загальне виборче право для чоловіків, що досягли 21-річного віку. 10 грудня 1848 р. відбулися перші вибори президента Республіки. Перемогу на них здобув 40-річний принц Луї Наполеон Бонапарт (1808—1873), племінник Наполеона І, отримавши три чверті всіх голосів виборців. Вони вірили, що Луї Наполеон відновить велич країни та буде піклуватися про потреби пересічних французів. 2 грудня 1852 р. у Франції встановилася Друга імперія, а Луї Бонапарт був проголошений імператором під ім’ям Наполеон III.

Імператор Луї Наполеон Бонапарт (Наполеон III). 1853. Художник Франц Ксав’єр Вінтергальтер
3. Революція 1848 р. в Німеччині. Події Лютневої революції у Франції мали великий вплив на німецькі землі. 1—5 березня 1848 р. в Бадені, Вюртемберзі, Баварії та інших німецьких державах відбулися маніфестації. Під тиском опозиції реакційні уряди отримали відставку, а до складу нових увійшли ліберали. У Німеччині почалася революція.
Бурхливого характеру набули події в столиці Пруссії Берліні. 18 березня 1848 р. поліція застосувала зброю щодо учасників демонстрації на підтримку реформ. Місто вкрилося барикадами. Бої тривали всю ніч, а на ранок берлінці відтіснили урядові війська. Король Фрідріх Вільгельм IV наказав їм залишити місто, заявив про намір дарувати конституцію, запровадити свободу друку й зібрати Установчі збори. Скликані незабаром Установчі збори одним із перших рішень ліквідували залишки феодальних повинностей селян.
18 травня 1848 р. у Франкфурті-на-Майні роботу над конституцією об’єднаної Німеччини розпочав перший загальнонімецький парламент. Наприкінці 1848 р. в усіх німецьких державах влада розгорнула наступ на опозицію. У грудні 1848 р. прусський король розпустив Національні збори й дарував народу Конституцію. 28 травня 1849 р. франкфуртський парламент прийняв Конституцію об’єднаної Німеччини, за якою вона ставала федерацією тогочасних німецьких держав у формі імперії. Парламент хотів бачити на імператорському троні прусського короля Фрідріха Вільгельма IV. Однак той відповів відмовою.
Через деякий час Австрія, розчарована тим, що їй не запропонували імперську корону, відкликала своїх представників із франкфуртського парламенту. Її приклад наслідували делегації деяких інших німецьких держав, що призвело до втрати парламентом авторитету. Засідання було перенесено до Штутгарта у Вюртемберзі. У червні 1849 р. вюртемберзький король силою розігнав парламент. Тим часом незадовго до цього, у травні 1849 р., у Пруссії за новим виборчим законом ліквідували завойоване народом загальне виборче право й запровадили нову систему, що ґрунтувалася на майновому цензі.
Об’єднання Німеччини парламентським шляхом, через волевиявлення народу, у роки революції 1848—1849 рр. зазнало невдачі. У політичній сфері єдиним здобутком стало прийняття прусської Конституції. Надії на об’єднання країни німецькі патріоти стали пов’язувати з Пруссією — єдиною державою, здатного силою об’єднати Німеччину.

Демонстрація в Берліні в 1848 р. Невідомий художник
На підставі ілюстрації зробіть висновок про характер подій у Берліні в березні 1848 р.
4. Революція в Австрії. Революція в Парижі сколихнула Відень. 13 березня 1848 р. в австрійській столиці відбулися маніфестації під гаслами «Конституція!», «Свобода!», «Геть Меттерніха!». Імператор Фердінанд І під тиском віденців відправив канцлера К. Меттерніха у відставку, пообіцяв скликати парламент і запровадити конституцію.
Конституція Австрійської імперії, оприлюднена 25 квітня 1848 р., проголошувала свободу слова, друку, зборів і відповідальність уряду перед парламентом (рейхстагом), який складався із двох палат — сенату й палати депутатів. Члени палати депутатів обиралися, однак виборче право поширювалося лише на власників нерухомого майна. Вища виконавча влада залишалася за імператором. Переважну більшість австрійських патріотів це не влаштовувало, і боротьба не припинялася.
15—26 травня 1848 р. в столиці відбулися нові революційні виступи. Імператор Фердінанд І був змушений надати повстанцям письмову згоду на запровадження загального виборчого права. Революційні виступи охопили слов’янські землі у складі імперії — Чехію, Галичину, Буковину, Закарпаття, Словаччину, Воєводину, Хорватію.
У червні 1848 р. в Празі, на противагу Франкфурту, відбувся З’їзд представників слов’янських народів Австрійської імперії. Більшість депутатів висловилася за збереження імперії Габсбургів і проти її входження до складу об’єднаної Німеччини. Вони вважали, що дрібні незалежні слов’янські держави у складі Німеччини втратять національну самобутність. їхні противники виступали за самовизначення всіх ненімецьких народів та їх відокремлення від імперії.
10 липня 1848 р. розпочав роботу австрійський рейхстаг, більшість місць у якому належала поміркованим лібералам, а чверть депутатів становили селяни. Одним із перших важливих рішень рейхстагу стало скасування панщини за сплату компенсації землевласникам. Завдяки здобутій прихильності селянських депутатів уряд провів через рейхстаг рішення про фінансування каральних експедицій до Італії та Угорщини.

Революція у Відні в 1848 р. Невідомий художник
Визначте за ілюстрацією особливості подій у Відні в березні 1848 р.

Шандор Петефі звертається до народу. Невідомий художник
Як ілюстрація відображає сприйняття угорцями закликів Ш. Петефі?
6 жовтня 1848 р. віденці підняли нове повстання, намагаючись перешкодити відправленню частин столичного гарнізону на придушення революції в Угорщині. Бої в місті тривали до 1 листопада 1848 р., коли хорватські війська під проводом Йосипа Єлачича взяли його штурмом.
Наприкінці листопада 1848 р. Фердінанд І зрікся престолу. Новим імператором став його 18-річний племінник Франц Йосиф І (1848—1916 рр.). Він відмовився від поступок, зроблених його попередником під тиском революційних подій. 7 березня 1849 р. він розпустив рейхстаг і призупинив дію Конституції. Революція завершилася поразкою, в Австрії запанувала реакція.
5. Революція в Угорщині. Угорська революція розпочалася 15 березня 1848 р. виступами радикальної молоді, очолюваної поетом Шандором Петефі. Вони вимагали надання угорцям громадянських прав і свобод, створення власного самостійного уряду. 17 березня 1848 р. було сформовано перший національний угорський уряд. Одним із його перших заходів стала аграрна реформа, за якою скасовувалася панщина, а селяни ставали власниками третини оброблюваної землі. Здійснюючи ці та інші перетворення, новий уряд відмовився розглядати питання про національні права неугорських народів — закарпатських русинів, сербів, хорватів та інших. Тому вони залишалися прибічниками австрійської влади.
У вересні 1848 р. хорватська армія Й. Єлачича за наказом імператора розгорнула воєнні дії проти Угорщини. Усі рішення угорського сейму Франц Йосиф скасував й оголосив про перетворення Угорського королівства на провінцію імперії. Відповіддю на це став контрнаступ угорської армії та вигнання австрійців із країни.
14 квітня 1849 р. угорський сейм проголосив незалежність Угорщини та позбавив династію Габсбургів права управляти країною. Правителем-президентом Угорщини було обрано керівника національно-визвольної боротьби угорців Лайоша Кошута (1802—1894).
Франц Йосиф звернувся по допомогу в придушенні волелюбних угорців до російського імператора Миколи І. У результаті російської військової інтервенції угорська армія 13 серпня 1849 р. капітулювала. Розпочалися жорстокі розправи з учасниками революції. Після її поразки революційний рух в Австрійській імперії почав поступово вщухати.
6. Революція в Італії. В Італії революція розпочалася повстанням 12 січня 1848 р. в Палермо на острові Сицилія, яке завершилося перемогою. Війська неаполітанського короля залишили острів. Звістка про успіхи повстанців активізувала діяльність італійських патріотів. У лютому-березні 1848 р. в Папській області, Тоскані й Сардинському королівстві були даровані конституції, обрано парламенти й сформовано уряди з поміркованих лібералів.
18 березня 1848 р. під впливом звісток про події у Відні повстання спалахнуло в Ломбардії, у місті Мілан. П’ятиденна боротьба з 15-тисячною австрійською армією завершилася перемогою повстанців. Антиавстрійське повстання перемогло також у Венеції, де після цього була проголошена республіка.
Патріотичне піднесення, яке охопило Італію, спонукало короля Сардинії (П’ємонту) Карла Альберта 24 березня 1848 р. оголосити війну Австрійській імперії. Однак наприкінці липня австрійці завдали поразки сардинській армії та відновили свою владу над Північною Італією.
У середині листопада 1848 р. спалахнуло народне повстання в Римі. Папа Пій IX був змушений погодитися на скликання Установчих зборів. 9 лютого 1849 р. вони позбавили Папу світської влади та проголосили Римську республіку. У березні 1849 р. воєнні дії проти Австрії відновив сардинський король.
Проте вже через десять днів його армію було розгромлено. Після цього Карл Альберт зрікся влади на користь свого сина. Новий король Сардинії Віктор Еммануїл II уклав угоду з австрійцями, відмовившись від претензій на Ломбардію та Венецію. Після цього австрійці на прохання герцога Тоскани придушили революцію у Флоренції. Австрійська армія взяла в облогу Венецію та рушила до Рима. Там до них приєдналися французькі війська. Із півдня на Рим розгорнула наступ армія неаполітанського короля. Облога міста тривала два місяці.

Віктор Еммануїл II
Революції 1848—1849 рр. у Європі

Опором загарбникам керував тріумвірат — обраний повсталими римлянами колективний орган управління проголошеної в січні 1849 р. Римської республіки.
3 липня 1849 р. Установчі збори в Римі затвердили Конституцію Римської республіки — найдемократичнішу з усіх конституцій італійського Рісорджименто. Увечері того ж дня французи захопили місто. Останнім осередком боротьби залишалася Венеція, узята австрійцями в облогу. 22 серпня 1849 р. захисники міста капітулювали. Із загибеллю Венеціанської республіки революція в Італії завершилася, і країну охопила хвиля терору. Основне завдання революції — визволення та об’єднання Італії — залишилося невирішеним.
Зі звернення тріумвірів про оборону Римської республіки (3 липня 1849 р.)
Римляни! До ганьби нападу республіканських військ на дружню республіку генерал Удіно додав нікчемність зради. Він порушив письмову домовленість не починати атаку раніше понеділка, якої ми досягли з ним.
Повстаньте, римляни! На стіни, до брами, на барикади! Доведемо противнику, що навіть за допомогою зради не можна перемогти Рим. Нехай кожна людина візьме в руки зброю та йде в бій, нехай кожен вірить у перемогу. Право переможе, і вічний сором нехай вкриє союзників Австрії. Хай живе республіка!
1. У чому була складність ситуації в обложеному місті? 2. До чого керівники республіки закликали римлян?
Висновки
Революції 1848—1849 рр. у європейських країнах стали відображенням протесту проти існуючих форм правління, боротьби за збільшення представництва у владі та покращення умов життя різних верств населення, пробудження національної свідомості народів Центральної та Східної Європи.
У 1849 р. контрреволюційні сили змогли подолати революційну хвилю. Однак основи «старих порядків» були значно послаблені.
Запитання і завдання
1. Коли було встановлено Другу республіку у Франції?

2. Якою мала бути форма державного устрою об’єднаної Німеччини за Конституцією, розробленою франкфуртським парламентом?

3. Коли розпочалася революція в Австрійській імперії?

4. Хто був обраний правителем-президентом Угорщини в період революції?

5. Якою подією завершилася революція в Італії?
6. Як пройшла революція 1848 р. у Франції?

7. Охарактеризуйте зміни, які відбулися у Франції після революції 1848 р.

8. Чому, на вашу думку, не відбулося об’єднання Німеччини в 1848—1849 рр.? Поясніть свою точку зору.

9. Охарактеризуйте революцію 1848—1849 рр. в Австрійській імперії.

10. Якими, на вашу думку, були причини поразки революції в Угорщині?

11. Як розгортався національно-визвольний рух в Італії в 1848—1849 рр.?
12. Складіть у зошиті таблицю «Революції 1848—1849 рр. у Європі».

Країна

Причини революції

Основні події

Результати революції

Особливості та наслідки

Коментарі

Поки що немає коментарів. Чому б вам не розпочати обговорення?

    Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *