Популярні записи
Громадянська освіта ЕВОЛЮЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ – 10 клас
Громадянська освіта РИНОК ПРАЦІ – 10 клас

Інкорпорація руських удільних князівств до складу інших держав – 7 клас

Інкорпорація руських удільних князівств до складу інших держав – 7 клас

Завдання:

1)Переглянути відео-урок.

2) Прочитати текст (тут, або за підручником).

3) Написати повідомлення на тему «Кревська унія».

1.Утворення Литовської держави та її політика щодо українських земель

У той час як більшість руських князівств потрапила під монгольське панування, на північно-західних кордонах Русі постала Литовська держава.

Інкорпорація земель — поступове приєднання, включення земель однієї держави до іншої зі збереженням, переважно тимчасово, існуючих соціально-економічних відносин.

Початок існування держави був покладений князем Рінгольдом, який у першій чверті XIII ст. об’єднав під своєю владою декілька литовських племен. Син Рінгольда Міндовг продовжив політику батька з розширення своїх володінь. Саме з його правлінням і пов’язують створення Великого князівства Литовського, Руського й Жемайтійського (скорочено називають Литва). Столицею своїх володінь Міндовг обрав місто Новогрудок (Новгородок).

На середину XIII ст. Міндовг приєднав усі литовські землі та підкорив своїй владі землі Чорної Русі (Гродно, Слонів та інші) і частину Білої Русі, а також примусив полоцьких, вітебських і мінських князів визнати його владу. У 1242 і 1249 рр. Міндовг завдав поразок монголам, що посилило й зміцнило його авторитет. Важливою подією стало хрещення князя в 1246 р. за православним обрядом. На цей крок Міндовга підштовхнуло те, що основу економічної та воєнної могутності його держави становили руські князівства. У 1251 р., намагаючись протидіяти зазіханням Тевтонського та Лівонського орденів, а також Галицько-Волинської держави, він хрестився за католицьким зразком, отримавши покровительство Папи Римського Інокентія IV. Щоб закріпити свою владу, 6 липня 1253 р. в Новогрудку Міндовг коронувався. Проте вже в 1261 р. він зрікся християнства.

Активна політика Міндовга викликала опір із боку Данила Романовича. Між двома правителями спалахнула тривала війна. Однак із часом вони встановили союзницькі відносини, скріпивши їх династичним шлюбом своїх дітей. Згодом, як вам уже відомо, син Данила Шварно став литовським князем. Дві держави перетворилися на своєрідний щит для Європи від монгольських набігів. Після смерті Шварна до влади в Литві повернулася литовська династія.

Швидкий перехід українських земель під владу Литви пояснюється тим, що литовські князі дотримувалися православ’я, культура Русі мала на них вагомий вплив. Литовці фактично не змінювали існуючих відносин, не порушували традицій. Зберігалися віра, мова, судочинство. Литовці діяли за принципом: «Ми старого не рушимо і нового не вводимо». До того ж руські князівства не мали реальної сили, щоб протистояти литовському просуванню.

Особливо швидко зростала Литва за правління князя Гедиміна (1316—1341 рр.), який завершив розпочате Міндовгом приєднання білоруських земель, а також захопив частину північноукраїнських. Гедимін заснував нову столицю князівства — Вільно. Подальше просування Литви на південь стримувалося Галицько-Волинською державою. Після її занепаду правителем Волині став син Гедиміна Любарт.

Поширення влади литовців на південь відбулося за правління великого князя Ольгерда (1345—1377 рр.), сина Гедиміна. Наприкінці 1361 — на початку 1362 р. він оволодів Києвом та навколишніми землями, потім Чернігівщиною та більшою частиною Переяславщини. Успішне просування литовців до узбережжя Чорного моря викликало опір монголів, що володіли Поділлям і причорноморськими степами. Вирішальна битва відбулася в 1362 р. поблизу річки Сині Води. Здобувши перемогу, Ольгерд остаточно закріпив за собою Київщину, Переяславщину, Поділля і Чернігівщину. Після включення цих земель до складу Великого князівства Литовського Ольгерд відновив удільний устрій. На чолі князівств стояли представники як литовських династій, так і Рюриковичів. Удільні князівства перебували у васальній залежності від великого князя й зобов’язувалися «служити вірно», виплачувати щорічну данину і в разі потреби надавати своє військо.

2. Польська політика на українських землях наприкінці XIV — у XV ст.

Після відвоювання литовцями Подільської землі утворилося Подільське князівство, володарями якого стали князі Коріятовичі. За правління Федора Коріятовича князівство домоглося майже цілковитої самостійності. У 1392 р. великий князь литовський Вітовт ліквідував князівство, і Федір Коріятович утік до Угорщини.

Проте на землі князівства почала претендувати Польща. Скориставшись усобицею в Литві, у 1430 р. польське військо вторглося на Поділля. Цього разу поляки зустріли сильний опір місцевого населення, очолюваного князями Федьком Несвізьким та Олександром Носом. Поляки зазнали поразки, але саме в цей час між великим литовським князем Свидригайлом і Федьком спалахнув конфлікт, у результаті якого останній перейшов на бік Польщі й допоміг полякам захопити Західне Поділля.

На приєднаних українських землях політика Польщі докорінно відрізнялася від політики Литви. Поляки запроваджували польську систему управління, передаючи її виключно в руки поляків. Крім того, польські землевласники отримували маєтки, а в міста запрошувалися німецькі, єврейські та вірменські переселенці, яким надавалися всілякі пільги та привілеї. У результаті міста втрачали український характер, українців витісняли з ремесла й торгівлі. На українських землях була запроваджена польська система судочинства, яка мала становий характер. Тобто кожен стан мав власний судовий орган. Шляхта підлягала земському суду, міщани — магістрату, а решта — старостинському суду.

Утвердження польського панування супроводжувалося наступом католицької церкви на православну. На цих землях католицька церква створювала власну церковну організацію: у Володимирі, Галичі, Перемишлі, Кам’янці, Холмі було засновано єпископства, а в 1412 р. у Львові — архієпископство.

Щоб закріпитися на приєднаних українських землях, поляки в 1434 р. в Галичині створили Руське воєводство, а в Західному Поділлі — Подільське воєводство.

Установлення польського панування супроводжувалося поширенням впливу католицької церкви на нових землях.

3. Закарпаття у складі Угорщини

Угорські племена, що наприкінці IX — на початку X ст. переселилися до Паннонії (сучасна Угорщина) — Придунайської низовини, зіткнулися тут із місцевим слов’янським населенням, що жило переважно в передгір’ях Карпат.

Щоб підкорити слов’янське населення Закарпаття, угорцям знадобилося століття. За часів розквіту Русі-України та Галицько-Волинської держави Закарпаття не раз входило до їхнього складу. Після ослаблення Галицько-Волинської держави Закарпаття остаточно приєдналося до Угорщини, де було поділене на окремі територіально-адміністративні одиниці — комітати. Їх очолювали призначені королем із-поміж угорських панів намісники — ішпани (жупани), що здійснювали адміністративну, військову й судову владу. Землі, особливо в низинних районах Закарпаття, роздавали угорським землевласникам, а в міста переселялися угорці, німці, євреї. Слов’янське населення витісняли в гори або насильно насаджували угорську мову та культуру (піддавали мадяризації).

Помітний слід в історії краю залишив подільський князь Федір Коріятович. Він отримав від угорського короля місто Мукачеве та став намісником Березького комітату. Прихід Коріятовича із 40 тис. подільських селян зміцнив становище слов’янського населення Закарпаття. Федір Коріятович виступав проти запровадження кріпацтва й мадяризації. Із його ім’ям пов’язаний бурхливий розвиток краю: значно зросли міста Мукачеве та Берегове, виникло багато нових поселень. Був добудований Мукачівський замок, місто обнесли захисним валом, а поряд заснували православний монастир Святого Миколая, що діє й дотепер. Згодом у Мукачевому виникло православне єпископство.

У Львові українські православні міщани перетворилися на найбільш безправну групу населення. Їм заборонялося продавати певні товари, селитися за межами визначеного кварталу — Руської вулиці. Усі ділові папери в місті мали вести тільки латиною або польською мовою.

4. Доля Буковини

За часів Русі-України та Галицько-Волинської держави Буковина була невід’ємною їх частиною. У результаті монгольської навали край увійшов до складу Золотої Орди. Його північна частина, яка управлялася ординцями, отримала назву Шипинська земля. Від середини XIV ст. Буковина опинилася під владою Угорщини, а південну частину краю активно заселяли волохи (румуни).

У XIV—XV ст. у Шипинській землі швидко розвивалося господарство, зростала кількість населення. Міста Хотин і Чернівці стали важливими осередками ремесла й торгівлі. У Хотині проходили найбільші в Молдавському князівстві ярмарки.

Українська мова та культура справляли значний вплив на духовне життя молдавського суспільства. До середини XVII ст. офіційною діловою мовою тут була давньоукраїнська, якою складали літописи та літературні твори. Великих землевласників, як і на українських землях, називали боярами.

У середині XIV ст. спалахнула боротьба волоського та молдавського населення за створення власної держави, яка завершилася проголошенням у 1359 р. незалежного Молдавського князівства. Шипинська земля увійшла до складу князівства як автономне утворення, що зберігало свій статус до середини XV ст. Після ліквідації автономії в XV ст. Шипинська земля була перейменована на Буковину. Уперше назва «Буковина» зустрічається в грамоті молдавського господаря (князя) Романа І від 30 березня 1392 р. Від другої половини XV ст. Молдавії довелося вести жорстоку боротьбу за незалежність від Османської імперії, володіння якої наблизилися до кордонів князівства. Спочатку Молдавія (а в її складі й Буковина) була змушена визнати васальну залежність від турків, а згодом у 1514 р. безпосередньо увійшла до Османської імперії, у складі якої перебувала до 1775 р.

5. Українські землі у складі Московської держави

Ліквідація на українських землях удільних князівств у складі Великого князівства Литовського та поширення впливу католицької церкви відбувалися одночасно з піднесенням Московської держави, яка звільнилася від монгольської зверхності й була єдиною незалежною православною державою після падіння під ударами турків Константинополя (1453 р.).

Ці обставини дали можливість московським великим князям вступити в боротьбу з Великим князівством Литовським за спадщину Русі-України. Великий князь московський Іван III почав титулуватися «Государем і великим князем усієї Русі», а в 1489 р. вперше зауважив великому князеві литовському й королю польському: «Наші города, і волості, і землі, і води король за собою держить». Така позиція московського правителя спричинила майже безперервну низку війн кінця XV — початку XVI ст. (1487—1494, 1500—1503, 1507—1509, 1512—1522, 1534—1537 рр.).

Зі слів сучасника про Хотинський ярмарок

…Вивозиться багато биків, м’ясом яких значною мірою харчується не лише населення Угорщини і Русі, а й поляки, німці, навіть Італія, головним чином місто Венеція.

1. Яка галузь господарства Буковини була найбільш розвиненою? 2. Із якими державами підтримувалися торговельні відносини?

У битві під Оршею 1514 р. литовське військо на чолі з князем Костянтином Острозьким розгромило московське військо. Проте через внутрішні негаразди Литва не змогла скористатися цією перемогою для повернення втрачених у 1503 р. Смоленської та Чернігівської земель.

У результаті, спираючись на підтримку удільних чернігівських князів, що були переважно нащадками Рюриковичів, Московська держава збільшила свої володіння за рахунок Чернігово-Стародубського і Новгород-Сіверського князівств. Новоприєднані землі були поділені на повіти на чолі з воєводами. Удільні князі вступили на службу до великого московського князя й отримали володіння. У 1523 р. Новгород-Сіверське князівство було ліквідоване.

Запам’ятайте дати

1359 р. — входження Шипинської землі до складу Молдавського князівства.

1362 р. — битва на Синіх Водах.

1392 р. — перша згадка назви «Буковина» в писемних джерелах.

Кінець XV — початок XVI ст. — литовсько-московські війни за спадщину Русі-України.

1503 р. — захоплення Чернігівщини московським великим князем Іваном III.

1514 р. — битва під Оршею.

Чи погоджуєтесь ви з тим, що… Чому?

• У XIV ст. більшість українських земель опинилася у складі Великого князівства Литовського. Спочатку політика литовських князів не була обтяжливою для місцевого населення, оскільки ті не руйнували їхніх традицій і не запроваджували нових порядків.

• Литовські князі сприяли звільненню українських земель від ярма Золотої Орди. Битва на Синіх Водах (1362 р.) фактично поклала край монгольському пануванню.

• Після ліквідації Королівства Руського Східна Галичина увійшла до складу Польського королівства.

• У другій половині XIV — XV ст. українські землі опинилися у складі різних держав. Так, у Закарпатті остаточно поширилася влада угорського короля. Буковина під назвою Шипинська земля увійшла до складу Молдавського князівства, що постало в 1359 р. Чернігівщина наприкінці XV ст. увійшла до складу Московської держави.

Запитання та завдання

1. Чому битва на Синіх Водах поклала край монгольському пануванню на українських землях?

2. Які наслідки мало для Литви приєднання значної частини земель колишньої Русі-України?

3. Чим відрізнялася політика литовських і польських правителів щодо українських земель?

4. Поясніть принцип литовської верхівки, якого вона дотримувалася в XIV ст.: «Ми старого не рушимо і нового не вводимо».

5. Охарактеризуйте долю Буковини у складі Молдавії та Османської імперії.

6. Якою була роль Федора Коріятовича в історії Закарпаття?

Схожі статті
Гість, залишиш коментар?