Історія України
11 лютого
Практичне заняття “Історичні джерела про українофільський етап національного відродження”
ХІД ЗАНЯТТЯ
1) Прочитай наведені нижче тексти та витяги з історичних джерел.
2) Дай письмові відповіді на запитання і завдання до текстів та джерел.
3) Напиши висновок до заняття, вякому вкажи, що нового вдалося дізнатися/навчитися під час виконання роботи.
1. Що довідуємося зі спогадів очевидців пропроведення III Всеросійського археологічного з’їзду в Києві
Зі спогадів сучасника: «На той з’їзд прибуло багато вчених не тільки з усіх кутків російської держави, але й з усієї Слов’янщини; навіть із Франції прибули вчені-славісти. Київське суспільство дуже цікавилось тим з’їздом; на засіданнях з’їзду, що відбувалися в актовій залі університету, бувало, крім членів з’їзду, завжди багато ще й сторонньої публіки.
На тому з’їзді перед вели українські вчені В. Антонович, М. Драгоманов, М. Костомаров, П. Житецький та ін. При з’їзді влаштовано виставку предметів української старовини та українських історичних пам’яток – і тому я не помилюсь сказати, що III російський археологічний з’їзд був справжнім святом української науки» (А. Кобилянський. «Дещо з давно минулого»).
Зі спогадів М. Костомарова – учасника події: «…Крім рефератів, присвячених курганним старожитностям, ґрунтовними були реферати місцевих учених, які стосувалися козацької історії краю та його етнографії. З них учитель київської гімназії Житецький читав цікавий реферат про Пересопницьке Євангеліє, пам’ятку 16 ст., чудову за мовою; переклад зроблено місцевим наріччям, дуже схожим на нинішнє малоросійське. Разом з тим той же референт повідомив наукове дослідження про історію утворення і зміни малоросійського наріччя. Такими ж важливими були реферати професора Київського університету Драгоманова, які стосувалися малоросійських дум та історичних пісень, що перед тим з’явилися у виданні професорів Київського університету Драгоманова і Антоновича. Професор Петербурзького університету Міллер вступив з ними у жваву суперечку щодо малоросійських дум та їхнього зв’язку з великоросійськими билинами. Для більшого ознайомлення членів з’їзду з місцевою народною поезією запрошено було народного співця-бандуриста Вересая. Багато хто з членів уперше у житті познайомився з прийомами малоросійського історичного співу, і взагалі цей спів мав важливе значення, тому що сам Вересай був уже один з дуже небагатьох співців, які знали старовинні козацькі думи й супроводжували спів грою на бандурі… Будь-якому неупередженому слухачеві було зрозумілим і повинно було датися цілком природним і, так би мовити, законним, що на Київському археологічному з’їзді історична народна поезія козацького періоду становила один з найбільших предметів наукової обробки; проте не так поглянули на це газети, які звикли скрізь відшукувати політичні цілі й навіть там, де, мабуть, дивним було б шукати їх…» (М. Костомаров. «Автобіографія»)
Український кобзар Остап Вересай (1803-1890)
«…Коли Остап виконує одну зі своїх жартівливих пісень, варто подивитися в цей час, як він притупує і рухами тулуба супроводить музику, беручи сам і на своїй кобзі найхимерніші ноти… Якщо йдеться про мотив танцювальний, він підводиться і відбиває такт ногою; у цей момент його можна було прийняти за молодого козака» (Французький історик Альфред Рамбо).
Завдання І.
1. Пригадайте, у чому суть другого – українофільського – етапу національного відродження.
2. Наведіть приклади подій та явищ з історії України, які відбувалися в межах цього етапу.
3. Про яку подію йдеться в документах?
4. Чи відповідає наведена подія суті українофільського етапу національного відродження? Доведіть кількома аргументами.
2. Як процес українського національного відродження оцінено в офіційних документах Російської імперії
Із журналу Особливої наради, скликаної Олександром II у Санкт-Петербурзі 18 травня 1876 р.: «Політична ідея винятковості малоросів, як вважає таємний радник Юзефович, є вигадкою австрійсько-польської інтриги, яку запустили у нас поляки на початку 40-х рр. Це переконання підтверджує історія одного з найбільш завзятих пропагандистів українофільства Куліша, який чи не першим заклав основу до подальшого розвитку і поширення шкідливого й безглуздого вчення про відокремлення Малоросії…
Майже одночасно з Кулішем з’явився поет Шевченко, якого прихильники Куліша, коли поет помер, намагалися щосили підняти на п’єдестал народного кумира… У 1861 р. почали видавати в Петербурзі Білозерський разом з Кулішем журнал “Основа”. Поява цього журналу – перший формальний прояв української пропаганди. Одним із найголовніших завдань засновників нового журналу тоді було запровадження викладання навчальних предметів у народних школах малоросійською говіркою…
Заснований в Києві відділ імператорського Російського географічного товариства прихистив тих неблагонадійних і шкідливих осіб, які нині вирізняються особливою діяльністю на ниві поширення серед народу ідеї про самостійну народність малоросів. У стислі терміни відділ відкрив свою книжкову крамницю, організував свою видавничу діяльність, заснував свій орган “Київський телеграф” із власного друкарнею і почав продавати за найнижчими цінами свої тенденційні видання, в тому числі спотворену переробку малоросійською говіркою гоголівського “Тараса Бульби”, де всі слова: “Росія”, “руська земля”, “російський” – усунуто й замінено словами “Україна”, “українська земля”, “українець” і врешті-решт пророчо проголошено навіть майбутнього “українського царя”.
Найголовнішими діячами відділу на терені поширення в народі хибної і шкідливої думки про самостійність малоросійської народності, мови й літератури є Чубинський і колишній доцент Київського університету Драгоманов.
…З особливою увагою стежачи за напрямом усіх видань для народу малоросійською говіркою, дійшли позитивного висновку, що вся літературна діяльність так званих українофілів має кваліфікуватися як посягання на державну єдність і цілісність Росії, приховане більш-менш пристойними формами. Осередок цієї злочинної діяльності сьогодні – у Києві.
Мета київських українофілів (саме так висловлюються вони в органах друку, що видаються в Росії) не лише невинна, а й навіть похвальна – поширення освіти в середовищі малоросійського народу; і тільки для того, щоб вона була для нього доступнішою, видають книги для народного читання українським діалектом, зрозумілим малоросам. Але при цьому українофіли наполегливо намагаються піднести простонародну говірку Південної Росії до рівня літературної мови, перекладаючи твори російської та іноземних літератур і видаючи оригінальні твори. Прагнення київських українофілів спричинити літературну ворожнечу і, так би мовити, відокремитися від російської літератури, видається небезпечним іще й тому, що цілковито збігається із прагненнями і діяльністю українофілів у Галичині, які постійно балакають про 15-мільйонний південно-руський народ як про щось зовсім окреме від великоросійського племені. Такий погляд врешті-решт призведе до того, що галицькі українофіли, а потім і наші опиняться в обіймах поляків, які небезпідставно вбачають у прагненнях українофілів надзвичайно корисний для особистих політичних цілей рух…
Дозволити створення особливої простонародної літератури українською говіркою – означало б закласти міцне підґрунтя для розвитку переконання у можливості здійснити в майбутньому, хоча, можливо, і досить віддаленому, відчуження України від Росії…» (Українська ідентичність і мовне питання в Російській імперії: спроба державного регулювання (1847-1914): Збірник документів і матеріалів)
На уроках історії у 8-му класі вам доводилося опрацьовувати документи, які визначають як упереджені. Пригадайте основні елементи методики опрацювання таких текстів. 1. Схарактеризуйте історичні умови створення документа. 2. Про які події/явища/процеси йдеться в джерелі? 3. Чиї інтереси виражено в документі? До чого він закликає і що та кого засуджує? 4. Які наслідки (реальні або прогнозовані) могли бути зумовлені цим документом? 5. Чому визначаємо наведений документ як необ’єктивний та упереджений?
Завдання ІІ.
1. Виберіть 5-6 фактів з документа, які свідчать про упереджене ставлення представників влади Російської імперії до національного відродження українців.
2. У чому влада вбачала найбільшу загрозу від діяльності свідомих українців?
3. Які оцінки в цьому документі є найпереконливішим, на вашу думку, доказом його упередженості?
3. Що свідчать джерела про «Братство тарасівців» як першу організацію у Великій Україні, яка прагнула домогтися самостійності України
Відомий громадський діяч, публіцист Андрій Жук писав: «Як бачимо, в “Profession de foi” немає ані сепаратизму й мазепинства, ані соціалізації землі і 8-годинного робочого дня, ані відмежування української визвольної справи від загальноросійського визвольного руху, як про це читаємо в споминах І. Липи. Воно й зрозуміле, бо ж це “Визнання віри” було хоч і нелегальним, а все ж публічним виступом й автори мусили рахуватися з тим, що зміст його мав дійти до відома органів безпеки, і зважати, щоб публіка його прийняла по можливості прихильно, тому утримане воно в стриманих, поміркованих тонах… Але духом своїм воно таки відповідає тим світоглядним і політичним засадам, що їх подає в своїх спогадах І. Липа… Вага виступу тарасівців полягає власне в тім, що українці перестали ховатися, встидатися чи боятися свого українства, а скрізь, на кожному кроці, в кожних обставинах виступали як свідомі, це значить національно активні члени поневоленої нації, що прагне до політичного і соціального визволення… Недоліком тарасівців було те, що вони обмежувалися у своїй діяльності інтелігенцією, не йшли в народну масу, не пов’язали здійснення своїх національно-політичних постулатів з реальними економічними інтересами народної маси. Це була одна з причин, чому започаткований ними рух не виріс у поважну силу і скоро завмер» (А. Жук. «Братство тарасівців», 1943 р.).
Чи погоджуєтеся ви з думкою публіциста про брак ідей самостійності України в статуті «Братства тарасівців», а також із його оцінкою позитивних і негативних рис у діяльності організації? Відповідь обґрунтуйте.
Зі спогадів І. Липи – найактивнішого учасника організації «Братство тарасівців»: «Основні точки програми були національно-політичне і соціальне визволення України. Був там і восьмигодинний робочий день, і соціалізація землі, і всякі інші для того часу журавлі в небі… Справа національна полягала коротко ось у чому: Ми, свідомі українці, рішучо і назавжди пориваємо зв’язок з українофілами. Ми, свідомі українці, оддаємо наші сили на творення української культури, на національно-політичне визволення поневоленого українського народу. Ми вживаємо тільки українську мову. Ми працюємо тільки для українського народу. Скрізь, де б ми не були, ми мусимо говорити українською мовою. Ми мусимо агітувати за наші думки, переводячи їх у життя, між іншим, і тим, що кожен член гуртка повинен протягом року вивчити грамоти по-українському не менше двох неграмотних, освідомити й придбати не менше двох членів для нашої організації… Але “святая святих” для тарасівців це була самостійна Україна. Іншої України ніхто з тарасівців собі не уявляв» (І. Липа. «Тарасівці», 1922 р.).
Завдання ІІІ.
Узагальнивши свідчення члена «Братства тарасівців», сформулюйте 3-4 положення програмових засад цієї таємної організації.
