Українська наука

Українська наука

Важливим чинником і передумовою розвитку освіти, культури, піднесення якості робочої сили завжди була наука. Яка відіграла важливу роль у розбудові держави.Наука – як особлива форма людської діяльності, яка склалася історично та має своїм результатом цілеспрямовано відібрані факти, гіпотези, теорії, закони й методи дослідження. зародження й становлення якої налічує багато століть, адже у своєму розвитку вона пройшла довгий шлях. Від перши елементів науки стародавньому світі, у зв’язку з потребами суспільної практики, що мали суто практичний характер,— аж до наших часів, коли наука стала по суті джерелом економічного зростання і невід’ємною складовою національної культури та освітиУкраїни.

  • Українська нука від минулого до сьогодення

Античні часи

З часу виникнення на північних берегах Чорного та Азовського морів античних стародавніх грецьких міст-держав (VIIIVII ст. до н.е.) існують відомості про збирання донаукового знання на території сучасної України. Найвідомішими грецькими містами-державами того часу були: Ольвія (нині с. Парутіне в гирлі Південного Бугу), Херсонес (околиці сучасного Севастополя), Пантикапей (місце сучасної Керчі), Тіра (на місці нинішнього Білгорода-Дністровського), Феодосія, Керкінітида (на місці сучасної Євпаторії) та інші. Античні міста відзначалися значним розвитком освіти, медицини та культури. Мешканці приділяли значну увагу навчанню дітей: учні вивчали читання, лічбу, письмо, риторику, красномовство. Розвивалися історія і філософія. Особливе значення приділялося медицині. Про це свідчать численні археологічні знахідки (хірургічні ножі, пінцети, голки та ін). В Ольвії існувала аптека. Мешканці Керкінітиди широко використовували цілющі властивості кримських грязей. Історик Пліній Старший так описував один з берегів Сакського озера: «…на Таврійському півострові є земля, за допомогою якої лікуються різні хвороби».

Часи Київської Русі

Найбільшого розвитку освіта у Київській Русі набула за часів правління князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Володимир значно розширив межі держави та здійснив реформування місцевого управління, у результаті чого вся повнота виконавчої, законодавчої, судової та військової влади зосередилася у руках великого князя. Активний розвиток освіти і науки почався після хрещення Русі. Першу школу в Києві заснував князь Володимир. Діти бояр і вельмож там вчилися читати, писати, співати церковних пісень, оволодівали грецькою мовою. З цієї школи виходили освічені священики, писарі, перекладачі з грецької та інших мов на церковнослов’янську. Ярославов Мудрий збирав у чужих державах книги з різних питань пізнання світу і сформував величезну на той час бібліотеку. До шкіл на навчання Ярослав залучав здібних дітей не лише князів та духовенства, а й простих міщан. Основною причиною накопичення знань у цей період була практична діяльність. Наприклад, знання хімічних властивостей та особливостей будівельних матеріалів застосовували у виготовлені скла, мозаїк, різнокольорових емалей, черні, фрескових розписів храмів тощо. Також при зведенні будівель застосовувались математичні знання.

Належну увагу в Київській Русі приділяли лікарській справі. Так, княгиня Ольга першою заснувала в Києві лікарні, а догляд за хворими доручила жінкам. Крім того, першим визначним лікарем-жінкою в історії Русі-України була дочка київського великого князя Мстислава Володимировича та онука Володимира Мономаха, праправнучка Ярослава МудрогоДобродія-Євпраксія-Зоя. На підставі власної лікарської практики й аналізу досліджень тогочасних медиків Євпраксія в 30-х роках ХІІ ст. написала науковий трактат грецькою мовою «Алімма» (Мазі), який дістав популярність за межами Київської Русі. Це була перша відома авторська медична праця.

Значного розвитку на Русі досягли географічні знання. Так у «Повісті минулих літ» місце проживання східнослов’янських племен літописець Нестор пов’язував із річками Дунаєм, Дніпром, Моравою, Прип’яттю, Двіною, Десною та Сулою. Він досить докладно описав шлях «з варягів у греки», що пролягав уздовж Дніпра, Ловаті, Ільменського озера, річки Волхов і далі Варязьким морем. У літописі названо багато тогочасних і давніх країн, що також свідчить про досить гарну обізнаність русичів у царині географії.

Найбільший вплив на натурфілософський розвиток Русі справляла Візантія, що давало доступ до натуралістичних творів грецького та римського світів. З перекладених книг черпали наукові знання про природу («Шестиднєв» Василя Великого та «Фізіолог»), географію («Топографія» Козьми Індикоплова), філософію (короткі уривки з творів Платона й Аристотеля). Були в Київській Русі і власні філософи: митрополит Клим Смолятич та волинський князь Володимир Василькович. Розвиток науки активно спостерігався аж до розпаду Київської Русі.

Розвиток науки у період козаччини та Руїни.

У період Козаччини, а згодом Руїни, відчутно спостерігається занепад науки як такої. Але, попри жахливу ситуацію, в якій опинилась українська наука, все ж можна відзначити помітний розвиток деяких наукових галузей лінгвістичної науки — лексикографії й лексикології. Серед відомих лексикографів того часу, особливо треба відзначити Памва Беринду, автора одного з найдавніших словників української мови — «Лексіконъ славенорωсскїй и именъ Тлъкованїє», Лаврентія Зизанія автора «Грамматіки словенскоі съвершеннаго искуства осми частій слова и иных нужных» та першого друкованого церковнослов’янсько-українського словника, що вийшов у світ у Вільні в 1596 році — «Лексис СирЂчь РеченїА, Въкрат (ъ) цЂ събран (ъ) ны… », Івана Федорова — який видав перший східнослов’янський Буквар.

Перша сторінка одного з найдавніших словників української мови — «Лексіконъ славенорωсскїй и именъ Тлъкованїє» Памви Беринди

Розвиток науки у XVII–XVIII ст.

Київський Синопсис

На початку XVIII ст. завдяки потужній фінансовій підтримці гетьмана Мазепи одним із провідних науково-освітніх центрів Європи стає Києво-Могилянська академія. Серед провідних науковців того часу були— Інокентій Гізель, Іоаникій Галятовський, Лазар Баранович, Антоній Радиловський, Феодосій Сафонович, Араній Сатановський, Варлаам Ясинський, Симеон Полоцький, Епіфаній Славинецький та ін. Інокентій Гізель, що працював у галузі історії, є атвором «Синопсиса» (1674 р.) — короткого нариса історії України і Росії від найдавніших часів до останньої чверті XVII ст., який мав велику популярність, і навіть використовувався як офіційний підручник.

У цей період спостерігається становлення й утвердження лінгвістики. Один з найвідоміших учених того часу уважається Єпифаній Славинецький, автор греко-слов’яно-латинського Лексикону та словника малозрозумілих слів у Святому Письмі.

Поряд з історичними та лінгвістичними дослідженнями вчені Києво-Могилянської академії зосереджували увагу на складних питаннях астрономії, математики, медицини, географії. Зокрема, Іоаникій Галятовський намагався розкрити причину таких природних явищ, як сонячне і місячне затемнення, хмарність, дощ, вітер, блискавка тощо. Єпифаній Славинецький здійснив переклади слов’янською мовою посібників з анатомії Везалія. У 17071708 pp. Феофан Прокопович уклав курс лекцій з арифметики та геометрії для слухачів Києво-Могилянської академії.

Розвиток української науки у складі двох імперій

Після фіксації розподілу українських земель у складі Російської і Австро-Угорської імперій почався новий етап розвитку науки в Україні. Обидві імперії зберігали архаїчний економічний устрій, але поступово прогресували у культурній сфері.

Задля русифікації українських земель російський уряд відкрив 3 університети: Харківський (1804), Київський (1834) і Одеський (1865). У цих університетах концентрувалися приїжджі викладачі та професори з інших областей Росії, у першу чергу з Петербургу, Москви та німецьких освітніх закладів Прибалтики. Нечисленні місцеві дослідники також йшли викладати в університети. Проте вже у другій половині ХІХ сторіччя серед випускників університетів побільшало українців, а до початку ХХ сторіччя в університетах були сформовані потужні місцеві наукові школи.

Науковці, що працювали на українських землях здійснили цілий перелік наукових відкриттів світового рівня. Зокрема, анатом і гістолог Володимир Бец описав нервові клітини Беца і нейрони Кахаля, гістолог Никанор Хржонщевський відкрив епітелій у легенях, ботанік Сергій Навашин описав подвійне запліднення у квіткових рослин, Ілля Мечніков описав клітинний імунітет і фагоцитоз, за що отримав Нобелівську премію з фізіології і медицини, фізіолог Володимир Правдич-Немінський виміряв першу неінвазивну електроенцефалограму.

Багато українців робили наукову кар’єру в інших регіонах імперії, часто зберігаючи своє коріння.

Розвиток науки у складі СРСР

У цей період значного розвитку набула наука, що розвивалася на громадських засадах — наукові товариства різного профілю. Вони об’єднували як аматорів, так і знаних вчених, які в рамках ухваленої ними програми досліджень здійснювали вільний науковий пошук без огляду на регламентуючий вплив владних структур. У 20-30 х рр. в Україні працювало 35 наукових товариств:

Між тим, на листопадовій сесії ВУАН1929 р. було прийняте несподіване рішенння про ліквідацію усіх наукових товариств у системі Академії. А у 1930 р. вийшла ще й постанова ЦК КП(б)У «Про завдання партії в області наукової роботи», яка закликала до рішучої боротьби з дрібнобуржуазним, одноосібним ставленням окремих працівників до наукових досліджень та переходу до принципів колективності й плановості, які передбачалося запровадити у діяльність наукових товариств. Наслідком ухваленого рішення став стрімкий занепад наукових товариств, які виявилися неспроможними існувати у нових умовах, що передбачала постійне втручання компетентних органів у вільний науковий пошук. Більшість наукових товарист перестали функціонувати, а ті, що існували поза структурою ВУАН, ледь виживали, хоча й проіснували більш тривалий час, оскільки їх діяльність не піддавалася такій суворій регламентації з боку держави.

Учені Української Радянської Соціалістичної Республіки внесли вагомий вклад у скарбницю світової науки. Багато їхніх розробок стали основою створення нових галузей промисловості, прогресивних технологій, матеріалів, машин і механізмів. У республіці працювало 200 тис. наукових працівників, у тому числі 62 тис. докторів і кандидатів наук. В УРСР налічувалось 150 вузів, в яких працювало 1,4 тис. професорів і докторів наук, близько 16 тис. доцентів і кандидатів наук. Великий загін учених працював у Південному відділенні Всесоюзної Академії сільськогосподарських наук імені В. І. Леніна. Найбільшим науковим центром УРСР була Академія наук Української PCP — 81 тис. співробітників, у тому числі 14 тис. наукових працівників, серед яких понад 1000 докторів і 7000 кандидатів наук, 300 академіків і членів-кореспондентів АН УРСР.

Результати фундаментальних досліджень дали змогу пояснити ряд явищ при поділі атомних ядер, створити принципово нові стани речовини з наперед заданими властивостями, розшифрувати структуру складних хімічних речовин, створити наукові передумови управління спадковістю й мінливістю живих організмів. Підтвердженням високої якості цих технологій є продаж ліцензій промислово розвинутим країнам.

Сучасна наука

В Україні, як і в інших державах на теренах колишнього СРСР, протягом останніх двох десятиліть тривав складний процес інституційних структурних і когнітивних змін у сформованій за радянські часи державно-адміністративній, специфічно організованій науковій системі. Становлення нової наукової системи, що організується та фінансується в суверенній державі, в умовах переходу до ринкової економіки та демократичних принципів керування відбувалася повільно. Причини полягали, перш за все, в глибокій економічній кризі, що за порівняно незначний час існування Нової України призвела до економічних втрат. Причиною негативних процесів, що супроводжувала трансформацію вітчизняної наукової системи, була її слабка підготовленість до швидкоплинних радикальних перетворень суспільства та запровадження нових функціональних механізмів (в політиці — перехід від тоталітаризму до демократії, в економіці – від адміністрування до ринку, в науці — від державного управління до автономії, самоорганізації і комерціоналізації)]. Однак, попри ці причини, українській науці вдалось зберегти повноцінну за секторальним розрізом структуру (академічний, галузевий, вузівський та заводський сектори науки), успадковану від СРСР. За структурною повнотою в Європі Україну випереджають тільки Франція, Велика Британія, Німеччина і Росія.

Кількість публікацій українських учених про їхню здатність генерувати та засвоювати нові знання, забезпечувати розвиток та якість освіти, підтримувати певний інтелектуальний рівень українських еліт. Попри деякі недоліки в науковій сфері, все ж нині українська наука посідає гідне місце на міжнародній арені. Вітчизняні науковці демонструють свою конкурентоспроможність у виконанні спільних міжнародних наукових проектів.

  • Національна Академія наук України

Приміщення Президії НАН України на вулиці Володимирській № 54 у Києві

Націона́льна акаде́мія нау́к Украї́ни (НАН України)— вища наукова установа України з самоврядною організацією. НАНУ об’єднує дійсних членів, членів-кореспондентів та іноземних членів, а також всіх наукових працівників, що працюють у її наукових установах, здійснюючи дослідження у галузі природничих, гуманітарних, суспільних та технічних наук. На кінець 2013 року в НАН України працювало 40211 співробітників, з них 19292 — науковці. Керівні органи НАН України перебувають у Києві.

Володимир Вернадський — перший президент УАН

Українську академію наук засновано за указом гетьманаПавла Скоропадського і урочисто відкрито 24 листопада 1918 року.[2] Її було створено самоврядною установою, яка одразу складалася з 45 установ: 15 інститутів, 14 постійних комісій, 6 музеїв, 2 кабінети, 2 лабораторії, Ботанічний та Акліматизаційний сади, Астрономічна обсерваторія, Біологічна станція, бібліотека, друкарня та архів. Видання Академії повинні були друкуватися українською мовою. Статут підкреслював загальноукраїнський характер УАН: її дійсними членами могли бути не тільки громадяни Української Держави, але й українські вчені Західної України (що тоді входила до складу Австро-Угорщини). Іноземці теж могли стати академіками, але за постановою 2/3 дійсних членів УАН. Президію та перших академіків (по три на відділ) призначив уряд, у подальшому членів мали обирати ці академіки.

Агатангел Кримський, вчений секретар

Академії наук (1918–1928)

Установче спільне зібрання 27 листопада 1918 обрало президентом УАН професора Володимира Вернадського, а неодмінним секретарем — Агатангела Кримського. Гетьманський уряд виділив кошти для організації перших науково-дослідних кафедр, інститутів та інших установ академії. У перший рік діяльності академія складалася з трьох наукових відділів — історико-філологічного, фізико-математичного і соціальних наук, які охоплювали 3 інститути, 15 комісій і національну бібліотеку.

Згодом президентами академії обиралися М. П. Василенко (1921–1922), О. І. Левицький (1922), В. І. Липський (1922–1928), Д. К. Заболотний (1928–1929), Олександр Богомолець (1930–1946), Олександр Палладін (1946–1962), Борис Патон (з 1962 року).Більшовицький уряд УРСР підтвердив заснування УАН, визначивши її структуру і фінанси. Вже 1921 року відбулося перше скорочення наукових співробітників ВУАН. Декретом від 14 червня1921 року Рада Народних Комісарів УСРР схвалила «Положення про Всеукраїнську Академію наук», згідно з яким академія визнавалася найвищою науковою державною установою республіки і підпорядковувалася наркомату освіти. ВУАН поділялася на 3 відділи, кожен з яких мав у своєму складі кафедри, інститути або комісії. Ці наукові центри створювалися навколо одного з академіків ВУАН і сприяли зосередженню зусиль науковців довкола певного наукового напрямку чи проблеми. Такі центри були автономними та самостійно визначали напрям власних досліджень. Сама Академія не мала жорсткої ієрархічної структури.

Таке становище зберігалося до кінця 1920-х років, поки радянський уряд не прибрав залишки автономії через втручання у процедуру виборів керівництва Академії. 1934 року внаслідок реорганізації відділи були фактично ліквідовані. У лютому 1936 ВУАН перейменували в АН УРСР. РНК УРСР затвердила новий статут АН УРСР, за яким вищим органом академії стали Загальні збори, основними осередками науково-дослідної роботи — її наукові інститути. Після перейменування Академія стала не національною, а територіальною науковою установою. Її знову поділено на три відділи: суспільних наук, математично-природничий і технічний. 1938 року другий відділ поділено на Фізико-Математичний і Біологічний.

На початок 1941 у складі АН УРСР існувало 26 інститутів. У них працювало 3092 співробітники, серед яких 60 академіків, 66 членів-кореспондентів, 164 доктори і 325 кандидатів наук. Інститути розміщувалися в Києві, Харкові, Дніпропетровську та Львові.

Під час німецько-радянської війни інститути були евакуйовані в 1941 році. Більшість інститутів та Президія АН УРСР переїхали до Уфи, Інститут електрозварювання — до Нижнього Тагіла, інші установи — до Свердловська, Челябінська, Златоуста та інших міст СРСР. Зусилля академії були спрямовані на надання допомоги фронту і тилу. Першочергове місце посіли наукові розробки в галузі оборонної промисловості, поліпшення методики лікування поранених тощо. В березні 1944 почалась реевакуація інститутів АН УРСР до Києва.

До 1960 були створені 20 нових інститутів (всього існувало 44). У 1954 засновано Кримський філіал АН УРСР. У 1956 році створено Донецький науковий центр АН УРСР, а згодом і інші центри: Західний, Харківський, Південний та Дніпропетровський. На 1977 рік АН УРСР мала 121 дійсного члена і 175 членів-кореспондентів. Три її секції охоплювали 11 відділів і 82 наукові установи. У 1980х роках більшість наукових співробітників Академії була зосереджена у секції фізико-технічних і математичних наук (у 1986 — 76% працюючих), у Секції хіміко-технологічних і біологічних наук (19%), у Секції суспільних наук (5%). Загальна кількість наукових співробітників зросла до 15340. Разом із прогресом у фізичних і технічних науках проводилося фальшування історії АН УРСР, приховувалися з ідеологічних причин імена видатних науковців.

Після досягнення незалежності НАН України постала перед значними фінансовими труднощами. Неможливість купувати обладнання і реактиви, низька оплата роботи науковця, відсутність держзамовлення для практично-орієнтованих досліджень спонукала тисячі співробітників НАН залишити Україну чи науку. З іншого боку, перед вченими, особливо в галузі гуманітарних наук, розкрилися великі перспективи творчої праці. Юристи, історики, соціологи, економісти взяли активну участь у процесах державотворення. Якісно поліпшилися умови спілкування і взаємодії вчених із колегами за кордоном.

Основною ланкою структури НАН України є науково-дослідні інститути та прирівняні до них інші наукові установи. Вони діють на підставі власних статутів, затверджених і зареєстрованих у НАН України.

Дослідно-виробнича та конструкторська база академії охоплює дослідні підприємства, конструкторсько-технологічні організації, інженерні та обчислювальні центри. При установах НАН України функціонують малі та спільні підприємства, які сприяють комерціалізації результатів наукових досліджень. За активної участі установ НАН України працюють 8 технопарків, на які законодавчо поширено спеціальний режим інноваційної та інвестиційної діяльності.

До структури Академії входить Національна бібліотека України імені В.І.Вернадського, яка є депозитарієм ООН і фонди якої містять близько 15млн одиниць зберігання, та Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника. Академія має видавництва «Наукова думка» і «Академперіодика».

В академії сформувалося чимало наукових шкіл. Їх засновниками були видатні вчені-математикиД. О. Граве, М. М. Крилов, М. М. Боголюбов, механікиО. М. Динник і М. О. Лаврентьєв, фізикиК. Д. Синельников, Л. В. Шубников, В. Є. Лашкарьов, О. І. Ахієзер, О. С. Давидов, А. Ф. Прихотько, О. Я. Усиков, С. Я. Брауде, геологП. А. Тутковський, хімікиЛ. В. Писаржевський, О. І. Бродський, А. В. Думанський, біологи і медикиД. К. Заболотний, О. О. Богомолець, В. П. Філатов, М. Г. Холодний, І. І. Шмальгаузен, В. В. Моргун. У всьому світі відомі українські школи електрозварюванняЄ. О. Патона і кібернетикиВ. М. Глушкова. Набули широкого визнання економічні й гуманітарні школи, які очолювали економістиМ. В. Птуха і К. Г. Воблий, історикиМ. С. Грушевський і Д. І. Яворницький, сходознавецьА. Ю. Кримський, мовознавецьЛ. А. Булаховський, літературознавціС. О. Єфремов і О. І. Білецький.

Наукові інституції та їх досягнення

Чернівецький Національний університет ім.Ю.Федьковича

Історія

Заснований заклад 4 жовтня1875 року, указом імператора Австро-УгорщиниФранца Йосифа, на основі теологічного інституту, що існував із 1827 року з німецькою викладовою мовою та з окремими кафедрами української та румунської мов і літератур.

Університет мав різні назви: імені Франца Йосифа (нім.Franz Josephs) у 1875–1918 pp.,( Universitatea Regele Carol I din Cernăuţi ) –1919–1940 і Чернівецький державний університет після 1940 року.

1989 року Чернівецькому університетові присвоєно ім’я Юрія Федьковича.

11 вересня2000 року Указом Президента України Чернівецькому державному університету імені Юрія Федьковича надано статус національного.

Першим ректором був відомий учений і громадський діяч Костянтин Томащук. Тут викладали і вели дослідницьку роботу вчені європейського та світового рівня: економіст Йозеф Шумпетер, філософ Ґеорґ Еліс Мюллер, юрист Г.Гросс, історик Раймунд Кайндль, славіст Омелян Калужняцький, україніст Степан Смаль-Стоцький, композитор і письменник Сидір Воробкевич та інші.

За австрійської влади ЧНУ мав три факультети: православної теології, правничий і філософський. На філософському факультеті кафедрою української мови завідували: К.Ганкевич (1875–1876), І.Онишкевич (1876–1882), С.Смаль-Стоцький (1885–1918), слов’янських мов О.Калужняцький (1875–1898) і Є.Козак (1899–1919); кафедру практичного богословія очолював Д.Єремійчук (1899–1919).

У цей час в Чернівецькому університеті навчалися, крім буковинців, також багато галичан, зокрема: І.Франко, Лесь Мартович, Д.Лукіянович; габілітувалися В.Мількович з історії Східної Європи (згодом професор ЧУ, 1895–1919), О.Колесса з української мови.

Серед ректорів університету були українці: К.Томащук (1875–1876), О.Калужняцький (1889–1890) і Є.Козак (1907–1808).

1875 — на загальне число 208 студентів українців було 41, у 1914 на 1198 — 303 (приблизно стільки ж румунів, найбільше було євреїв і німців).

Після розпаду Австро-Угорської імперії 1918 року і прилучення Буковини до Румунського королівства університет до 1940 р. вважався румунським вищим навчальним закладом. У 1918–1940 pp. університет було румунізовано, скасовано українські кафедри, а українських професорів звільнено. Філософський факультет поділено на два: філософсько-літературний і природознавчий. Довголітнім ректором ЧНУ за румунського часу був Й.Ністор.

У 1920 на 1 671 студентів було 239 українців, у 1933 — на З 247 студентів було 2117 румунів, 679 євреїв, 199 німців, 155 українців, 57 поляків, 40 інших національностей.

1940 — після радянської окупації Північної Буковини і включенням її до УРСР, університет реорганізовано у державний вищий навчальний заклад з українською мовою навчання та поділено на 7 факультетів, а з 1955 на 11: історичний, філософський, іноземних мов, географічний, біологічний, хімічний, фізичний, математичний, економічний, технічний і заочний, була 51 кафедра. Теологічний факультет було ліквідовано. Запроваджене заочне й вечірнє навчання та аспірантуру.

У 1976–1977 pp. було близько 10 000 студентів (у тому числі 38 % заочників) та близько 500 викладачів, у тому числі 26 професорів і докторів наук, близько 290 доцентів і кандидатів наук.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка (КНУ імені Тараса Шевченка або просто Шевченків університет, відкритий як Київський Імператорський Університет Святого Володимира) — державний вищий навчальний заклад України, розташований у місті Києві, самоврядний (автономний) дослідницький національний університет.

Історія

Імператор Микола І, за чиїм Указом був заснований

університет Св. Володимира

Ідея заснування університету в Києві виникла в правлячих колах Російської імперії ще на початку XIX ст., відразу після відкриття таких закладів у Харкові та Казані (обидва відкриті в листопаді 1804р.). Однак втілювати в життя плани створення університету влада розпочала лише 1833 р., після закриття Кременецького ліцею на Волині (ліцей було закрито за участь його студентів у польському повстанні 1831 року). Бібліотеку ліцею, нумізматичний кабінет, колекцію картин, гравюр та скульптур було конфісковано і передано новоствореному Імператорському університету. Рослини з ботанічного саду і наукові прилади теж було перевезено до Києва. Таким чином, Університет, значною мірою, було створено на матеріальній базі Кременецького ліцею. Викладачами Університету також стало багато викладачів колишнього ліцею (проф. О. Міцкевич та ін.).

8 листопада 1833 р. імператор Микола І підтримав подання міністра народної освіти графа C. Уварова про заснування Імператорського університету Святого Володимира. 25 грудня 1833 р. імператор затвердив проект Тимчасового статуту й штатний розпис Університету. 28 (16 за ст. ст.) липня 1834 р. (в день пам’яті рівноапостольного кн. Володимира) відбулося урочисте відкриття закладу. 28 серпня 1834 р. в університеті розпочалися заняття.

У добу Гетьманату розділено на:

  • Київський український державний університет
  • Російський київський університет;
  • 1920–1926: Вищий інститут народної освіти імені Михайла Петровича Драгоманова
  • 1926–1932: Київський інститут народної освіти імені Михайла Петровича Драгоманова
  • 1933–1939: Київський державний університет
  • 1939–1994 Київський державний університет імені Тараса Григоровича Шевченка (КДУ)
  • 1959: Київський ордена Леніна державний університет імені Тараса Григоровича Шевченка
  • 1984: Київський ордена Леніна й ордена Жовтневої Революції державний університет імені Тараса Григоровича Шевченка
  • 1994 — по сьогодні: Київський національний університет імені Тараса Шевченка (КНУ)

Запитання та завдання для самоконтролю

1.Коли і ким була заснованаНаціональна Академія наук України?

2.Хто вам відоий із провіднх науковців XVII–XVIII ст.?

3. Дослідіть сучасний стан української науки та почитайте про найбільш відомі університети та наукові установи.

Коментарі

Поки що немає коментарів. Чому б вам не розпочати обговорення?

    Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *