Практичне заняття “Програмові документи Кирило-Мефодіївського братства як джерело ідей українського національного руху” – 9 клас
ХІД РОБОТИ
1. Запиши тему практичного заняття у робочий зошит.
2. Прочитай текст, наведений нижче. Попрацюй з ілюстраціями та джерелами.
3. Переглянь відео до уроку.
4. Виконай письмово у робочому зошиті Завдання 1, 2, 3.
5. Напиши висновки до своєї роботи.
6. Надсилай фото-звіт виконаної роботи у зручний спосіб.
1. Що довідуємося про мету діяльності Кирило-Мефодіївського товариства з документів слідства в їхній справі
Начальник III Відділення імператорської канцелярії граф Орлов повідомляв намісникові Царства Польського Івану Паскевичу (18 квітня 1847 р.): «У Київському університеті росіяни не займаються ідеєю слов’янства; польські уродженці мають свою мету – відновити польське королівство по Дніпру і Південній Двині, але вони обмежуються самими словами і надіями; більше ж діють малороси, які бажають колишньої Гетьманщини, якщо можливо, в незалежності від інших слов’янських племен. Ця перевага діяльності малоросів така велика, що товариство майже випустило з виду загальну мету – об’єднання всіх слов’янських племен – і піклується лише про Малоросію, її народність, мову і навіть незалежність.
Першим засобом для досягнення своєї мети Товариство визнавало поширення освіти між простим народом у дусі української свободи. Для цього воно мало намір заводити училища у волостях, видавати книги і журнали малоросійською мовою; для цього ж збирало гроші, запрошуючи кожного з членів до пожертвування, але статки Товариства були надто обмежені, і старанність членів, спочатку палка, згодом збайдужіла.
Другим засобом Товариство вважало примирення племен історично ворожих. З цією метою воно розшукувало акти, припускало всілякі виправдання проступків одного народу проти іншого, виправдовуючи їх часом й обставинами».
* Третє відділення Власної його імператорської величності канцелярії – орган політичного розшуку й управління вищою (жандармською) поліцією в Російській імперії.
1. Яку мету, за словами шефа жандармів, ставили перед собою члени Кирило-Мефодіївського товариства? Якими засобами планували її досягти?
2. Чому кирило-мефодіївці зазнали переслідувань? Що найбільше налякало владу в їхній діяльності? Процитуйте рядки джерела, які свідчать про це.
2. Що передбачали положення програмових документів Кирило-Мефодіївського братства
Прочитайте уривки з програмових документів.
1. Визначте, як кирило-мефодіївці передбачали розв’язати національно-релігійні та соціальні проблеми, забезпечити права і свободи громадян, добитися створення держави.
2. Яким кирило-мефодіївці бачили державно-адміністративний устрій України та інших слов’янських держав?
Із «Книги буття українського народу»: «…І встане Україна зі своєї могили. І знову озветься до всіх братів своїх слов’ян, і почують крик її, і встане Слов’янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні кріпака, ні холопа – ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у хорутан, ні у сербів, ні у болгар.
Україна буде непідлеглою Річчю Посполитою (з польської – республікою. – Авт.) в союзі слов’янськім».
Зі Статуту Кирило-Мефодіївського товариства: «Головні ідеї: 1. Визначаємо, що духовне і політичне об’єднання слов’ян є тією справжньою метою, до якої вони повинні прагнути. 2. Визначаємо, що при об’єднанні кожне слов’янське плем’я повинно мати свою самостійність, а такими племенами вважаємо: південно-русів (українців. – Авт.), північно-русів (росіян. – Авт.), білорусів, поляків, чехів зі словенцями, лужичан, ілліросербів з хуруганами (хорватами. – Авт.) і болгар. 3. Визначаємо, що кожне плем’я повинно мати народне правління і дотримуватися повної рівності співгромадян за їх народженням, християнським віросповіданням і станом. 4. Визначаємо, що правління, законодавство, право власності і освіта у всіх слов’ян повинні ґрунтуватися на святій релігії Господа нашого Ісуса Христа. 5. Визначаємо, що при такій рівності освіченість і чиста мораль повинні служити умовою участі в правлінні. 6. Визначаємо, що має існувати спільний Слов’янський собор з представників всіх племен.
Головні правила товариства: 1. Товариство утворюється з метою поширення вищевикладених ідей переважно через виховання юнацтва, літературу і примноження членів товариства. 2. Товариство буде старатись заздалегідь про викорінення рабства і всякого приниження нижчих класів, рівним чином і про повсюдне розповсюдження грамотності».
З Відозви Кирило-Мефодіївського товариства до українців (кінець 1845 р. – 1846 р.): «1. Ми приймаємо, що усі слов’яни повинні з собою поєднатися. 2. Але так, щоб кожен народ скомпонував свою Річ Посполиту і управлявся, не зливаючись, з другими так, щоб кожен народ мав свій язик, свою літературу і свою справу общественну. Такії народи, по-нашому: москалі, українці, поляки, чехи, словаки, хорутани, ілліросерби і болгари. 3. Щоб був один сейм, або рада слов’янства, де б сходились депутати од усіх Речей Посполитих і там розважали б і полишали такі діла, котрі б належали до цілого союзу слов’янського. 4. Щоб в кожній Речі Посполитій був свій правитель, вибраний на года, і над цілим союзом був би правитель, вибраний на года. 5. Щоб в кожній Речі Посполитій була б посполита рівність і свобода і станів не було вовсі. 6. Щоб приймано депутатами і урядниками не по роду, не по достатку, а по розуму і просвіщенності народним вибором. 7. До того, щоб віра Христова була основою закону і общественної справи в цілому союзі і кожній Речі Посполитій».
Завдання 1.
Наведіть 3-4 тези на підтвердження думки, що царська влада розцінювала програмові документи Кирило-Мефодіївського товариства як серйозну загрозу підвалинам самодержавства.
Завдання 2.
Користуючись наведеними вище фрагментами історичних джерел, визначте суспільно-політичні ідеали кирило-мефодіївців.
Кирило-мефодїівці прагнули:…
3. Як твори Т. Шевченка сприяли пробудженню національної свідомості українців. Чому влада покарала поета за його вірші
Світе тихий, краю милий,
Моя Україно,
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?
Чи ти рано до схід сонця
Богу не молилась,
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?
«Молилася, турбувалась,
День і ніч не спала,
Малих діток доглядала,
Звичаю навчала.
Виростали мої квіти,
Мої добрі діти,
Панувала і я колись
На широкім світі,
Панувала… Ой Богдане!
Нерозумний сину!
Подивись тепер на матір,
На свою Вкраїну,
Що, колишучи, співала
Про свою недолю,
Що, співаючи, ридала,
Виглядала волю.
Ой Богдане, Богданочку,
Якби була знала,
У колисці б задушила,
Під серцем приспала.
Степи мої запродані Жидові, німоті,
Сини мої на чужині,
На чужій роботі.
Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває…
Т. Шевченко, «Розрита могила», 1843 р.
Перший автопортрет Т. Шевченка періоду заслання. 1847
* * *
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
Т. Шевченко, «Заповіт», 1845 р.
Зі спогадів киянина: «Я теж жив в цей час (в 1847 р.) в Києві і добре пам’ятаю, що вірші Шевченка читалися в багатьох гуртках, особливо кровними малоросами і студентами різних національностей, з особливим захопленням. Деякі тоді навчалися малоросійської мови власне для того, щоб у змозі бути читати і розуміти Шевченка. Окрім надрукованої книжки, ходили по руках рукописні зошити, які списувалися шанувальниками Шевченка навперебій один перед одним. Я і сам провів не один вечір над переписуванням віршів для себе і для своїх знайомих, яким висилав зошити в провінцію. Пам’ятаю, як заарештували були Шевченка, Костомарова і деяких інших, як про це говорили постійно і всюди, але пошепки, і як після одного вечора у товариша, де проговорили всю ніч про цікаву і таємничу історію арешту і приводів до нього, я потрапив у дуже неприємну історію, і мене, раба Божого, на наступний ранок потягли до тодішнього київського генерал-губернатора, суворого Дмитра Гавриловича Бібікова, в канцелярії якого я значився».
З праць М. Драгоманова: «…Мужик Шевченко стояв попереду вивчених приятелів, київських слов’янофілів, і гарячою громадською думкою, й таким же українством. До того він більше їх бачив світа не тільки в мужицтві, а й у Росії взагалі. Він бачив і Петербург із царем, бачив і панство, на яке братчики покладали надії. Не можна не звернути уваги на те, що “Сон”, у якому Шевченко явно виступив проти царства, написаний був іще в Петербурзі, в 1844 р., до знайомства з д. Костомаровим, який, звісно, мусив бути найголовнішим у київському слов’янолюбському кружку. Значить, є багато правди в словах земляка, що Шевченко приїхав на Україну з Петербурга з готовими думками про волю України од московських царів. Ми ж знаємо, що в Петербурзі Шевченко жив серед людей далеко більш його вчених, яких він явно поважав, та тільки далеко не республіканців. Хіба в Брюллова виривались слова досади на царя Миколая, який йому “покровительствував”. Але звідси далеко було до того, що написано в “Сні”. Ясно, що Шевченко в Петербурзі мусив був добиратись до своїх противуцарських думок більш “своїм умом”, ніж за поміччю науки й більш його вчених людей».
З доповіді начальника III Відділення О. Орлова Миколі І від 26 травня 1847 р.:
З обвинувального акта: «Шевченко, замість того, щоб довічно відчувати благоговійні почуття до осіб августійшої фамілії, які удостоїли викупити його з кріпосництва, писав вірші малоросійською мовою найобурливішого змісту. В них він то зображав плач про уявне поневолення і лихо України, то оспівував славу гетьманського правління і колишньої вольниці козацтва, то з неймовірною зухвалістю зводив наклепи і виливав жовч на осіб імператорського дому, забуваючи в них особистих своїх благодійників. Крім того, що все заборонене захоплює людей із слабким характером, Шевченко набув між друзями своїми славу знаменитого малоросійського письменника, а тому вірші його ще шкідливіші й небезпечніші. З улюбленими віршами в Малоросії могли виникати і згодом укорінятися думки про уявне раювання часів гетьманщини, про щастя повернути ці часи і про можливість існування У країни як окремої держави.
Судячи з тієї виняткової поваги, яку почували і особисто до Шевченка, і до його віршів всі україно-слов’яністи, спочатку здавалося, що він міг бути якщо не діючою особою між ними, то знаряддям, яким вони хотіли скористатися в своїх задумах; але, з одного боку, ці задуми були не такі вже важливі, як уявлялося на перший погляд, а з другого, і Шевченко почав писати свої підбурливі твори ще з 1837 р., коли слов’янські ідеї не захоплювали київських учених, як і вся справа доводить, що Шевченко не належав до Україно-слов’янського товариства, а діяв окремо, захоплюючись власного зіпсованістю. Проте за підбурливий дух і зухвалість, що виходила за всякі межі, його потрібно було визнати одним з найважливіших злочинців…»
З вироку: «Художника Шевченка, за писання підбурливих і надзвичайно зухвалих віршів, як наділеного міцною будовою тіла, призначити рядовим в Оренбурзький окремий корпус з правом вислуги, доручивши начальству найсуворіше наглядати, щоб від нього, ні в якому разі, не могло вийти підбурливих і пасквільних творів.
Власноручна приписка імператора до вироку: “Під найсуворіший нагляд, заборонивши писати і малювати” ».
1. Чим ідеї програмових документів Кирило-Мефодіївського товариства відрізняються від ідей у творах Шевченка?
2. Чому поезія Т. Шевченка знайшла багатьох прихильників серед сучасників?
3. Чому Т. Шевченко отримав найсуворіше покарання серед кирило-мефодіївців – заслання в солдати на 10 років? Чому Т. Шевченкові було заборонено писати і малювати?
4. Як про мотиви вироку поетові свідчить фраза «…замість того, щоб довічно відчувати благоговійні почуття до осіб августійшої фамілії, писав вірші малоросійською мовою най обурливішого змісту…»?
Завдання 3.
Скориставшись фрагментами джерел, висловіть припущення, чому Т. Шевченка, порівняно з іншими кирило-мефодіївцями, покарали найсуворіше. Виберіть 2-3 факти з документів, які свідчать про причини такого ставлення до поета з боку влади.
