Нюрнберзький процес над головними військовими злочинцями – Міжнародний військовий трибунал у м. Нюрнберг (Німеччина; 20 листопада 1945 – 1 жовтня 1946), на якому було розглянуто злочинні діяння керівництва й окремих організацій Третього райху в розв’язуванні та веденні Другої світової війни.
Ідея створення міжнародного трибуналу походила з СРСР, її було викладено в урядовій заяві “Про відповідальність гітлерівських загарбників і їх спільників за злочини, що здійснюються ними в окупованих країнах Європи” від 14 жовтня 1942.
Під час Московської наради міністрів закордонних справ (13–30 жовтня 1943) було узгоджено позиції союзників стосовно вини німецької сторони й необхідності покарання головних воєнних злочинців.
Угода про створення Міжнародного військового трибуналу, його статут і завдання були опрацьовані СРСР, США, Великою Британією і Францією в ході Лондонської конференції (26 червня – 8 серпня 1945), згодом до неї приєдналися ще 19 країн-членів антигітлерівської коаліції.
На вимогу радянської комісії на чолі з генеральним прокурором СРСР А.Вишинським було обумовлено низку питань, яких не слід було торкатися під час процесу, а саме:
– ставлення СРСР до Версальської системи міжнародних відносин;
– радянсько-німецький пакт і всі додатки до нього;
– відвідини головою РНК СРСР і наркомом закордонних справ СРСР В.Молотовим Берліна (Німеччина) і міністром закордонних справ Німеччини Й. фон Ріббентропом Москви;
– характер суспільного ладу в СРСР;
– приєднання Прибалтійських республік до СРСР;
– угоди з Німеччиною про обмін і депортації населення;
– зовнішня політика СРСР, його територіальні претензії і питання про Чорноморської протоки та Балкани;
– радянсько-польські стосунки і приєднання до СРСР Західної України та Західної Білорусі.
Узгоджено також комплекс обвинувачень, які згруповано за 4-ма ознаками: плани (злочинна змова) нацистської партії, злочини проти миру, воєнні злочини, злочини проти людяності.
29 серпня 1945 оголошено перший список із 24-х воєнних злочинців із керівництва Третього райху, серед яких не названо тих, чия смерть була підтвердженою, – А.Гітлера, Г.Гіммлера, Й.Геббельса. Після тривалих нарад трибунал сформовано із представників 4-х держав: від СРСР – І.Нікітченко (заст. голови Верховного суду СРСР), від США – Ф.Біддл (колиш. ген. прокурор США), від Великої Британії – Д.Лоуренс (гол. суддя Апеляційного суду Великої Британії), від Франції – А.Доннедьє де Вабр (професор права).
На таких само засадах сформовано і склад звинувачення: від СРСР – ген. прокурор УРСР Р.Руденко, від США – ген. прокурор США Р.Джексон, від Великої Британії – міністр юстиції Великої Британії Х.Шоукросс, від Франції – професор права Ф. де Ментон.
Захист репрезентували 27 адвокатів із 54-ма помічниками. Проведено 403 відкритих засідання, розглянуто бл. 5330-ти документів (2630 надано обвинуваченням, 2700 – захистом), кількість свідків становила 116 осіб.
Російськомовний текст стенограми становив 39 томів, англомовний – 42, аудіозапис містився на 27 км магнітофонної плівки.
Процес вівся 4-ма мовами, із дотриманням прав підсудних, проте без визнання за ними презумпції невинності.
Усі судові засідання відбувалися відкрито, за участю представників міжнар. громадськості та великої кількості журналістів.
Трибунал визнав, що нацистські верховоди з метою встановлення світового панування планували, розв’язували та вели агресивні війни, вдаючись до організації і здійснення найтяжчих масових злочинів проти людства.
Крім визначення індивідуальної вини підсудних, трибунал визнав злочинний характер низки організацій, сама приналежність до яких ставала підставою для переслідування, – керівних органів Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (нім. – Nationalsozialistische Deutsche Arbeiterpartei (NSDAP); НСДАП), гестапо (таємної політ. поліції), СД (політичної розвідки і контррозвідки), СС (“охоронних загонів” НСДАП), СА (“штурмових загонів” НСДАП).
Під час Нюрнберзького процесурозглянуто й належно кваліфіковано численні свідчення загарбницьких дій і колонізаторської політики Третього райху щодо України, масові прояви розбою та грабунків, расизму й геноциду щодо її населення. На процесі було викрито безпрецедентні злочини в концентраційних таборах і тюрмах райху та на захоплених ним територіях, де знищено понад 12 млн осіб. Низка сумнівних звинувачень була знята в ході процесу. Зокрема, союзники не підтримали спроб радянської сторони перекласти вину за розстріли полонених польських офіцерів у Катині на нацистів (звинувачення й захист надали ідентичні за суттю свідчення очевидців, кіно- і фотодокументи, і з політичних мотивів розгляд було припинено) та засудження Організації українських націоналістів і Української повстанської армії як злочинних організацій і поплічників нацизму (навіть документи, надані НКВС СРСР, містили свідчення про боротьбу окупаційного режиму проти українських націоналістів). Також пом’якшено формулювання стосовно не зумовленого воєнною необхідністю знищення цивільних об’єктів в ході повітряної війни (нацистські бомбардування Ковентрі (Велика Британія) і Роттердама (Нідерланди) не йшли у порівняння із руйнуванням Дрездена (Німеччина), Хіросіми і Нагасакі (обидва міста в Японії) авіацією союзників) та необмеженої підводної війни (яку рівною мірою вели всі сторони конфлікту). За вироком Н.т. 12 гол. воєнних злочинців: Г.Герінг, Й. фон Ріббентроп, В.Кейтель, А.Розенберг, Г.Франк, В.Фрік, Е.Кальтенбруннер, Ю.Штрейхер, А.Йодль, Ф.Заукель, А.Зейсс-Інкварт, М.Борман (заочно) засуджені до смерті через повішення. 16 жовтня 1946 в Нюрнберзькій тюрмі вирок був виконаний, тіла повішених спа-лено, а попіл розвіяно з літака. Частина гол. воєнних злочинців були засуджені до різних термінів ув’язнення (Г.Гесс, В.Функ, Е.Редер – довічне, Б. фон Ширах, А.Шпеєр – 20 років, К. фон Нейрат – 15 років, К.Деніц – 10 років) і відбували його в тюрмі Шпандау (Зх. Берлін), 3-х виправдали (Г.Фріче, Ф. фон Папен, Я.Шахт). Згодом у Німеччині проведено “нюрнберзькі суди” (“малі Нюрнберзькі трибунали”) над виконавцями злочинних директив і наказів проводирів Третього райху. Подібні суд. процеси над нацистськими злочинцями відбулися в різних країнах (СРСР, Чехословаччині, Австрії, Нім. Демократ. Республіці, ФРН, Польщі та ін.). Заг. кількість засуджених становила 58 395 осіб. Наприкінці 1946 новостворена Організація Об’єднаних Націй визнала Нюрнберзький статут і завершальне суд. рішення фундаментальними елементами міжнар. права. Проте частину постанов Н.т. так і не було виконано: Міжнар. трибунал для боротьби з наступними воєнними злочинами не був створений через початок “холодної війни”, а повне зібрання матеріалів суду не було видане в СРСР.
