Витоки української культури. Трипільська культура. Культура кочівників. Культура античних міст Північного Причорномор’я – 7 клас

Завдання до уроку:

1. Прочитай текст, наведений нижче.
2. Переглянь відео до уроку.
3. Дай письмову відповідь на запитання та надсилай фото-звіт у Viber: Чи є спільні риси у трипільської та української культури? Які?/Чому?

Племена і народи, що проживали колись на території України вплинули на формування нашої культури. Тому, варто дізнатися трошки більше про особливості їх життя.

Трипільська культура. На території України археологічні культури мідно-кам’яного віку з’явилися в IV тис. до н. е. Вони дуже відрізнялися за способом життя: у лісостеповій смузі жили осілі землероби, а у степовій — кочові скотарі. Саме в період енеоліту скотарство відокремилося від землеробства.

Найвідомішою енеолітичною землеробською культурою, поселення якої розташовувалися на території України, є трипільська археологічна культура. Перше поселення цієї культури було відкрите в 1893 р. археологом Вікентієм Хвойкою поблизу села Трипілля на Київщині.

Трипільці не були місцевим населенням. Вважають, що вони прийшли з території сучасної Греції.

Основу господарства трипільської культури становило землеробство. Спочатку для обробітку землі використовували мотику, потім трипільці перейшли до орного землеробства. Це означає, що для обробітку землі вони використовували рало, яке тягнули воли. Такий вид землеробства називається орним.

Вікентій Хвойка.

Рало.

Розселення трипільських племен.

Розгляньте карту. Назвіть міста знахідок пам’яток трипільської культури.

Трипільці вирощували пшеницю, ячмінь і горох. Коли земля виснажувалася, люди залишали своє поселення та переходили на нове місце. Це відбувалося раз на 50—70 років. Розводили велику рогату худобу, свиней, кіз, овець.

Трипільці жили у великих поселеннях, які називають протомістами. Найбільше з них — Тальянки — мало 2,8 тис. будівель, а проживало в ньому близько 14 тис. осіб. Вважають, що ці будівлі були двоповерховими. Їх стіни робили з лози, яку зверху обмазували глиною та прикрашали розписами. Дахи були із соломи.

Трипільська культура найбільше відома своєю розписною керамікою.

У III тис. до н. е. колись велика культурна спільнота занепала, а замість неї утворилося багато дрібніших культур.

1. Чому трипільці були змушені раз на 50—70 років переселятися на нове місце?
2. Як називають великі трипільські поселення?

Розписна кераміка трипільської культури.

Визначте характерні риси трипільської кераміки.

Приблизний вигляд трипільського поселення. Сучасний малюнок.

Трипільська глиняна модель будівлі.

Реконструкція трипільського поселення (Майданецьке).

3. Степ. Одночасно з існуванням трипільської культури у степовій частині України була поширена середньостогівська археологічна культура. Основним заняттям племен цієї культури було скотарство, розводили переважно коней. Допоміжну роль відігравали землеробство, мисливство та рибальство. Скотарство було відгонним: влітку худобу випасали далеко від постійних поселень, а взимку — поблизу них. Цікавою була середньостогівська кераміка, оскільки цей посуд мав гостре дно.

Середньостогівська (1) і трипільська (2) кераміка.

У бронзовий вік на українських землях проживало багато культурних спільнот. Їх можна поділити на землеробські, які жили в лісостеповій частині України, та скотарські, що жили в степу. Різниця між ними стала набагато більшою, ніж у мідно-кам’яний вік. Землероби використовували рала із металевими наконечниками, які краще обробляли землю. Скотарі, оскільки стада худоби збільшувалися, були змушені постійно шукати нові пасовища. Скотарі змінювали місце свого проживання принаймні двічі на рік, коли переганяли стада на зимові та літні пасовища.

У чому полягала головна відмінність між скотарями та землеробами бронзового віку?
На території України в період бронзового віку розвинулася ямна археологічна культура (середина IV — III тис. до н. е.). Свою назву вона отримала через те, що її представники здійснювали поховання в ямах під великими земляними насипами — курганами. Під час поховання тіло посипали рудим барвником — охрою, тому цю людську спільноту ще називають культурою охрових могил. Представники ямної культури організовували невеликі тимчасові поселення, навколо яких вирощували зерно. Вони виготовляли бронзові вироби як для власного вжитку, так і для продажу. На далекі відстані представники цієї культури пересувалися на великих возах, запряжених биками. Племена ямної культури розселилися на захід до річки Дунай та на схід до Каспійського моря.

Соціальні групи людей у бронзовий вік.

Схема кургану ямної культури.

1.  
2. Пригадайте, у яку археологічну добу розвинулася середньостогівська культура. Яка землеробська культура була її сусідом?
3. Чому племенам саме ямної культури вдалося розселитися на такі великі території?

Керносівський ідол, який було встановлено на верхівці кургану ямної культури.

Кістяні прикраси ямної культури.

Посуд ямної культури.

Порівняйте посуд ямної культури із середньостогівським і трипільським. Чи помітили ви якусь схожість між ними? У чому саме? Про що це може свідчити?

Кіммерійці. На північ від Дворіччя та Іранського нагір’я розкинулися степові простори — Великий степ. Він сягає на захід до Дунаю та Карпат, а на схід — аж до Китаю. Ці землі населяли кочові племена, які вчені називають іранськими або іраномовними, оскільки вони розмовляли схожими на перську (іранську) мовами.

Найдавніше, у V ст. до н. е., у степах на північ від Чорного моря жив кочовий народ, який сусіди називали «гміррі», а ми їх знаємо як кіммерійців. Це перший народ на українських землях, чия хоча б приблизна назва нам відома. Хоча кіммерійці й були кочівниками, вони організовували постійні поселення для ремісників.

Кіммерійці були войовничим народом і здійснювали набіги на держави Дворіччя. Вони розгромили військо Урарту, зруйнували столицю Мідії — Сарди, захопили Фригію та воювали в союзі з Ассирією проти її ворогів.

Зображення кіммерійських воїнів на етруській вазі.

Велика Скіфія.

Сучасна реконструкція зовнішнього вигляду скіфської жінки-воїна.

Проте коли один із кіммерійських правителів надумав зрадити союзника, ассирійці розбили його військо й вигнали його зі своїх володінь. Ослаблені кіммерійці переселилися до Криму. У V ст. до н. е. вони взяли участь у будівництві грецького міста-колонії Кіммерік.

Приблизно у 513 р. до н. е. перське військо царя Дарія I ступило на територію Великої Скіфії. Воно мало на меті захопити ці землі. Підійшовши до Борисфену (Дніпро) і не побачивши скіфів, Дарій направив до їхнього царя Іданфірса гінця з вимогою підкоритися й сплачувати йому данину. У відповідь цар надіслав Дарію послання у вигляді птаха, миші, жаби і п’яти стріл. Дарій розгадав його зміст: «Якщо ви, перси, не полетите на небо, як птахи, не сховаєтесь у землю, як миші, або не пострибаєте в озера, як жаби, то вас дістануть наші стріли». Проте він не прислухався до попередження й повів військо в наступ.

Не маючи достатньо сил для відкритого бою, скіфи використали тактику «спаленої землі». Відступаючи в глиб степів, вони засипали криниці, спалювали траву й дерева. Зрозумівши марність спроб завоювати Скіфію, цар Дарій залишив цей край. Давньогрецький історик Геродот написав, що від того часу скіфи зажили слави непереможних.

Поміркуйте, які заняття могли бути найбільш поширеними в кіммерійців.

Скіфи. У IX—IV ст. до н. е. на місці кіммерійців у Великому степу оселився новий кочовий народ — сколоти. Народи Месопотамії називали їх саками, китайці — саями, а греки — скіфами. Основним заняттям скіфів було розведення коней, великої рогатої худоби та овець. Мешкали скіфи в невеликих хатинах, прикріплених до возів, — кибитках, у які запрягали волів.

Скіфи добре володіли технікою верхового бою. Їхні воїни були озброєні луками й мечами. Серед скіфських воїнів були й жінки. Це породило легенди про амазонок — племена войовничих жінок.

Скіфи ховали своїх померлих царів під курганами, висота яких могла досягати 20 м, а діаметр — 130 м. Царські поховання були надзвичайно багатими. До них клали зброю та прикраси.

Більшість вчених вважає, що скіфи самостійно не виготовляли прикраси, а замовляли їх у грецьких майстрів. Стиль, у якому виконані ці вироби, називають звіриним через численні зображення тварин.

Чаша зі сплаву золота та срібла.

Золоті вироби зі скіфських курганів.

Найвідомішим предметом скіфського мистецтва є золота пектораль (нашийна прикраса) із кургану Товста Могила. Пектораль знайшов археолог Борис Мозолевський.

До VI ст. до н. е. скіфи переважно кочували в Середній Азії, спустошуючи все довкола, і навіть здійснювали набіги на Єгипет. Потім їх витіснили перси, створивши власну державу. Скіфи повернулися в Північне Причорномор’я та заснували державу, яка отримала назву Велика Скіфія. Вони підкорили землеробські племена лісостепової смуги України, де брали рабів та зерно, які продавали грецьким містам-колоніям на узбережжі Чорного моря.

Велика Скіфія досягла своєї могутності в IV ст. до н. е. за правління царя Атея. Він навіть карбував власну монету. Після його смерті держава занепала.

Скіфські воїни в степу. Сучасний малюнок.

Глиняна модель скіфського житла, знайдена в кургані.

Грецькі колонії. У VIII—VI ст. до н. е. греки почали активно засновувати нові поселення на берегах Середземного та Чорного морів. Причиною переселення стало те, що населення Еллади зростало, і селянам не вистачало земель, щоб усіх прогодувати. Цей період отримав назву Велика грецька колонізація.

Керівництво грецьких полісів допомагало здійснювати ці переселення. У такий спосіб воно позбувалося нічим не зайнятих людей. Також місто заробляло на будівництві суден для переселенців.

Як греки називали міста, які вони засновували на нових землях?

Колонізація — процес заснування поселень вихідцями з одних країн на нових територіях.

У пошуках нових місць для поселення й торгівлі з місцевими жителями греки рухалися вздовж берегів. Знайшовши зручне місце, вони організовували там поселення, яке нагадувало типовий грецький поліс. Колоністи не залежали від міст, звідки вони прибули (метрополій). Проте вони підтримували з ними торговельні та культурні зв’язки.

Середземноморські колонії.

Причини Великої грецької колонізації.

Грецьке торговельне судно. Сучасний малюнок.

Кожне місто-колонія мало всі складові частини поліса в Елладі: агору, акрополь, порт, оборонні стіни, а також сільську округу — хору, яка забезпечувала його жителів необхідними продуктами харчування.

Якими були відносини між грецькими колоніями та метрополіями?

Монети з Ольвії із зображенням дельфінів.

Монета з Ольвії у формі дельфіна.

Монета з Тіри із зображенням бика та колосків.

НАЙБІЛЬШІ ГРЕЦьКІ МІСТА-КОЛОНІЇ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР’Я

Грецькі колонії на землях сучасної України.

Відносини з місцевими жителями. Життя населення земель, куди прибували греки-колоністи, дуже змінювалося. Від греків жителі колоній перейняли гончарний круг, виплавку заліза, металеві гроші, письмо, а також культуру вирощування винограду та маслин.

Сусідами грецьких міст-колоній на території сучасної України були племена кіммерійців та скіфів. На їхнє замовлення греки виготовляли золоті вироби, а скіфи продавали їм зерно, отримане від землеробів лісостепової смуги. Це зерно, а також те, що було самостійно вирощене в хорах, міста-колонії продавали до Еллади.

Сусідство із греками настільки вплинуло на кіммерійців та скіфів, що вони теж почали засновувати свої міста — Кіммерік та Неаполь Скіфський. Певний час скіфи навіть контролювали грецькі поліси в Криму (III—II ст. до н. е.).

Як поява грецьких поселень впливала на місцевих жителів у Північному Причорномор’ї?

Царства. Багато полісів Північного Причорномор’я були демократіями або олігархіями, але також тут існували дві могутні держави — Боспорське та Понтійське царства.
Розквіт Боспорського царства припадає на IV—III ст. до н. е. Воно об’єднувало кілька полісів, йому належали весь Керченський півострів, населений скіфами, Таманський півострів, пониззя Кубані та Східне Приазов’я. Столиця царства — місто Пантікапей — було центром торгівлі, рибного промислу та ремесел. Місто володіло верфями, які вміщували до 30 суден. Продавали рибу, шкури та у величезній кількості зерно. Купували вино, маслинову олію, предмети мистецтва. Вироби власне боспорських ремісників продавали переважно в інших містах-колоніях, усередині самого царства або варварським племенам.

Монета з Пантікапея. На ній зображено крилату тварину — сімаргла, що належить до іранської міфології. Це пов’язано з тим, що на території царства проживало багато скіфів та інших іраномовних племен.

Що означає колосок, на якому стоїть сімаргл?

Руїни Херсонеса. Сучасний вигляд.

Руїни Неаполя Скіфського. Сучасний вигляд.

Понтійське царство виникло на руїнах Перської імперії. Воно розташовувалося на північному узбережжі Малої Азії, а в часи свого розквіту в I ст. н. е. контролювало Крим, Кубань та грецькі колонії на узбережжі Чорного моря. Такого територіального розширення воно набуло за правління царя Мітридата IV Євпатора, але після його смерті одразу занепало. Спочатку ці землі потрапили під владу Римської імперії, а у III—IV ст. н. е. були зруйновані навалою кочівників зі сходу.

Руїни Пантікапея. Сучасний вигляд.

Мітридат IV Євпатор.