1) Поняття «архетипу».
2) Архетипи української культури.
1) Поняття «архетипу»
Самовизначення української нації в духовно-ментальному просторі європейської цивілізації на початку ХХІстоліття потребує зіставлення різних, нерідко діаметрально-протилежних ціннісних настанов. Тим більше, що зростання темпу життя, швидка поява інноваційних технологій, поширення глобальних систем зв’язку,збільшення в геометричній прогресії споживчих потреб наштовхується на нездатність людини так само швидко зрозуміти, переосмислити, сприйняти нове. Адже існують певні цінності світоглядних засад, які уже сформувалися і супроводжують людину,як духовні орієнтири.Такі орієнтири (архетипи) передаються із покоління в покоління, забезпечуючи тяглість духовної традиції. На сучасному етапі в Україні проводяться дослідження, котрі торкаються аналізу окремих аспектів такої проблематики, зокрема архетипової концепції.
Загальновідомо, що кожна історична епоха базується на типових «архетипах», які є основою духовного життя людської цивілізації. У різних філософських концепціях вони отримують різні назви: «архетипи», «прообрази», «універсалії», «інваріанти», «форми без змісту», «наскрізні інформаційно-енергетичні структури».Ми іх простежуємо в сферах духовного життя людини, зокрема в міфології, фольклорі, мистецтві, культурі загалом. Навіть за опосередкованого опису міфу неможливо уникнути таких слів, як «першоелементи», «першообрази»,«схеми», «типи» та їх синонімів, котрі зводяться до поняття «архетипу». Досить часто термін «архетип» вживають на позначення й висхідних схем уявлень, і загальнолюдських міфологічних мотивів, і першообразів, і першоелементів. Значна частина цих понять співвідносяться між собою, наприклад, першообраз і першоелемент можуть розглядатися як тотожні складові мотиву.
До «архетипів» ми відносимо древній фольклор – міфи,притчі, легенди, казки. Значний внесок у вироблення поняття «архетипу» через аналіз співвідношення міфологічного і типового у культурі зробив Т. Манн. На думку німецького мислителя, у процесі вивчення минулого на перший план виходить інтерес до типового, загальнолюдського, того, що вічно повторюється і є позачасовим. У типовому є багато від міфічного. Типове, так само, як і міф, – це висхідний взірець, початкова форма життя, позачасова схема, здавна задана формула ,яка заповнюється життям. А відтак, міф розуміється Т. Манном як найдавніша форма архетипізації культури. Варто зауважити, що подібне розуміння архетипу стало наріжним для філософії ХХ століття.
2) Архетипи української культури
Українські архетипи проявляють себе як символи у міфах, казках, фольклорі, обрядах, традиціях і є узагальненням досвіду наших предків. Українська культура пройшла тривалий час формування, становлення і розвитку з найдавніших часів і до сучасності. На її розвиток впливали природні умови географічного положення, території, міграційні процеси, елементи інших культур. Протягом століть одні племена та етноси змінювались іншими. Кімерійці, скіфи, сармати, гуни, слов’яни, половці, татари та ін. брали участь в етногенезі українців. Основою культурного процесу, що передавав здобутки предків нащадкам, було місцеве населення, яке вбирало в себе усі впливи і будувало з них свою культуру.
Одним із перших проблему філософського осмислення архетипів української культури порушив С.Кримський. До універсальних архетипних символів він зараховував формулу троїстості буття,символіку протилежностей (світла і тіні, верху і низу). Архетипи є психофізичними і духовними передумовами освоєння світу, основою уявлень людини про світ і себе,що лягло в основу фольклору.
Вивчення української дохристиянської міфології розкриває процес формування знань, почуттів, переживань. Як вважають дослідники, важливими елементами міфології як динамічної багаторівневої системи освоєння світу є замовляння, обрядові пісні, загадки і казки. Їх розвиток зумовлений психофізіологічними факторами людської свідомості, згодом вони опосередковувалися соціальними і духовними факторами. Історично і логічно першими продуктами міфосвідомості були замовляння, засновані на архетипах. Поєднавшись з емпіричним досвідом, архетипи переросли в етноархетипи, розкриваючи генезу таких характеристик особи, як відчуття єдності з вищими силами і стихіями, перебування в центрі світу, зачатків свободи. Архетипи у замовляннях відображають бачення людиною моделі світу, пов’язані з її життєдіяльністю, потребами захисту, контакту з вищими силами. Архаїчні тексти замовлянь свідчать про два типи ставлення людини до вищих сил – покори і приєднання до добрих сил з метою перемоги над злими.
Із часом продуктивні можливості освоєння світу за допомогою архетипних образів вичерпали себе, внаслідок чого почали виникати міфи. У процесі пошуків основ для достовірного розуміння світу люди знаходили в актах рефлективного висловлювання пункт зосередження всієї повноти зв’язків з ним. Формою такого зв’язку стало вимовляння-зображення об’єкта в момент здійснення сакрального акту. Це було першою фазою переростання архетипу в міф, продуктами якого стали обрядові пісні, щедрівки і колядки,інші види народної творчості.
Архетип як феномен історії культури не локалізований в реальному історичному процесі, а утримує в собі всю повноту часів. У цьому вся суть феномену архетипу.
