Практичне заняття «Зовнішні та внутрішні загрози суверенітету України в період гібридних війн» – 11 клас

Мета: розкрити складові гібридної війни Росії проти України; розкрити особливості міжнародного становище України; визначити основні внутрішні загрози в умовах гібридної війни.ХІД ЗАНЯТТЯ1. Прочитай статтю В. Божко “Особливості та уроки «гібридної війни» Росії проти України” (нижче наведено текст статті і покликання на джерело).2. У робочому зошиті/зошиті для практичних робіт виконай письмові завдання.1) Під час гібридної війни які загрози небезпечніші — внутрішнє протистояння чи зовнішнє збройне вторгнення?2) Якими є першочергові завдання влади в умовах гібридної війни?3) Наскільки дієвою зброєю в гібридній війні є пропаганда? Які межі її дії? Чи можуть бути ЗМІ більш дієвими, ніж зброя?4) Наскільки дієвою є міжнародна підтримка України в протистоянні з Росією? Що впливає на зміну обсягів цієї підтримки? 3. Напиши висновки, відповідно до мети заняття. 4. Надсилай фото-звіт викнаної роботи у зручний спосібВладислав Божко “Особливості та уроки «гібридної війни» Росії проти України” – покликання на джерело Вступ
Російсько-український конфлікт за останні роки набув глибинного і довгострокового характеру і призвів до кардинальних змін у відносинах Києва і Москви. Російська агресія завдала Україні безпрецедентних людських, територіальних, економічних втрат і з усього модельного ряду міждержавних відносин (не говорячи про війну як таку) залишила Україні на тривалий період лише формат конфронтаційного співіснування з Росією — обмеженого, вимушеного, холодного — в залежності від поточної ситуації.Російсько-українська «гібридна» війна не є локальним, периферійним конфліктом. Агресія Кремля несе не лише загрозу державності України, її суверенітету, а й єдності ЄС, загалом політичному устрою Європи. Тому вкрай важливим є пошук адекватних, ефективних відповідей, формування спільної політики протистояння російській експансії.
Цілі та завдання російської гібридної агресії
«Гібридна» агресія Росії не є ноу-хау Кремля, проте саме на українському напрямі російський режим використовує майже весь арсенал «гібридних» воєн від прямої збройної агресії до комплексу економічних, енергетичних, інформаційних та ін. засобів розхитування країни зсередини. Ряд з них — інформаційні диверсії, шпигунство, експорт корупції, дискредитація державних структур, підтримка деструктивних сил активно використовуються проти європейських країн.
Цілі

Цілями Росії у війні з Україною є блокування європейського та євроатлантичного курсу України, повернення у сферу впливу Росії, а врешті-решт — дезінтеграція української державності. Стосовно ЄС Кремль намагається розхитати єдність європейського співтовариства, дискредитувати його базові цінності, посилити вплив і контроль РФ над процесами на континенті, встановити новий устрій і порядок в Європі за російським сценарієм.
Російський вплив набув таких загрозливих масштабів, що це змусило шефа британської розвідки МІ5 Е. Паркера вперше за 107 років діяльності служби виступити з публічною заявою 1 листопада 2016 р. в «The Guardian»: «…Вона (Росія) використовує весь спектр державних органів для просування своєї зовнішньої політики за кордоном у все більш агресивний спосіб — за допомогою пропаганди, шпигунства, диверсій і кібератак. Росія веде сьогодні діяльність по всій Європі та у Великій Британі…ї» [1].
Аналізуючи цілі, які переслідує Кремль, можна дійти таких висновків.
Програма мінімум режиму Путіна — не допустити членства в ЄС і НАТО країн, які утворилися на теренах колишнього СРСР — Грузії, Молдови та України в першу чергу. По-друге, зламати євроатлантичну та європейську єдність і отримати залежні від Москви режими в якомога більшій кількості європейських країн, а також забезпечити лояльність США. По-третє, отримати доступ до дешевих, а краще дармових (як у випадку з так званими ДНР/ЛНР, звідки масово вивозиться обладнання з промислових об’єктів) ресурсів, у т. ч. — людських.
Програма максимум — вийти на щось на зразок «Ялти-2» [2], під час якої здійснити новітній поділ світу на зони впливу, як це було за результатами Другої світової, і що в результаті призвело до війни «холодної». Саме з огляду на цє й піднімаються ставки у великій геополітичній грі шляхом втягнення Росії в сирійську авантюру та постійного «бряцання» зброєю по всіх кордонах РФ. Після шести років від початку агресії Росії проти України, в результаті якої понад 7 % території нашої держави опинилися під окупацією, стало зрозуміло, що демократія європейського зразка виявилася вкрай уразливою перед лицем євразійської дикої експансії.

Стратегічні завдання

Стратегічними завданнями російської гібридної агресії є поступова дискредитація і розмивання базових європейських цінностей, об’єднуючих країни ЄС, дезорієнтація громадської думки, формування впливового проросійського лобі в європейському істеблішменті, сприяння поглибленню розбіжностей між європейськими державами та інституціями ЄС [3]. Тобто нині йдеться вже не про відсіч європейського впливу на пострадянському просторі — «зоні привілейованих інтересів» Кремля, а про ведення масштабної гібридної експансії саме на теренах ЄС з метою максимального послаблення/фрагментації (розвалу) Європейського Союзу, мінімізації американської присутності на континенті і переформатування усталеного європейського політичного устрою за російським сценарієм.

Тактичні завдання

В рамках гібридної агресії російська сторона використовує розвідувально-шпигунську діяльність, технології дискредитації державних структур країн, здійснюється підтримка праворадикальних, націоналістичних, популістських рухів, які продукують у суспільствах країн ЄС антинатовські і антиамериканські настрої, триває адресна робота у середовищі «співвітчизників» тощо. В країнах Європи формуються мережі лояльних до Росії політичних, громадських організацій, ЗМІ тощо.
Водночас, використовується і «силова складова» гібридного впливу — за останні роки почастішали випадки «воєнного тестування» системи оборони НАТО — створення провокації у повітряному і морському просторі Європи з боку Збройних сил Росії. У щорічному Звіті Генерального секретаря НАТО за 2015 р. наголошується: «…За останні кілька років суттєво зросла воєнна активність Росії поблизу кордонів НАТО, а також чітко продемонстрована готовність задіяти силу заради досягнення своїх зовнішньополітичних і оборонних цілей». Зокрема, в документі зазначається, що протягом 2013–2015 рр. російська активність поблизу європейського повітряного простору зросла на 70 %. У 2015 р. літаки НАТО піднімалися у повітря для перехоплення російських літаків понад 400 разів, що значно більше, ніж у 2014 р. [4].

Деякі характеристики “гібридної” війни
«Гібридна» війна — особливий тип збройного конфлікту, в якому бойовим діям відведена другорядна роль. Мета «гібридної» війни полягає у нав’язуванні противнику волі шляхом застосування різних видів сили. При цьому бойові дії відіграють допоміжну роль в ослабленні противника, будучи лише каталізатором дестабілізаційних процесів, попередньо запущених за допомогою економічних, політичних, інформаційних та інших методів. Росія була не першою державою, яка застосувала «гібридну» війну проти інших країн, а Україна — не першою жертвою «гібридної» війни. Різні прояви «гібридної» війни та «гібридних» загроз були продемонстровані задовго до того, як вперше з’явилася відповідна термінологія. Однак, російська агресія (яка має «гібридний» характер) проти України стрімко популяризувала ідею «гібридних» воєн, насамперед, у тих країнах, які відчувають загрозу національній безпеці з боку Кремля.
Різке збільшення доходів державного бюджету РФ супроводжувалося концентрацією влади, системною корупцією, а також зростанням великодержавних амбіцій російської еліти. Завершення цього періоду загрожувало тим, що легітимність влади різко впаде, ресурси для розподілу суттєво скоротяться, а зовнішньополітичні амбіції залишаться нереалізованими.
Для запобігання такому розвитку подій й був застосований кризовий сценарій, що обіцяв максимальний виграш Кремлю.

Етапи типової гібридної війни

Етап перший — підготовчий (вживаються заходи з формування ідеологічних, політичних та військових передумов майбутньої агресії).
Етап другий — активний (проводиться прихована агресія проти обраної країни з метою безпосередньої реалізації поставлених цілей).
Етап третій — заключний (закріплення своїх позицій в країні-об’єкті агресії).

Особливості російської “гібридної” агресії проти України
Починаючи з лютого 2014 р. в центрі Європи точиться війна. Як би хто не називав події з початку спецоперації Росії з анексії Криму та Севастополя, а також на Сході України, з моменту захоплення перших адміністративних будівель, — згідно з нормами міжнародного права це саме війна.
Для України де факто це війна за незалежність і відновлення територіальної цілісності держави в її міжнародно визнаних кордонах. Як би не називали ці події на російських телеканалах та в офіційних заявах російських керманичів, для України та міжнародної спільноти це не має жодного значення. Адже Росія, розв’язавши війну, поставила себе поза міжнародним правом і цивілізованими рамками міжнародного життя. Чим далі продовжується ця війна, тим більше міжнародних організацій та окремих держав визнають реальний стан справ, який склався в результаті російської агресії, і відходитимуть від розмитих сором’язливих формулювань в офіційних документах та офіційних заявах, як це мало місце в перші місяці після анексії Криму.
«Гібридна» війна проти нашої держави засвідчила також відсутність дієвості міжнародних глобальних і регіональних безпекових інститутів (ООН, ОБСЄ, ЄС, Ради Європи, СНД) у врегулюванні міжнародних конфліктів і локальних воєн та, як наслідок, — втрату ними міжнародного авторитету. Конфлікт на Сході України виявив багато особливостей та новітніх підходів Росії у військовій сфері. Окуповані російськими військами Крим і ОРДЛО фактично перетворені в дослідницький полігон для іспитів та тестування нових російських озброєнь та військової техніки, а також для перевірки нових концепцій застосування російських військ та проведення спеціальних операцій.
Руйнування української державності мало на меті:

• показати своїм громадянам катастрофічні наслідки будь-якої протестної активності та запевнити його в підтримці «сильної руки»;
• сформувати для внутрішньої аудиторії образ ворога в особі українського націоналізму та західного експансіонізму, який його підтримує;
• нейтралізувати загрозу внутрішньої опозиції В. Путіну — як ліберальної, так і націоналістичної;
• перехопити геополітичну ініціативу у Заходу, який переживає кризу ідентичності та політичної спроможності;
• захистити свою нішу в глобальному поділі праці;
• конвертувати силову (мілітарну) перевагу в зростання політичного впливу.

Українсько-російський конфлікт вкотре продемонстрував, що, за бажання, будь-яку країну (зокрема, й європейську) можна дестабілізувати та довести до межі розпаду. І навпаки — відновити цілісність і стабільність країни, що стала жертвою «гібридної» агресії, дуже складно, і це потребує зусиль мало не всього світового співтовариства.
«Гібридна» агресія з боку Росії передувала війні на Донбасі, яка стала класичним прикладом «гібридної» війни, що характеризується застосуванням нерегулярних збройних формувань, місцевих кримінальних груп, а також регулярних збройних сил Росії. При цьому Кремль офіційно заперечує свою участь у збройному конфлікті та формально не несе правової відповідальності за агресію проти України.
Збройний конфлікт на Донбасі є класичним проявом «гібридної» війни, яка може стати поштовхом у напрямі дослідження цього сучасного феномена та координації міжнародних зусиль щодо його протидії. При цьому, «гібридні» війни Росії використовують багато інструментів, починаючи віл поширення панічних чуток до мобілізації потенціалу церкви, агентів впливу в економіці, політичних органах чи застосування так званої м’якої сили.
Особливістю російсько-української війни стало також ефективне використання меметичної зброї.

Проблематику дослідження виникнення та поширення мемів розглянуто в працях Р. Докінза, Д. Рашкоффа, Дж. Джилета, Дж. Балкіна, П. Леві, І. Мейкла, С. Блекмора, Т. Бретта та ін. Однак ще видатний фізіолог і психіатр В. Бехтєрєв у праці «Навіювання і його роль у суспільному житті» (1898 р.) сформулював концепцію «ментальних мікробів», які «подібно справжнім фізичним мікробам, діють усюди і передаються через слова і жести оточуючих осіб, через книги, газети та іншими словами, де б ми не знаходилися, в навколишньому нас суспільстві ми вже піддаємося дії психічних мікробів» [7].

Ступені небезпеки Україні та країнам ЄС

“Гібридні” загрози становлять різні ступені небезпеки Україні та країнам ЄС.
По-перше, на відміну від європейських країн, в Україні «гібридна» війна вже стала доконаним фактом із активним залученням російських військових, найманців та військової допомоги через неконтрольовану ділянку кордону.
По-друге, на противагу Україні, майже всі країни ЄС перебувають на найнижчих позиціях у рейтингу «Fragile States Index» за сумою показників, які можуть призвести до дестабілізації [8]. Ефективні державні інституції та низький рівень структурного насильства в цих країнах значною мірою нейтралізують «гібридні» загрози з Росії.
По-третє, сильні історичні зв’язки української політичної еліти та фінансово-промислових груп з російським керівництвом зробили Україну вразливішою до «гібридних» загроз з боку Росії, які в 2014 р. переросли у «гібридну» війну.

Протидія “гібридним” загрозам

На думку експертів, Україні та Європі необхідно формувати комплексні стратегічні підходи у протидії російській «гібридній» агресії, створювати гнучкі та ефективні механізми реагування, зміцнювати єдність європейських країн у протистоянні зовнішнім загрозам [9].
Оскільки «гібридні» війни та «гібридні» загрози являють собою асиметричні виклики національній безпеці, то й держави повинні реагувати на них асиметрично.
Як показує українська практика, «гібридна» війна загрожує насамперед слабким країнам, нездатним протистояти гібридним загрозам з боку країн, які мають значно вищий військовий та економічний потенціал. Відповідно, дієвим засобом протидії «гібридним» загрозам є побудова ефективних державних інституцій, здатних гарантувати безпеку, права і свободи громадян та представляти інтереси суспільства.
Іншим кроком у протидії «гібридним» загрозам є збільшення інформаційно-аналітичних потужностей органів державної влади, які змогли б вчасно реагувати на потенційні виклики та адекватно оцінювати їх небезпеку. Розвиток політичної культури та освіти може бути важливим асиметричним методом протидії «гібридним» загрозам. Це дасть змогу попередити посилення маргінальних груп, які зазвичай служать інструментом реалізації цілей держави-агресора.

Висновки

Саме російсько-українська війна має наштовхнути Україну, Європу та загалом міжнародну спільноту на кілька висновків.
По-перше, у світі ще достатньо фанатиків, готових розв’язати війну або вчинити терористичну атаку задля задоволення власних хворобливих амбіцій. Це означає, то без участі в ефективній системі безпеки та/або боєздатної сучасної армії жодна країна світу не може почуватися в безпеці.
По-друге, самопроголошення позаблоковою чи навіть нейтральною державою без надійних міжнародних гарантій незалежності та територіальної цілісності — це міна уповільненої дії, яка раніше чи пізніше може вибухнути.
По-третє, лише консолідація зусиль усіх європейських держав. США та інших демократичних держав світу є запорукою недопущення домінування держав, для яких головне — право сили, а не сила права.
Зараз Росія намагається реалізувати другий етап «гібридної війни» проти України та водночас (з вересня 2019 р. після досягнення Мінських домовленостей) виконати окремі елементи третього етапу. Наприклад, Російська Федерація намагається «заморозити» конфлікт на сході України, примушуючи нас визнати сепаратистів «стороною переговорного процесу» та розпочати з ними переговори на їхніх, а фактично — російських умовах. З цією метою Росія посилює тиск на Україну, в т. ч. збільшуючи кількість своїх військ біля українських кордонів та на наших окупованих територіях. Росія заперечує свою участь у конфлікті та одночасно проводить масштабну інформаційну кампанію антиукраїнської спрямованості.
Виходячи з зазначеного, слід мати на увазі, що Росія намагатиметься реалізувати свої плани як у формі продовження «гібридної війни» (повзучого поширення нестабільності на інші українські регіоні), так і відкритої агресії з масштабним застосуванням військової сили.
Одним з основних висновків (який інтуїтивно вже зробило наше суспільство, але більшість еліт не наважуються проголосити) є необхідність опори винятково на власні сили і взяття відповідальності за розвиток України на себе, а не постійно чекати різних поштовхів чи нагадувань іноземних партнерів або сподіватися на чиюсь допомогу.
На збройну агресію Росії Україна має демонструвати готовність дати жорстку збройну відсіч. Міцний оборонний потенціал України стримуватиме продовження збройної агресії Росії. Абсолютно правильною і достатньо ефективною була заборона російських пропагандистських телеканалів в Україні. А ось інформаційна політика стосовно Донбасу і Криму була слабкою та малоефективною. А, отже, вона потребує докорінних змін і має стати тим самим поштовхом, який зможе зрушити ситуацію нарешті на користь України.

Список використаних джерел

[1]The Guardian, 1 november 2016. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.theguardian.com/uk-news/2016/oct/31/andrew-parker-increasingly-aggrcssive-russia-a-growing-threat-touk-says-mi5-head[2] Гібридна війна: in verbo et in praxi: монографія / Донецький національний університет імені Василя Стуса / під. заг. ред. проф. P. Додонова. — Вінниця: ГОВ «Нілан-ЛТД», 2017. — 412 с[3] Детально цілі, завдання і засоби російської гібридної агресії розглядаються у статтях О. Литвиненко, М. Гончара, А. Піонтковського, II. Баєва і у матеріалах заочного круглого столу, опублікованих в цьому виданні[4] Щорічний Звіт Генерального Секретаря НА’ГО за 2015 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.nato.int/nato_static_fl2014/assets/pdt/pdf_2016_01/20160205_SGpdf[5] Савин Л. «Меметическая война». Режим доступу: https://www.geopolitica.ru/article/memeticheskaya-voyna[6] Коровин В. «Третья мировая сетевая война. Меметическое оружие и меметические войны». [Електронний ресурс]. Режим доступу https://public.wikireading.ru/32626[7] Бехтерев В. «Внушение и его роль в общественной жизни». Москва. 2001 р. — С. 162[8] Fragile States Index — Рейтинг «крихких» держав, розроблений Фондом миру для всіх країн світу (з 2005 р.). Головною метою є аналіз здатності держав контролювати цілісність своєї території, політичну, демографічну, економічну та соціальну ситуацію в країні. За рейтингом, «крихкі» держави набирають більше очок і посідають виші місця в переліку, а успішні — менше і посідають останні місця[9] Центр Разумкова «Гібридна» війна Росії — виклик і загроза для Європи. Київ, грудень 2016 р.— С. 88