Форми життєвого світу людини:
– світ природний;
– світ соціальний (світ людей, націй, етносів, суспільств);
– світ духовний;
– світ матеріальний (предметний, інструментальний, техногенний).
Усі вони становлять буття (існування) окремої людини і людства загалом.
Існування у матеріальному світі (фізичне буття) – це існування у світі тіл і предметів, залученість у світ неживої природи (залученість індивіда як тіла). Жодне функціонування людини, ефективна поведінка, діяльність і життєдіяльність неможливі поза світом предметів і речей. Тіло будь-якої людини має цілком очевидні фізичні характеристики. У матеріальному світі людина існує як (фізичне) тіло.
Існування у природному світі (біологічне буття) – це життєдіяльність, залученість у світ живої природи як невідривної його частинки. Уся життєдіяльність людини підпорядкована біологічним законам і неможлива поза світом живої природи.
Існування в соціальному світі (соціальне буття) – це соціальне життя, залученість у світ людей як особистості, як суспільства. Соціальне буття – це заглибленість у взаємовідносини з людьми. Поза соціальним простором людина не може задовольнити свої соціальні потреби (у спілкуванні та взаємовідносинах з собі подібними). До соціального буття належать і минулі покоління цього суспільства і його історія. Соціальне буття зберігає їх у вигляді традицій, звичаїв, правил. Але соціальний простір є насамперед простором сучасників, співтовариством людей, які виявляють активність, безпосередньо спілкуються один з одним і впливають один на одного.
Існування в духовному світі – це духовне життя, залученість у світ духовний – залучення до вищих цінностей людського буття. Духовне життя – це також реалізація прагнення внести свою частку в збереження вищих цінностей.
Сім’я, родина
У науці про сім’ю існує безліч підходів і критеріїв визначення сім’ї як об’єкта вивчення, що цілком узгоджується з його складністю ібагатозначністю. Сім’я – відношення між подружжям, батьками і дітьми. Члени цієї конкретно-історичної системи пов’язані родинними відносинами, спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю.Поняття сім’ї припускає ще просторову локалізацію – житло, спільне проживання. Економічну основу сім’ї становить власність, спільне майно, включаючи житло, будинок, дохід, кооперацію домашньої праці, організацію побуту і споживання.Сім’я – це соціально-біологічна спільність, заснована на триєдиному відношенні – подружжя, батьківства, спорідненості. Сімейна група – це об’єднання людей, що проживають спільно, провідних домогосподарство, пов’язаних між собою тільки спорідненістю, батьківством або подружжям.
Родина – стійке об’єднання людей, що історично склалося на певній території на основі спільного походження.Рід – усі родичі, об’єднання кровно споріднених осіб.Родовід – термін, що об’єднує членів одного роду.Родовідне дерево – схема родоводу ,таблиця у вигляді дерева, що вказує на розгалуження роду.
Сім’я – продовження роду, але водночас це і оселя, і двір, і господарство. Недаремно у давнину великі родини називалися «дворищами», «службами». Головна турбота про все лежала на плечах чоловіка. Голова сім’ї відзначався самостійністю, відповідальністю, твірдістю характеру. Сором для нього – бути боржником, ледарем. Тримати лад у сім’ї йому допомагали звичаєве право та сільська мораль. Були такі правила: люльки та жінки не позичай, коня не бий, коли жінка каже лихо, не займай її стиха, вчи жінку без дітей, а дітей без людей.
Члени української родини мали незалежність. Кожний знав своє місце і свої обов’язки . Чоловік у домі – голова, а жінка – душа. Без хазяїна двір плаче, а без господині – хата. У справжньої господині в домі повинно бути, як у віночку : хліб випечений, як сонце, сама сидить, як квіточка. Вона слідкувала за порядком і чистотою, дбала про дітей, відповідала за їжу, посуд, одяг, корову, город. Жінка була повноправною господинею у своїй оселі. Інколи ставала над господарем, беручи на себе його обов’язки . Це траплялося, коли жінки ставали вдовами. Старі люди приносили чималу користь у господарстві. Дід потихеньку порався у дворі, щось підправляючи, підбиваючи, ладнаючи, охороняв город, виганяв на пасовисько худобу, займався бджільництвом, спостерігав за млином, рибалив. Навіть якщо не злазив з печі, від нього можна було почути багато повчального : «слухай старих людей, то чужого розуму наберешся й свого не загубиш ». Бабусею теж дорожили. І в городі сапала, і за худобою доглядала, і заготівлею на зиму займалася, а в гарячу пору взагалі все домашнє господарство лягало на її плечі. Бабуся була суворим охоронцем норм моралі, святкової звичаєвості, сімейних традицій. Бабуся – перша вихователька для онуків, вона майструвала їм іграшки, вчила правил поведінки, передавала цінний і багатий досвід поколінь.
Народ
Найчастіше цей термін вживають як синонім до «етносу». Етнос (від грец. ἔθνος [éthnos] — етнос) — це історична спільність людей, яка склалася на певній території та володіє стабільними особливостями мови, культури, а також усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших. Останнє звичайно зафіксоване в етнонімі, як самоназви народу. Історично сформований етнос виступає соціальним організмом, який самовідтворюється шляхом передачі новим поколінням мови, традицій, звичаїв та інших складових фольклору.Для внутрішньої єдності етносу найважливіше значення має культура, яка дає людям усвідомлення своєї спільності. Культура, і як необхідний компонент, і як одна з властивих етносу особливостей, забезпечує його повноцінне функціонування. Але відбувається і зворотний процес — конвергенція (зближення) етнічних культур внаслідок історичного розвитку і взаємодії народів. Тому сьогодні культуру кожного етносу характеризує сукупність, з одного боку, національно-специфічних, а з іншого — загальнолюдських компонентів.Внаслідок природного тривалого співжиття племена змішувалися. Вчені довели, наприклад, що французький народ — наслідок змішання римлян, кельтів і германців; український — слов’янських і тюркських племен Київської Русі; завдяки змішанню слов’ян, угро-фінських племен, гунів, монголів і татар постав російський (московський) народ. Та сутність народу не вичерпується біологічним походженням, оскільки він живе в певному просторі. Саме простір як місце постійної осілості народу є дуже важливим елементом його існування. Люди здавна були пов’язані природою, простором (рибальство, полювання, рільництво, тваринництво). Цей простір для них був близьким, рідним, а всякий інший — чужим. Колективними зусиллями народу облаштовувалася певна територія. Народжувалося поняття «батьківщина». До цього прилучився ще один важливий компонент — мова. З її допомогою люди спілкувалися між собою, завдяки їй розпочиналося духовне життя народу. Кожне соціальне явище — це явище народне: народна культура, народне мистецтво, народна релігія тощо.Юридично (відповідно преамбули Конституції України) «український народ» — громадяни держави всіх (різних) національностей.
Українська сім’я на знімках
“Побут української сім’ї формувався протягом багатьох століть. Так і з’явилися особливі звичаї та традиції, які панували чи не в кожній хаті на території сучасної України.
Найкраще зрозуміти, якою була сім’я на Чернігівщині, Київщині, Полтавщині чи в будь-якому іншому куточку нашої держави, допомагають архівні світлини.
Пропонуємо і вам переглянути фотографії українців XX століття.” – Джерело https://elle.ua/ludi/novosty/portret-nac-ukranska-smya-na-znmkah/
Батько та мати з дітьми. Початок XX століття, Середня Наддніпрянщина
Батько й мати з дочкою. Перша половина XX століття, Слобожанщина
Чоловік із дружиною та дочками під хатою. Перша половина XX століття, Чернігівщина
Чоловік із дружиною та дочками в народному вбранні. Початок XX століття, Київщина
Родина з дітьми в народному вбранні. Початок XX століття, Поділля
Чоловік із хлопчиком на руках та молодиця. Початок XX століття, Київщина
Родина в народному вбранні. Початок XX століття, Полтавщина
Родина в народному вбранні. Середина XX століття, Полтавщина
Родина з Чернігівщини — батько і мати з двома синами. Кінець XIX століття
Батько із сином і дочкою. Початок XX століття, Полтавщина
Родина у традиційному святковому вбранні. Початок ХХ століття⠀
Родинне святкове фото. 1930-ті роки, Полтавщина
Виконай завдання письмово:
1) Продовж речення:
1. Донька моєї мами – це моя …
2. Найбільше в нашій хаті свято, коли приходить з роботи …
3. Своїх онуків розуму навчає старенький …
4. Найбільше пестять та голублять своїх дітей …
5. Батькам на потіху росте здоровий, розумний їхній …
6. Твою матусю донечкою кличе твоя …
2) Запиши у зошит прислів’я, приказки про родину.
