Популярні записи

Тема 17. Культура України в другій половині XIX – на початку XX ст. – матеріал для повторення

Тема 17. Культура України в другій половині XIX – на початку XX ст. – матеріал для повторення

Основні культурні явища, процеси другої половини XIX – початку XX ст. Піднесення української культури. Умови розвитку культури:буржуазні реформи в імперіях створили кращі умови для культурного розвитку;завершення промислового перевороту зміцнило матеріальну базу, стимулювало розвиток освіти й науки;значна роль підприємців-меценатів, що виділяли суттєві кошти на розвиток культури;народницька ідеологія спрямувала увагу інтелігенції на селянство, сприяла вивченню проблем етнографії, мови, фольклору.
Освіта. Після реформи 1864 р. мережа закладів початкової освіти значно розширилася (початкові народні училища). Велику роль у поширенні освіти відіграли земства. І все ж на 1897 р. читати вміли лише 20 % населення України, які були старші за 10 років, серед власне українців таких було 13 %. Навчання відбувалося російською мовою, яку багато учнів не розуміло.У Західній Україні 1869 р. була проведена шкільна реформа, що встановлювала обов’язкове початкове навчання дітей віком від 6 до 14 років. Але на 1890 р. письменною була лише третина населення. Великим позитивом було те, що австро-угорський уряд дозволяв викладання українською мовою в школах. У 1881 р. було створене «Руське педагогічне товариство», яке перейняло від «Просвіти» піклування про шкільні справи.Середню освіту в Наддніпрянській Україні здобували в класичних гімназіях, (гуманітарний ухил і давали право вступу в університети), а також реальних училищах (увага природничо-математичним дисциплінам, після їх закінчення можна було вступати до політехнічних, технологічних інститутів).Вищу освіту давали університети Києва, Харкова, Львова. У 1865 р. відкрито Новоросійський університет в Одесі, 1875 р. — у Чернівцях. З відкриттям у Києві 1878 р. жіночих курсів зароджується вища жіноча освіта. З’являються вищі спеціальні навчальні заклади для підготовки спеціалістів з різних галузей промисловості та духовної сфери (Львівський і Київський політехнічні інститути, Харківський технологічний, ветеринарний інститути тощо). Отже, стан справ з освітою на заході України, зокрема початковою, був помітно кращим. Особливо помітною стає різниця між Наддніпрянською та Західною Україною, коли порівнювати ситуацію з навчанням рідною мовою. Під владою Росії такі навчальні заклади взагалі були відсутні.Розвиток науки. Здобутки видатних вітчизняних науковців. У цей час в Україні працювало чимало видатних учених-природознавців. Ілля Мечников відкрив явище фагоцитозу, разом з М. Гамалією створив в Одесі першу в Російській імперії й другу в світі бактеріологічну станцію, згодом переїхав до Парижа і став там першим лавреатом Нобелівської премії, який походив з України. Іван Пулюй відкрив випромінювання, за що в 1901 р. В. Рентген, оскільки першим опублікував матеріали, отримав щойно засновану Нобелівську премію з фізики. І. Пулюй разом з П. Кулішем та Іваном Нечуй-Левицьким перші переклали українською мовою з староєврейської Псалтир і з грецької — Євангеліє. О. Ляпунов посідав провідне місце в розробці проблем стійкості та рівноваги механічних систем. Д. Заболотний брав участь у боротьбі з чумою, холерою та іншими інфекційними хворобами далеко за межами країни, за що був нагороджений багатьма іноземними нагородами. Видатним авіатором, який першим запропонував побудувати авіаносець був Л. Мацієвич. Гірничий інженер Л. Лутугін створив геологічну карту Донбасу. Велику роль у розвитку металургії відіграли відкриті С. Реформатським хімічні реакції металоорганічного синтезу. Велика заслуга у вивченні мінеральних багатств України належить Володимирові Вернадському.Великий вплив на розвиток історичної науки справив Володимир Антонович. Його найкращим учнем був Михайло Грушевський, який розпочав видавати свою найбільшу працю 10-томну «Історію України-Руси». М. Костомаров був засновником народницького напряму української історіографії. Тритомна «Історія запорізьких козаків» Дмитра Яворницького звернула увагу широких читацьких мас своїм багатющим матеріалом і новими підходами. З Харковом пов’язана діяльність іншого визначного історика Д. Багалія. Широкою популярністю користувалися праці з історії України Олександри Єфименко. Великий авторитет мали мовознавчі праці О. Потебні. Письменник і громадський діяч Борис Грінченко видав чотиритомний «Словник української мови», який і досі має великий авторитет. Агатангел Кримський довів український характер мови давнього Києва, а також був видатним сходознавцем, вільно володів понад 60-ма мовами. Видатним українським антропологом, археологом, етнографом і фольклористом був Ф. Вовк.Розвиток літератури. Умови для розвитку української літератури та мистецтва були вкрай несприятливі, особливо у Наддніпрянській Україні. Але українські письменники говорили зрозумілою народові мовою, оповідали про добре відоме йому, були порадниками. Творчість Т. Шевченка дала потужний поштовх розвиткові українського художнього слова. Видатним явищем була діяльність П. Куліша, зокрема його перший національний історичний роман «Чорна рада». Реалізм у художній прозі був започаткований Марією Вілінською, яка писала під псевдонімом Марко Вовчок. Першою соціальною повістю вважається її «Інститутка». У «Народних оповіданнях» письменниця засуджувала кріпосницький лад. Соціально-психологічними мотивами позначена творчість І. Нечуй-Левицького («Кайдашева сім’я», «Микола Джеря») та Панаса Мирного («Хіба ревуть воли, як ясла повні?», «Повія»). Видатних здобутків у літературі досягла Леся Українка (поезія, драматичні поеми «Бояриня», «Лісова пісня», «Оргія», «У пущі», «Камінний господар»). Літературна і наукова спадщина Івана Франка становить близько 5 тис. різноманітних праць. Він відзначився і в поезії («Каменярі», «Не пора», збірка «Зів’яле листя», поема «Мойсей»), і в прозі («Перехресні стежки»), і в драмі («Украдене щастя»), і в перекладах, і в наукових працях.Українські письменники сприймають нові мистецькі течії (модернізм, одним з перших почав писати твори цього напряму поет М. Вороний). Своєрідність українського варіанту модернізму полягає і в тому, що він став спробою подолання провінційності, другорядності, вторинності української національної культури, формою залучення до надбань світової цивілізації. Пошуками нових шляхів виділявся Михайло Коцюбинський («Fata Morgana», «Intermezzo», «Тіні забутих предків»). Манеру Василя Стефаника характеризує психологізм, сувора простота викладу, стислість (новели «Новина», «Камінний хрест»). Одним з найпопулярніших письменників того часу був Володимир Винниченко, який обрав реалістичний напрям (оповідання «Краса і сила», «Солдатики», роман «Чесність з собою», п’єси «Базар», «Брехня», «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Гріх»). У поезії значних висот досяг Олександр Олесь (Кандиба).Творчі здобутки видатних вітчизняних митців. Розвиток театрального мистецтва. Процес становлення професійного театру. Величезних здобутків досягла українська драматургія. Популярними п’єсами, які роками не сходили і не сходять з театральних підмостків, відзначилися Михайло Старицький («Не судилося», «За двома зайцями», «Маруся Богуславка»), Марко Кропивницький («Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса осі виїсть», «Глитай, або ж Павук») і особливо Іван Карпенко-Карий («Безталанна», «Наймичка», «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Сава Чалий», «Хазяїн», «Суєта»). У 1882 р. з ініціативи М. Кропивницького в Єлизаветграді почала працювати перша українська професійна трупа, він був режисером і актором. М. Старицький став директором української трупи, до якої входили видатні українські актори, корифеї театру Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Заньковецька. У 1906 р. М. Садовський у Полтаві створив перший український стаціонарний професійний театр, який у 1907 р. переїхав до Києва.Розвиток музичного мистецтва. Значний вплив на розвиток музичного мистецтва справила творчість Семена Гулака-Артемовського. Його опера «Запорожець за Дунаєм» поклала початок новій українській опері. Генієм української музики став Микола Лисенко, який підніс українське музичне мистецтво на небувало високий рівень. Він створив низку опер: «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба», «Енеїда», «Наталка Полтавка», перші дитячі опери «Коза-дереза», «Пан Коцький». Народні пісні в обробці М. Лисенка, Миколи Леонтовича, Станіслава Людкевича, Кирила Стеценка дедалі ширше використовували професійні співаки та хорові колективи. Найкращою співачкою тогочасного світу музична критика називала Соломію Крушельницьку — за красу чистого та сильного голосу (сопрано) і визначні акторські здібності. У її репертуарі було близько 60 опер, голос С. Крушельницької чули найкращі оперні театри світу. У 1862-1863 рр., було написано твір, який став національним, а тепер державним гімном України — «Ще не вмерла Україна…». Авторами його були поет, вчений-фольклорист П. Чубинський і композитор М. Вербицький.Розвиток архітектури. Розмах будівництва внаслідок зростання чисельності населення міст, потреба в нових приміщеннях дала поштовх для розвитку архітектури. За участю Олександра Беретті в Києві було збудовано Володимирський собор (1862-1896 рр.), спроектовано ряд будинків на Володимирській вулиці. І. Левинський спроектував будинок страхового товариства «Дністер» у Львові (1905-1906 рр.). Поширюється український стиль, виразником якого був Василь Кричевський. Найвдаліше він втілився в будинкові Полтавського губернського земства (нині Полтавський краєзнавчий музей, 1903-1908 рр.). Видатними архітектурними пам’ятками є будинок Національної опери України (1901 р.), будинок з химерами в Києві (1901-1903 рр., архітектор В. Городецький), будівля оперного театру в Одесі, 1883-1887 рр., архітектори Ф. Фельнер і Г. Гельмер), будинок резиденції митрополита Буковини і Далмації в Чернівцях (1864-1873 рр., архітектор Й. Главка, нині — Національний університет) та інші.Розвиток образотворчого мистецтва. Нові риси з’явилися у скульптурному мистецтві. Леонід Позен створив композиції «Переселенці», «Запорожець у розвідці», пам’ятник І. Котляревському в Полтаві. Високим мистецьким рівнем вирізняється пам’ятник Б. Хмельницькому в Києві Михайла Микешина (1888 р.).Визначне місце в українському мистецтві належить живописові. Одним з найяскравіших майстрів побутового жанру був Микола Пимоненко, який майже не відходив від тем сільського життя («Святочне ворожіння», 1888 р., «Сінокіс», 1900 р.). Значний внесок у розвиток побутового жанру зробили Киріяк Костанді («Гуси», «В люди (На заробітки)», «Старенькі») і Корнило Устиянович («Бойківська пара», «Гуцулка біля джерела»). Знаменитою є картина Миколи Ярошенка «Всюди життя». Видатними представниками портретного живопису були Іван Труш («Портрет Лесі Українки», 1900 р., «Дніпро біля Києва», 1910 р.) і Олександр Мурашко («Дівчина в червоному капелюсі», 1902-1903 рр.). Майстром українського краєвиду називають Архипа Куїнджі («Ранок на Дніпрі», «Українська ніч», «Вечір на Україні», «Місячна ніч на Дніпрі»). Вершиною пейзажного живопису стала творчість Сергія Васильківського («Козаки в степу», 1890 р., «Весняний день в Україні», 1883 р.). Класичною є картина І. Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» (1880-1891 рр.).Українські підприємці-благодійники. Діяльність меценатів і їхній вплив на розвиток культури. Поступ української культури був пов’язаний з діяльністю деяких підприємців, таких, як родини Терещенків, зокрема Микола Терещенко, Симиренків, особливо Василь Симиренко, Ханенків (особливо Богдан Ханенко, а також Варвара, засновники музею), які були відомими меценатами, віддавали значні кошти на будівництво й утримання закладів освіти, культури, охорони здоров’я, матеріально допомагали діячам української культури. Традиції меценатства наприкінці XIX – на початку XX ст. підтримував Євген Чикаленко, який величезну частку своїх коштів надав на благодійні потреби, допоміг дуже багатьом діячам української культури.Релігія і церква. У житті кожного народу релігія та церква відіграють важливу роль. Православна церква стала на Наддніпрянщині знаряддям підкорення українського народу. На Київському митрополичому престолі уже в XIX ст. не було жодного українця. На початку XX ст. українці добилися деяких послаблень, наприклад, у 1906 р. було видано Біблію українською мовою. Але ці локальні перемоги не міняли суті справи. Відірваність офіційної церкви від запитів народу сприяло поширенню в Україні різних релігійних сект. Протилежну роль відігравала церква в Галичині. Їй належить видатне місце у національному відродженні на західноукраїнських землях. Особливо зросла роль Української греко-католицької церкви, коли її в 1900 р. очолив митрополит Андрей Шептицький. На Буковині церква була під сильним румунським впливом. На Закарпатті греко-католицька церква була опорою українства. У православній церкві Буковини та Наддніпрянщини були священики нижчої ланки, які намагалися її відродити як національну.Отже, українська культура в другій половині XIX – на початку XX ст. успішно розвивалася, продовжувала духовні пошуки народу попередньої доби, незважаючи на численні перешкоди, завойовувала світове визнання.Хронологічний довідник1865 р. — відкриття Новоросійського ун-ту (Одеса).1875 р. — відкриття Чернівецького ун-ту.ПерсоналіїВербицький Михайло (1815, с. Улючі побл. Перемишля, нині у Польщі – 7(19).12.1870, с. Млини, тепер у Польщі) — визначний композитор, хоровий диригент, священник. Середню муз. освіту здобув у Перемишлі та Львові. Керував хором ставропігійного ін-ту в Львові. З 1852 був священиком у с. Млини. В. — автор оперет «Гриць Мазниця», «Школяр на мандрівці» (1849), мелодрами «Підгоряни» (1864), хорів «Заповіт», «Поклін», «Думка», 12 симфоній-увертюр (1855-1865), солоспівів, двох полонезів, вальсу, 36 релігійних композицій. 1863 написав музику до вірша П. Чубинського «Ще не вмерла Україна», що став нац. гімном України (з 15.01.1992 — держ. гімн України).Заньковецька Марія (спр. Адасовська; 4.08.1860, с. Заньки Чернігівської губ., тепер Ніжинського р-ну Чернігівської обл. — 4.10.1934, Київ) — видатна актриса. З 1882 міняє забезпечене дворянське життя на поневіряння мандрівної актриси. Геніально обдарована сценічно, вокально і пластично. З. 40 років була найкращою укр. актрисою, створила низку образів укр. жінки. Вел. заслуга З. і в тому, що вона винесла укр. театр, мистецтво за нац. рамки. Відмовилася перейти на імператорську сцену.Кримський Агатангел (15.01.1871, Володимир-Волинський, тепер Волинська обл. — 25.01.1942, Кустанай, Казахстан) — видатний учений-сходознавець, письменник, історик укр. мови і л-ри. У червні-листопаді 1918 К. був одним з організаторів УАН, до 1928 — її незмінний секретар і голова іст.-філол. відділу (до 1929). 1921-1929 К. очолював Ін-т сходознавства ім. О. Потебні в Києві. У 30-х рр. був практично усунутий від науково-викладацької роботи, 20.07.1941 арештований, помер в ув’язненні (здогадно — закатований). Автор багатьох наук, праць. К. — знавець понад 60 іноземних мов.Кропивницький Марко (10(22).05.1840, с. Бежбайраки, тепер с. Кропивницьке Новоукраїнського р-ну Кіровоградської обл. — 8(21).04.1910, Харків) — визначний драматург, режисер, актор, композитор. У жовтні 1882 організував у Єлизаветграді (нині Кіровоград) власну трупу, якій судилося стати основою т. зв. театру корифеїв. Створив школу режисури й акторської майстерності, очолював драм. трупи. К. — автор понад 40 п’єс, зокрема «Дай серцю волю, заведе в неволю» (1863), «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж Павук» (обидві — 1882) та ін. Помер у вагоні поїзда.Крушельницька Соломія (23.09.1872, с. Білявинці, тепер Бучацького р-ну Тернопільської обл. — 16.11.1952, Львів) — видатна співачка (лірико-драматичне сопрано), педагог. 1893 закінчила Львівську консерваторію, 1893-1896 удосконалювала свою майстерність у Мілані (Італія). Протягом двох десятиліть з величезним успіхом співала на оперних сценах провідних театрів світу (Львів, Одеса, Варшава, Петербург, Париж, Каїр, Рим, Мілан, Буенос-Айрес). Виконала бл. 60 партій у найкращих світ. операх. К. разом з Е. Карузо, Т. Руффо, Ф. Шаляпіним вважалися найкращими оперними співаками у світі на поч. XX ст. Викладала вокал у Львівській консерваторії.Лисенко Микола (22.03.1842, с. Гриньки Кременчуцького пов. Полтавської губ., нині Глобинського р-ну Полтавської обл. — 6.11.1912, Київ) — видатний композитор, етнограф, диригент, піаніст, педагог, гром. діяч. Створив класичні обробки нар. пісень, понад 80 вокальних і фортепіанних творів, музику до творів Т. Шевченка «Б’ють пороги», «Гайдамаки» та ін. Л. є автором опер «Різдвяна ніч» (1874), «Тарас Бульба» (1880-1890), «Наталка Полтавка» (1889), «Енеїда» (1910), дитячих опер «Коза-дереза» (1883), «Пан Коцький» (1891), які стали основою укр. нац. оперного мистецтва.Мечников Ілля (15.05.1845, с. Іванівна Куп’янського пов. Харківської губ., тепер Харківської обл. — 15.07.1916, Париж) — видатний біолог. Закінчив фізико-математичний ф-т Харківського ун-ту, склавши всі іспити естерном (1864). Разом з М. Гамалією заснував першу в Рос. імперії й другу в світі бактеріологічну станцію (Одеса, 1886). М. 1888 переїхав до Парижа. Саме М. належить авторство комерційного способу виробництва кефіру. За відкриття явища фагоцитозу (1882) йому присуджена Нобелівська премія (1908).Пулюй Іван (Пульгуй; 2.02.1845, Гримайлів Скалатського пов., тепер Гусятинського р-ну Тернопільської обл. – 31.01.1918, Прага) — видатний фізик, винахідник, перекладач, гром. діяч. Закінчив фізико-математичний відділ філос. ф-ту Віденського ун-ту (1872), навчався у Страсбурзькому (тоді Німеччина, тепер Франція, 1875-1877) ун-ті. Особливе місце в наук, діяльності П. займає відкриття ікс-променів, які пізніше в деяких країнах отримали назву рентгенівських (1883, «лампа Пулюя»). Працював у Празькому (нім.) політехнічному ін-ті (проф. 1884-1916, ректор 1889-1890, декан першого в Європі електротехнічного ф-ту з 1902). П. — автор понад 50 наук, праць укр., нім. і англ, мовами. Разом з П. Кулішем та І. Нечуєм-Левицьким переклав з давньоєврейської мови Псалтир і з давньогрецької — Євангеліє.Садовський Микола (спр. — Тобілевич; 13.12.1856, с. Кам’яне-Костувате Бобринецького пов. Херсонської губ., тепер Братського р-ну Миколаївської обл. — 7.02.1933, Київ) — видатний актор і режисер, один із засновників укр. професійного театру. Брат І. Карпенка-Карого і П. Саксаганського. 1907 разом із М. Заньковецькою створив у Києві перший стаціонарний укр. професійний театр (спочатку в Полтаві, до 1919). С. — неперевершений артист героїко-романтичного і трагедійного плану.Симиренко Василь (7.03.1835, с. Мліїв Київської губ., тепер Черкаської обл. – 17.12.1915, Київ) — промисловець, інженер-конструктор, технолог. визначний меценат укр. к-ри. Закінчив Паризький політехнічний ін-т. Побудував власну цукроварню у с. Сидорівка Канівського пов. Київської губ., поставив її на високий технічний рівень, обладнавши машинами власного винаходу, запровадив один з перших у Рос. імперії виробництво пастили. Упродовж 40 років десяту частину своїх прибутків давав на укр. культ. цілі: покривав дефіцити укр. преси, підтримував фінансово укр. діячів і письменників, пожертвував 100 тис. рублів для НТШ. Весь свій маєток (бл. 10 млн рублів) записав на укр. культ. цілі, воєнні події та революція перешкодили реалізувати ці фонди.Українка Леся (спр. Косач-Квітка Лариса; 25.02.1871, Новоград-Волинський Волинської губ., тепер Житомирська обл. — 1.08.1913, Сурамі, Грузія, тоді в Рос. імперії, похована у Києві) — видатна письменниця, перекладачка, літ. критик і фольклористка. Через хворобу навчалася вдома, здобула різнобічну освіту, володіла десятком іноземних мов, згодом здійснила чимало перекладів св. класики. Поезія У. великої емоційної напруги, сповнена глибоких патріотичних почуттів до України. Найповніше виявила себе в драматургії, створила понад 20 драм, серед них: «Кассандра» (1907), «У пущі» (1897-1909), «Бояриня» (1910), «Лісова пісня» (1911), «Камінний господар» (1912), «Оргія» (1913). Суттєво модернізувала поетику укр. драми.Ханенко Богдан (1849-1917) — підприємець, археолог, меценат, колекціонер укр. старовини. Одружений з Варварою Терещенко, разом зібрали вел. колекцію творів вітчизняного і зарубіжного мистецтва, сприяли заснуванню Київського худ.-пром. та наук. музею (1904), основу якого становила їх колекція.Яворницький Дмитро (Еварницький; 6.11.1855, с. Сонцівка, тепер с. Борисівка Харківського р-ну Харківської обл. — 5.08.1940, Дніпропетровськ) — видатний історик, археолог, етнограф, фольклорист і письменник. Навчався на іст.-філол. ф-ті Харківського ун-ту (1877-1881). Учителював, займався наук. роботою, головна тематика — вивчення історії запорізького козацтва. Автор понад 200 праць, зокрема: «Історія запорізьких козаків» (тт. 1-3, 1892-1897), «Джерела для історії запорізьких козаків» (тг. 1-2, 1903).Терміни та поняттяМеценат (від імені римського політ. діяча І ст. до н. е. Мецената. який уславився покровительством поетів) — багатий покровитель науки, мистецтва та л-ри. Укр. меценатами були родини підприємців Терещенків, Симиренків, землевласник Є. Чикаленко.Модернізм (від фр. «новітній, сучасний») — осн. напрям л-ри та мистецтва XX ст., що характеризується розривом з ідейними та худ. принципами класичного мистецтва, з традицією реалізму.Професійний театр — один з видів мистецтва, заняття яким є осн. для його учасників.Реалізм (від лат. «суттєвий, дійсний) — творчий метод л-ри та мистецтва, що полягає в правдивому історично конкретному й об’єктивному відображенні дійсності.

Схожі статті
Гість, залишиш коментар?