Прочитайте тект і виконайте практичну роботу після тексту (написати на подвійному листку та надіслати фото-звіт у Viber).
1. Промислова революция у країнах Західної Європи та її наслідки. Початок становлення індустріального суспільства. Як ви вже знаєте, промислова революція (переворот) — це система економічних і соціально-політичних змін, у яких знайшов відображення перехід від мануфактурного виробництва, що ґрунтувалося на ручній праці, до великої машинної індустрії. Початок їй поклав винахід і застосування робочих машин, а завершення ознаменувало виробництво машин машинами, тобто розвиток машинного виробництва, заснованого на широкому використанні машинної техніки.
Промислова революція розпочалася в останній третині XVIII ст. в Англії та завершилася в 60—80-х рр. XIX ст., охопивши країни Європи, США та Японію. У результаті було сформовано аграрно-промислове господарство, створено економічні передумови для утвердження індустріального суспільства. Його основні ознаки: підприємці посіли вагоме місце в суспільному житті; сформувалася нова суспільна верства — наймані робітники (пролетаріат);
з’явилося спеціальне виробничо-промислове навчання; виникали перші кризи перевиробництва; відбулася урбанізація;
почалося зміщення частки зайнятих на користь промисловості (частка зайнятих у промисловості — понад 50%);
спостерігалася зміна цінностей: важливими для людини стали підприємливість, працьовитість, здатність сприймати інновації.
Пролетаріат — суспільна верства найманих робітників (пролетарів), позбавлених засобів існування та вимушених унаслідок цього продавати свою робочу силу власникам засобів виробництва.
Промислова революція стала поворотним моментом в історії, вона вплинула майже на кожен аспект повсякденного життя. Проте цей процес у кожній країні мав свої особливості.
2. Розвиток консерватизму. Людство намагалося осмислити нову дійсність. Відображенням цих спроб стало формування основних ідеологічних концепцій — консерватизму, лібералізму, націоналізму, соціалізму.
Значного поширення в тогочасних країнах Заходу набули ідеї консерватизму. Його прибічники віддавали перевагу тому, що вже виправдане часом, з обережністю ставилися до реформ, категорично відкидали будь-які радикальні, революційні методи перетворення суспільства й держави. Визнаючи природу людини недосконалою, консерватори вважали, що в суспільстві мають діяти сили, які будуть її обмежувати. Наявність приватної власності та нерівність між людьми консерватори сприймали як природні. Дуже важливою для них була стабільність.
Консерватори зі співчуттям ставилися до проблем бідноти й знедолених. Покращення їхнього життя вони пов’язували лише із церковною та громадською благодійністю — лікуванням, навчанням і створенням житла для них за рахунок добровільних пожертвувань заможних людей. Благодійність у цей час у Європі стала сприйматися як своєрідний громадський обов’язок знаті.
Прибічником консерватизму був англійський історик Томас Карлейль (1795—1881), автор «Історії Французької революції». Він вважав «старий порядок» більш справедливим, ніж ті відносини, що існували між тогочасними європейськими підприємцями та найманими робітниками. Швейцарський економіст та історик Жан Шарль Сисмонді (1773—1842) у дусі консерватизму засуджував промислову революцію. Застосування машин, на його думку, збільшило кількість безробітних, погіршило ставлення підприємців до найманих робітників, збільшило обсяги застосування дитячої праці.
Концепція — система поглядів, розуміння певних явищ, процесів.
Ідеологія — система політичних, правових, етичних, художніх, філософських, релігійних поглядів.
3. Розвиток лібералізму. Ліберали були послідовними противниками абсолютизму та права монархів за своїм бажанням розпоряджатися майном і життям підданих. Заперечуючи станові привілеї, ліберали виступали за рівність усіх громадян перед законом. За найманими робітниками ліберали визнавали право вести діалог на рівних із власниками підприємств про умови праці та створювати власні організації (професійні спілки). Вони вважали за необхідне поступово збільшувати кількість виборців і посилювати роль парламенту в державному житті.
Англійський мислитель Ієремія Бейтам (1748—1832), один із найвідоміших прибічників лібералізму, вважав, що суспільство — це сукупність людей із їхніми власними інтересами. Досягти його процвітання можна лише за умови забезпечення прав особистості й недоторканності приватної власності. І. Бентам стверджував, що для розвитку вільного підприємництва не має існувати будь-яких перешкод, крім тих, що обмежують можливу шкоду для інших людей. Вбачаючи в тогочасному політичному устрої Великої Британії чимало пережитків минулого, І. Бентам висував вимогу реформувати парламент на основі розширення виборчого права.
Мислитель І. Бентам досі бере участь у засіданнях правління Університетського коледжу Лондона у вигляді так званої «автоікони» й офіційно вважається «присутнім, але таким, що не брав участі в голосуванні». «Засновник найщасливішої системи моральних принципів та законів» (так звав себе сам І. Бентам) заповів зберегти своє тіло для нащадків. Його останки одягли в костюм, посадили в улюблене крісло філософа, а на обличчі закріпили посмертну воскову маску.
Алексіс де Токвіль
Представник французького лібералізму Бенджамен Констан (1767—1830) вважав справді вільним лише те суспільство, де визнається пріоритет прав окремої особистості. Захищаючи вільне підприємництво, Б. Констан стверджував, що держава не повинна його обмежувати. Політичним ідеалом мислителя була конституційна монархія. На його думку, лише королівська влада, яка має стати четвертою гілкою влади, може бути захисником прав підприємців.
Виразником ідей класичного європейського лібералізму називають французького державного діяча Алексіса де Токвіля (1805—1859), автора відомої книги «Демократія в Америці». У ній він проаналізував взаємозв’язки між свободою та рівністю, політичною владою та суспільством. Зокрема, А. Токвіль у дусі лібералізму виступав проти посилення влади держави, оскільки вона завжди супроводжується адміністративною централізацією, бюрократизацією і через це обмежує права особистості. Він відкидав ідею встановлення соціальної рівності, підкреслюючи, що може бути лише «рівність у рабстві». Із цим також було пов’язане заперечення А. Токвілем загального виборчого права, оскільки, на його думку, воно призведе до переходу влади до рук черні, яка намагатиметься встановити загальну рівність.
4. Націоналізм. На думку деяких дослідників, XIX століття в історії Європи можна назвати добою націоналізму, який став однією з найвпливовіших і найжиттєздатніших ідеологій людства. Початок його поширення у Європі пов’язують із Великою французькою революцією кінця XVIII ст., яка проголосила націю об’єднанням вільних громадян і джерелом державної влади. Завдяки наполеонівським війнам нові ідеї стали поширюватися на континенті.
Георг Вільгельм Фрідріх Гегель
Подальший розвиток ідей націоналізму пов’язують із діяльністю німецьких мислителів. Так, Йоганн Готліб Фіхте (1762—1814) після поразки Пруссії у війні з Наполеоном у своїх «Промовах до німецької нації» закликав німців до об’єднання та національного відродження, що дозволить їм досягти культурної першості в Європі. Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770—1831), підтримуючи ідею створення національних держав у Європі, вважав, що це є найбільш вдалою формою об’єднання громадян заради реалізації ідеалів свободи, безпеки, щастя та втіленням божественної ідеї.
Серед дослідників немає єдиної думки щодо того, кого вважати теоретиками європейського націоналізму цієї доби. Частина вчених знаходить його витоки в працях Жан-Жака Руссо та Едмунда Берка, інші вважають основоположником націоналізму Фрідріха Ліста. Можливо, ці розбіжності в поглядах пов’язані з тим, що в XIX ст. націоналізм став універсальним явищем в історії Європи.
5. Утопічний соціалізм. У тогочасній Європі було чимало прихильників здійснення радикальних змін в існуючих порядках і побудови нового суспільства. Саме серед європейських радикалів набули поширення ідеї соціалізму.
Хоча термін «соціалізм» уперше запровадив у другій половині XIX ст. французький мислитель П’єр Леру (1797—1871), уявлення про соціально справедливий устрій сягають давніх міфів про «золотий вік» людства, розвиваються в різних релігіях, а потім в ідеях утопічного соціалізму. У період розгортання промислової революції в європейських країнах утопічний соціалізм ставав відображенням несприйняття її негативних проявів: соціальної незахищеності й нещадної експлуатації найманих робітників, жорсткої конкуренції тощо. Цим та іншим явищам соціалісти-утопісти протиставляли власне бачення ідеального суспільства.
Англійський утопіст Роберт Оуен (1771—1858) дійшов висновку, що основним джерелом соціальних проблем є ринкова економіка, яка ґрунтується на вільній конкуренції та приватній власності на засоби виробництва. Він висунув ідею створення суспільства, де робітники будуть об’єднані в самоврядні товариства, не існуватиме приватної власності. Для того щоб отримати необхідне, члени одних товариств обмінюватимуться з іншими товариствами безпосередньо, уникаючи ринку. Поступово такі товариства охоплять усю планету, і настане «земний рай, у якому незмінно пануватимуть мир і щастя».
Утопія — назва вигаданого острова з однойменного твору англійського мислителя Т. Мора, де нібито було створено ідеальний суспільний лад. Термін «утопія» використовується щодо науково не обґрунтованих проектів створення зразкового суспільства.
Соціалізм — вчення, ідеалом і метою якого є здійснення принципів соціальної справедливості, свободи й рівності.
Утопічний соціалізм — вчення про ідеальне суспільство, що ґрунтується на спільності майна, обов’язковій праці та справедливому розподілі її результатів.
Французький утопіст Анрі Сен-Симон (1760—1825) висунув ідею створення «нової промислової системи», за якої буде забезпечено процвітання всіх громадян. На його думку, у новому суспільстві необхідно запровадити загальну обов’язкову працю, планову організацію виробництва, принцип отримання посад за здібностями. Приватна власність при цьому зберігається. Обов’язок держави — управляти економікою та усувати соціальні суперечності тільки мирним шляхом.
Французький утопіст Шарль Фур’є (1772—1827) вважав за необхідне ліквідувати приватну власність не лише на засоби виробництва, а й на житло й предмети особистого використання. Він розробив проект нового «суспільства гармонії», де зможуть розвинутися здібності людини. Сформуватися нове суспільство мало завдяки пропаганді соціалістичних ідей.
Шарль Фур’є
Із праці Ш. Фур’є «Теорія всесвітньої єдності»
До того часу, доки великі й малі цього світу будуть просякнуті взаємною ненавистю, будь-яка свобода буде лише яблуком нових суперечок. Природним засобом викликати щире взаємне тяжіння різних класових груп є зацікавлення їх досягненням однієї спільної мети, інакше кажучи, треба асоціювати їх у виробництві. Фермер або орендар, що отримує свою частину пропорційно врожаю, докладатиме зусиль, щоб цей врожай, який належить господарю, був можливо більшим, оскільки якщо господар отримає мало, то й фермер отримає, відповідно, меншу частку.
Таким чином, секрет єдності інтересів — в асоціації. Усі класи суспільства, асоційовані й об’єднані спільністю інтересів, забудуть взаємну ненависть…
1. У чому мислитель вбачав шлях до суспільної гармонії? 2. Яким є ваше ставлення до поглядів Ш. Фур’є? Чому?
Французький утопіст П’єр Жозеф Прудон (1809—1865) був прихильником мирної перебудови суспільства шляхом реформи системи кредитування. Він пропонував створити «Народний банк», який видаватиме безкоштовні кредити для організації обміну на справедливих засадах продуктами праці між дрібними товаровиробниками. За таких умов, вважав П. Ж. Прудон, держава, як джерело соціальної несправедливості, стане непотрібною. Дрібну приватну власність він розглядав як необхідну ланку виробництва, а велику власність оголосив крадіжкою. П.Ж. Прудона вважають засновником європейського анархізму.
6. Виникнення марксизму. Подальший розвиток соціалістичних ідей пов’язаний із німецькими мислителями Карлом Марксом (1818—1883) і Фрідріхом Енгельсом (1820—1895), які розробили вчення, що дістало назву марксизм. На їхню думку, свобода в суспільстві, де панують капіталістичні відносини, набуває форми свободи гноблення працюючої людини. Держава стає знаряддям панування капіталістів, і тому її необхідно знищити. Соціальної рівності неможливо досягти, поки існує приватна власність.
Піддавши критиці ідеї соціалістів-утопістів, К. Маркс заявив, що соціалізм — не вигадка мислителів, а реальний суспільний лад, який встановиться після капіталізму. Він ґрунтуватиметься на суспільній власності, а гноблення людини людиною та поділ на класи мають зникнути після ліквідації приватної власності. Замість держави, що захищала інтереси капіталістів, постане держава диктатури пролетаріату, яка втілить у життя ці перетворення. Соціалізм, на думку К. Маркса, установиться в результаті перемоги світової соціалістичної революції, здійсненої пролетаріатом. Саме тому існує необхідність організації класової боротьби пролетаріату й усвідомлення ним своєї ролі в суспільному розвитку. Соціалізм К. Маркс і Ф. Енгельс розглядали не як кінцеву мету суспільного розвитку, а лише як перехідний етап до комунізму.
Анархізм — суспільно-політична течія, що заперечувала необхідність державної влади, виступала за повне самоуправління громад, трудових колективів.
Марксизм — філософське, соціальне та політичне вчення, розроблене німецькими мислителями К. Марксом та Ф. Енгельсом. Комунізм (від латин. — «спільний») — у теорії: суспільно-економічний і політичний лад із колективною власністю як на знаряддя праці, так і на предмети споживання, із безкласовим і бездержавним устроєм.
Клас — велика група людей (частина суспільства), пов’язаних певними відносинами в процесі виробництва й схожих за рівнем добробуту, можливістю доступу до освіти й здобутків культури.
Маніфест — заклик, декларація партії, суспільної організації, що містить її програму та принципи діяльності.
Карл Маркс і Фрідріх Енгельс
У 1847 р. К. Маркс і Ф. Енгельс створили в Лондоні «Союз комуністів» — першу в історії міжнародну комуністичну організацію. Її програмою став «Маніфест Комуністичної партії» 1848 р. У ньому стверджувалося, що вся попередня історія людства є результатом боротьби класів, і саме пролетаріат покликаний створити безкласове суспільство із суспільною власністю на засоби виробництва. У «Маніфесті» розкривався зв’язок між соціалізмом і комунізмом та визначався шлях досягнення останнього. Однак поява цього документа не викликала помітної реакції, і після поразки революцій 1848—1849 рр. у Європі К. Маркс дійшов висновку, що здійснити висунуті в «Маніфесті» завдання в найближчому майбутньому неможливо.
Висновки
Одним із важливих наслідків промислової революції (перевороту) стало створення передумов для формування індустріального суспільства як нового етапу суспільного прогресу людства. Консерватори, пропонуючи шляхи подолання проблем, пов’язаних зі становленням у країнах Заходу індустріального суспільства, вважали найважливішим стабільність і вірність традиціям. А ліберали були прибічниками змін, дотримуючись точки зору, що майбутнє має бути кращим за сучасність, так само як сучасність краща за минуле.
Чимало послідовників мав націоналізм, поширення якого сприяло створенню національних держав на Заході.
Результатом непривабливої дійсності початкового етапу становлення індустріального суспільства в країнах Заходу став розвиток соціалістичної ідеї від утопічного соціалізму до марксизму.
Запитання і завдання
1. Коли завершилася промислова революція (переворот)?
2. Назвіть імена представників тогочасної консервативної думки.
3. Кого вважають виразником ідей класичного європейського лібералізму?
4. Хто з теоретиків лібералізму вважав, що в суспільстві може бути лише «рівність у рабстві»?
5. Назвіть ім’я автора «Промов до німецької нації». 6. Що таке утопічний соціалізм?
7. Які з ознак індустріального суспільства, на вашу думку, є визначальними? Чому?
8. Яких поглядів на суспільний розвиток дотримувалися консерватори?
9. Теоретик французького лібералізму Б. Констан писав: «Під свободою я розумію панування особистості над владою». Як пропонували реалізувати цей принцип представники тогочасного лібералізму?
10. Якими були особливості виникнення та розвитку ідей націоналізму?
11. Як ви вважаєте, чому в першій половині XIX ст. відродилися утопічні теорії? Як це пов’язано з розгортанням промислової революції?
12. У чому полягає сутність ідеології марксизму?
Практичне заняття “Суспільні наслідки промислової революції (перевороту). Зміни в житті й побуті різних верств населення”Мета: на підставі аналізу наведеного тексту визначити, які зміни відбувалися в повсякденному житті різних верств населення тогочасної Європи.Завдання для підготовки до практичного заняття1. Повторити за § 1 матеріал про населення Європи наприкінці XVIII — на початку XX ст.2. Повторити вивчений у минулому році матеріал про населення Європи, повсякденне життя європейців і соціальні наслідки промислової революції (перевороту).Хід роботи1. Ознайомтеся із запропонованим матеріалом, дайте відповіді на запитання та виконайте завдання.
2. Сформулюйте висновки відповідно до мети заняття.
1. Зміни у вигляді міст. XIX століття інколи називають «буржуазним», оскільки внаслідок руйнування «старих порядків» саме буржуазія стала новою панівною верствою суспільства, її смаки й уподобання були в ньому визначальними. Це знайшло відображення і в повсякденному житті населення. Більшість сіл і селищ у цей час, як і за попередньої доби, зберігали свій традиційний вигляд. Однак значна частина міст зазнала суттєвих перетворень.
З опису подорожнім вигляду Берліна на початку XIX ст.
Більшість вулиць [міста] широкі й обставлені будинками в чотири та більше поверхів. Не бракує також просторих площ. Від цього тут навіть дихається легше, ніж у Відні, Гамбурзі та інших містах, де будинки й люди скупчені на невеликих територіях. Широкі вулиці та взагалі красива архітектура будинків надають Берліну такого вигляду, яким можуть похвалитися небагато великих міст. Вільгельмштрассе, яка майже вся вкрита палацами, Лейпцигерштрассе, Унтер-ден-Лінден, як і надзвичайно гарні площі — Оперна, Вільгельмова та інші, — викликають здивування іноземців…
1. Яке враження справив на автора тогочасний Берлін? 2. Які нові риси міської забудови можна визначити за джерелом?
Берлін. Унтер-ден-Лінден. 1852. Художник Едуард Гертнер
Читальна зала бібліотеки Сент-Женев’єв у Парижі за проектом архітектора Анрі Лабруста. Сучасний вигляд
У XIX ст. стали відбуватися зміни у плануванні міст. Тепер вони складалися із центральної частини, де мешкало заможне населення й було зосереджено все необхідне для його життя, і передмістя, де селилася міська біднота, розташовувалися заводи, дешеві трактири, поштові станції тощо. Для зв’язку між центральною частиною та передмістями прокладалися нові широкі вулиці.
Майже всі міста тогочасної Європи поступово зростали та прикрашалися будинками, що відповідали новим умовам життя. Старі будівлі зникали одна за одною, а нові «шикувалися» в довгі вулиці. Збільшення міст, навіть великих, відбувалося досить повільно, але все-таки до середини століття вигляд більшості з них повністю змінився.
У центральній частині міст створювали площі, парки, бульвари тощо. На вулицях з’явився перший громадський транспорт. У зв’язку зі зростанням цін на землю ставало все більше багатоповерхових будинків. Зокрема, у Парижі було зведено чимало семиповерхових прибуткових будинків, що поділялися на квартири, які здавалися в оренду. У другій половині XIX ст. з’явилися водогони, що працювали на силі пари. Перший водогін був створений у Лондоні, а дещо пізніше — у Парижі.
У XIX ст. почали будувати все більше ділових, адміністративних, торговельних і виробничих споруд — з’являлися крамниці, банки, вокзали, фабрики, виставкові зали, бібліотеки тощо.
Рококо — стиль мистецтва, для якого характерний відхід від реального життя у світ фантазії, театралізованої гри, міфологічних сюжетів тощо.
Класицизм — стиль мистецтва, для якого характерна підвищена увага до античних взірців духовної та матеріальної культури, що вважалися основою для наслідування, дотримання певних канонів тощо.
Ампір — стиль мистецтва, що виник у наполеонівській імперії й став продовженням і завершенням класицизму. Для нього характерні масивні парадно-монументальні форми будівель та інтер’єрів.
В оформленні будівель застосовували стилі рококо, класицизм і ампір.
У XIX ст. міській архітектурі довелося вирішувати нові завдання. Зокрема, необхідні були просторі зали громадських будівель — вокзалів, банків, торговельних і виставкових павільйонів тощо, де стіни не заважали б пересувалися великим потокам людей. Це обумовило появу нових архітектурних рішень, конструкцій і будівельних матеріалів. Так, у будівництві стали широко застосовувати металеві конструкції, бетон і скло. На робітничі передмістя переважна більшість архітектурних новацій не поширювалася.
Завдання 1
1. Визначте зміни, які відбувалися в містах XIX ст. 2. Чим, на вашу думку, були обумовлені ці зміни? 3. Що з того, що з’явилося в тогочасних містах, притаманне і сучасній міській архітектурі?
2. Житло і хатнє начиння. Житло та умови життя в ньому залежали від рівня заможності господаря, що було визначальним за часів панування буржуазії та її інтересів. Найзаможніші особи мали власні великі будинки з десятками кімнат. Люди середнього достатку жили в невеликих будинках на кілька кімнат або орендували зручні квартири. Бідняки селилися в хатинках на околицях, у підвалах, на горищах тощо.
Будинки заможних верств у цей час опалювали високими чотирикутними печами — «голландками» (їх назвали так тому, що вони поширилися з Голландії). Буржуазія встановлювала на кухнях «плиту» — невисоку пічку із залізною панеллю, де було декілька отворів над вогнем для приготування їжі. Біднота, як і раніше, готувала їжу над вогнищем.
Для освітлення приміщень заможні люди використовували спочатку винайдені наприкінці XVIII ст. масляні лампи зі склом, із середини століття — гасові лампи, пізніше — газове освітлення, а із 70-х рр. XIX ст. до їхніх осель прийшло електричне освітлення. Бідні люди освітлювали житло скіпкою. Однак і в багатих, і в бідних оселях часто траплялися пожежі.
Заможні люди споживали їжу з порцелянового або фаянсового посуду, який набув поширення та значно подешевшав (у Європі відкрилися численні фабрики з його виробництва). Біднота, як і раніше, користувалася переважно глиняним посудом. Завдяки фабричному виробництву вироби зі скла стали доступні всім. Для приготування їжі використовували здебільшого мідний, залізний і чавунний посуд.
Попит буржуазії сприяв розвитку меблевого виробництва. Меблі вкривали різьбою, покривали червоним або чорним лаком і прикрашали металевим оздобленням. Деякі предмети хатнього вжитку, такі як скрині, великі рундуки, зовсім вийшли зі споживання, тому що вже не відповідали сучасним потребам. У бідних верств населення можливостей слідкувати за змінами меблевих стилів узагалі не було.
Гасова лампа
Невід’ємним елементом міських осель різного рівня заможності ставали настінні й столові годинники. Вони немов символізували собою те, що в «буржуазному» XIX столітті «час — це гроші».
Завдання 2
1. Порівняйте житло і хатнє начиння європейців у XIX ст. та в попередню добу. 2. Які зміни в житло й хатнє начиння принесло європейцям «буржуазне» XIX століття? 3. Які предмети, що були наявні в житлі й хатньому начинні тогочасних європейців, «успадкували» сучасники?
3. Шлюб і сім’я. Мода. Шлюб та сім’я залишалися одними з найважливіших ланок тогочасного європейського суспільства. Зміни, що відбувалися в суспільстві, впливали на них, проте в цілому не порушували їхньої сутності. У цей час були поширені великі сім’ї, у яких діти жили разом із батьками. У знаті це великою мірою обумовлювалося спільною сімейною справою, а в бідноти — піклуванням про старих батьків і фінансовою неспроможністю розпочинати самостійне сімейне життя. Кількість дітей у сім’ї також визначалася заможністю та можливістю їх прогодувати.
Велика французька революція кінця XVIII ст. спричинила значні зміни як у стилі життя в цілому, так і в тогочасній моді. Віднині всі люди були рівноправними громадянами, що й обумовило основну рису тогочасного буржуазного вбрання — його одноманітність. Узагалі буржуазний костюм виник в Англії після перемоги там революції, а пізніше поширився на континент. Тепер фактично представників різних станів уже не можна було відрізнити за одягом. Усі могли носити те, що їм до вподоби.
Мода набувала інтернаціонального характеру — однаково одягалися в певний час у Європі й Америці. Із цього можна зробити ще один висновок: у країнах, де залишався свій національний костюм, ще не переміг процес індустріалізації, зберігалося натуральне господарство й не було розвинуто фабричне виробництво одягу.
Чоловічий костюм, на відміну від попередньої доби панування галантності, став більш практичним, підкреслював саме чоловічий характер свого власника.
Французька родина з парасольками, вдягнена у стилі ампір. 1803. Художник Луї-Леопольд Бойлі
Тепер буржуазний костюм підкреслював, що це одяг працівника, невтомної заповзятливої людини, головним змістом життя якої є діяльність. Власник буржуазного костюма був активним, швидко рухався, й одяг не мав йому заважати. Зникли будь-яка декоративність, святкове різнобарв’я, кольори стали нейтральними. Костюм зводився до простих головних ліній.
У XIX ст. набагато частіше, ніж раніше, змінювалися стилі моди. Лише у Франції були стилі моди часів революції доби Директорії, Консульства і Першої імперії. Костюм перетворився на засіб підкреслення політичних уподобань його власника. Модні стилі швидко поширювалися й не менш швидко змінювалися завдяки масовому виробництву фабричної промисловості.
Жіноча мода, як і чоловіча, намагалася підкреслити особисті якості й природну привабливість власниці вбрання. Жіночий одяг набув виразної жіночності. Водночас жінка прагнула виглядати просто та відчувати себе вільно, що й обумовило відмову від поширених раніше корсажів, нижніх спідниць і ватних підкладок, заміну чудернацьких башмачків на величезних підборах зручними сандалями.
У тогочасній Європі роль центру чоловічої моди відігравав Лондон, жіночої — Париж.
Завдання 3
1. Які риси були притаманні розвитку моди в цей період?
2. Порівняйте розвиток моди в XIX ст. з попередньою добою.
3. Визначте спільне й відмінне в моді XIX ст. і сучасних тенденцій модного одягу.
