16 квітня
Практичне заняття «Вплив греко-католицької церкви на піднесення національної свідомості населення західноукраїнських земель» – 9 клас
Мета: ознайомитися з постаттю митрополита А. Шептицького; визначити зміну ролі греко-католицької церкви в українському русі на західноукраїнських землях.
Завдання для підготовки до практичного заняття: підготувати повідомлення про діяльність Андрея Шептицького.
Обладнання: робочий зошит, підручник, телефон/планшет/ноутбук.
Хід заняття
1. Прочитайте наведений нижче матеріал і текст § 32 підручника з історії України.
2. У робочому зошиті письмово дайте відповіді на наступні запитання:
1. Чому греко-католицька церква наприкінці XIX ст. втратила свій вплив на український рух?
2. У яких українських регіонах була поширена греко-католицька церква на початку XX ст.?
3. Яку нову роль церкви визначив А. Шептицький в українському русі?
4. Які особисті якості митрополита сприяли перетворенню церкви на моральний авторитет в українському русі?
5. Яку роль відіграла греко-католицька церква в національному відродженні на західноукраїнських землях?
3. Зробіть висновки відповідно до мети.
4. Надішліть фото-звіт роботи.
Документи та матеріали для опрацювання під час практичного заняття
На початку XX ст. греко-католицька церква, як і в попередньому столітті, відігравала важливу роль у житті українців Галичини й Закарпаття. Багато зробила вона для українського національного відродження, захисту прав та інтересів українців. Проте наприкінці XIX ст., коли український рух став набувати переважно світського характеру, відносини між греко-католицькою церквою та його провідниками загострилися. Ситуація змінилася, коли Галицьку греко-католицьку митрополію очолив Андрій Шептицький.
Андрей Шептицький (1865—1944) — просвітитель, громадсько-політичний діяч, доктор теології, архієпископ, що відіграв важливу роль в українському національному русі. 17 грудня 1900 р. він був призначений митрополитом греко-католицької церкви (1900—1944). Діяч доклав чимало зусиль для того, щоб греко-католицька церква остаточно відмовилася від союзу з москвофілами, перейшла на народовські позиції і як впливова сила приєдналася до українського національного руху в Галичині. Упродовж свого життя А. Шептицький послідовно боровся за ідею незалежної України, підтримував ті політичні сили західноукраїнських земель, які відстоювали її автономний статус у 1900—1920 рр.
Митрополит став засновником Українського національного музею у Львові (1905 р.). Завдяки його допомозі в музеї було зібрано одну з найбільших у Європі колекцій ікон. А. Шептицький надавав стипендії молодим українським митцям для здобуття освіти в кращих навчальних закладах Європи. У 1903 р. він заснував у Львові Народну лічницю, яка пізніше перетворилася на сучасну лікарню. Митрополит був ініціатором створення та засновником Земельного банку у Львові (1910 р.), підтримував діяльність українських культурно-просвітніх товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар».
Відстоюючи інтереси українців Галичини в Галицькому сеймі та Палаті панів австрійського парламенту, А. Шептицький порушував питання про запровадження загального виборчого права, реформування системи виборів до Галицького крайового сейму, створення українського університету у Львові.
Новий митрополит поставив участь греко-католицького духовенства в українському русі в залежність від дотримання ним норм християнської моралі. Замість старої ролі національного провідника церква мала виступати духовним і моральним авторитетом українства в краї. Нова роль не відразу знайшла розуміння в лідерів українського руху. Сама постать А. Шептицького, що походив із полонізованого роду, викликала в них сумніви. Проте наполегливість, із якою митрополит реалізовував свою позицію, та його виступи на захист українства врешті-решт сприяли відновленню єдності українського руху з греко-католицькою церквою, яка його освячувала. У церковних справах А. Шептицький був прибічником ідеї об’єднання християнських церков. Із цією метою він двічі відвідував Росію, Білорусію й таємно подорожував Наддніпрянською Україною.
Із промови митрополита А. Шептицького на 100-річному ювілеї М. Шашкевича (1911 р.)
Усі маємо це поняття, що народ — це наша сила, що праця для нього — наше завдання, що його добро — наша будучність… Нам сьогодні легко зрозуміти, що віддалитися від народу — це значить приректи себе на смерть…
У чому, на ваш погляд, полягає головна сила українського руху в Галичині?
На початку XX ст. в Закарпатті греко-католицька церква в умовах мадяризації краю поступово втрачала позиції лідера національного руху русинів. Роль захисника інтересів русинів намагався відігравати єпископ Мукачівської єпархії в 1891—1912 рр. Юлій Фірцак (1836—1912). За його підтримки в краї відновилася діяльність «Товариства Св. Василія Великого». Зусиллями його членів був виданий «Буквар» для закарпатських русинів і розпочалося видання тижневого часопису «Наука».
За наполяганням єпископа, занепокоєного занепадом господарства й бідуванням селянства в краї, у 1897—1901 рр. угорська влада здійснила в Закарпатті низку реформ, що дістали назву «рутенська акція». Він також став ініціатором створення учительської семінарії для дівчат в Ужгороді (1902 р.). Однак загалом греко-католицька церква в Закарпатті відійшла від участі в національній боротьбі русинів й дедалі більше перетворювалася на провідника мадяризації. Реакцією на це стало збільшення серед віруючих прибічників православ’я.
