- Освіта – основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави
Освіта – основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України. Вона є найбільш масштабною і людиномісткою сферою українського суспільства, визначальним чинником його політичної, соціально-економічної, культурної й наукової організації. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний і економічний потенціал народу, виховує патріота і громадянина України.
Освіта є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності української держави на міжнародній арені. Освіта і наука є найголовнішими умовами утвердження України на світовому ринку високих технологій.
За роки незалежності на основі Конституції України в державі визначено нові пріоритети розвитку освіти, створено відповідну правову базу, розпочато практичне реформування галузі згідно з Державною національною програмою «Освіта. Україна XXI століття».
Водночас темпи і глибина перетворень не повною мірою задовольняють потреби суспільства, держави й особистості. Актуальною є проблема доступності якісної освіти впродовж життя для всіх громадян, забезпечення національного характеру освіти. Потребують постійного оновлення зміст освіти та організація навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень. Критичним є стан фінансування освіти і науки. Потребує особливої підтримки освіта у сільській місцевості, навчання дітей з особливими потребами. Необхідно докорінно змінити і оновити матеріальну базу, здійснити комп’ютеризацію навчальних закладів, впровадити інформаційні технології, забезпечити сучасні підходи до підготовки і підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, запровадити нові економічні та управлінські механізми розвитку освіти. Усі ці проблеми вимагають першочергового розв’язання.
ХХІ століття висуває до освіти нові вимоги. Глобалізація, швидка зміна технологій, утвердження пріоритетів сталого розвитку суспільства зумовлюють зростання ролі освіти. Людство помітно змінює орієнтації в напрямі розвитку демократії, піднесення гідності особистості, її культури, національної самоідентифікації, толерантності, розвитку в умовах ринкових відносин, утверджує їх як ознаки нової світової динаміки. Нагальною потребою і передумовою прогресивного поступу людства є подолання згубних наслідків технократизму. Життя в умовах демократії, ринку, новітніх науково-інформаційних технологій стає реальністю. Все це зумовлює потребу радикальної модернізації освіти.
В Україні має стверджуватися стратегія прискореного, випереджувального іннюваційного,розвитку освіти і науки; повинні забезпечуватись умови для розвитку, самоствердження і самореалізації особистості впродовж життя.
Національна доктрина є державним документом, що визначає стратегію і основні напрями розвитку освіти у першій чверті XXI століття.
Освіта у форуванні людини, національно орієнтованої особистості –
патріота.державотворця.
Головна мета української освіти – створити умови для особистісного розвитку і творчої самореалізації кожного громадянина України, формувати покоління, здатні навчатися впродовж життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства; сприяти консолідації української нації, інтеграції України в європейський і світовий простір як конкурентоспроможної і процвітаючої держави.
Пріоритетами державної політики в розвитку освіти є:
– особистісна орієнтація освіти;
– формування національних та загальнолюдських цінностей;
– створення рівних можливостей для дітей і молоді у здобутті якісної
освіти, постійного оновлення змісту освіти;
– розвиток системи неперервної освіти та освіти впродовж життя;
– формування через освіту здорового способу життя;
– розвиток україномовного освітнього простору;
– забезпечення освітніх запитів національних меншин;
– забезпечення економічних і соціальних гарантій для професійної
самореалізації педагогічних, науково-педагогічних працівників,
підвищення їхнього соціального статусу;
– розвиток дошкільної, позашкільної, загальної середньої освіти в сільській
місцевості;
– інтеграція освіти і науки, розвиток педагогічної та психологічної науки;
– розробка і запровадження освітніх інновацій, інформаційних технологій;
– створення індустрії навчальних засобів;
– створення ринку освітніх послуг;
– інтеграція української освіти у європейський та світовий освітній простір.
Система освіти має забезпечувати:
– формування особистості, яка усвідомлює свою належність до українського народу, сучасної європейської цивілізації, орієнтується в реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлена до життя і праці у світі, що змінюється;
– збереження і продовження української культурно-історичної традиції, виховання шанобливого ставлення до українських національних святинь, української мови, історії і культури всіх національностей, які проживають в Україні, формування культури міжетнічних і міжособистісних відносин;
– виховання людини демократичного світогляду, яка поважає громадянські права і свободи, традиції народів і культур світу, національний, релігійний, мовний вибір кожної людини;
– формування у дітей і молоді цілісної наукової картини світу, сучасного світогляду, творчих здібностей і здатності до самостійного наукового пізнання, самоосвіти і самореалізації особистості;
– підготовку людей високої освіченості і моралі, кваліфікованих спеціалістів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння та впровадження наукомістких та інформаційних технологій, мобільності та конкурентоспроможності на ринку праці;
– створення необхідних умов для розвитку обдарованих дітей і молоді;
– підтримка дітей і молоді з особливими потребами;
– формування здорового способу життя, розвиток дитячого і юнацького спорту, туризму;
– етичне, естетичне та екологічне виховання;
– наступність і неперервність освіти;
– інноваційний характер навчально-виховної діяльності;
– різноманітність типів навчальних закладів, варіативність навчальних програм, індивідуалізацію навчання й виховання;
– моніторинг освітнього процесу, зростання якості освітніх послуг;
– створення умов для ефективної професійної діяльності, підтримки працездатності та збереження здоров’я педагогічних, науково-педагогічних працівників, підвищення їхнього соціального статусу.
Національний харктер освіти
Освіта України ґрунтується на культурно-історичних цінностях українського народу, його традиціях і духовності. Вона розвивається на основі педагогічної спадщини Київської Русі, доби українського козацтва, світоглядної парадигми Володимира Мономаха, Петра Могили, Г.Сковороди, Т.Шевченка, І.Франка, Я.Чепіги, С.Русової, Г.Ващенка, В.Сухомлинського та інших видатних українських мислителів, її духовним джерелом є висока культура українського народу, його споконвічна мудрість, прагнення жити у процвітаючій Україні.
Освіта утверджує українську національну ідею, сприяє розвитку культури українського народу. Сучасна освіта підпорядкована ідеї консолідації українського народу в єдину політичну націю, яка прагне жити у співдружності з усіма народами і державами світу. Вона спрямована на формування національних цінностей і водночас сприяє оволодінню особистістю багатствами світової культури, вихованню поваги до народів світу. Українська освіта має гуманістичний характер.
Національне і гроадянське виховання
Національне і громадянське виховання є одним із головних пріоритетів і органічним компонентом розвитку освіти. Воно має бути спрямоване на формування у дітей та молоді сучасного світогляду, ідей, поглядів, переконань, заснованих на найцінніших надбаннях вітчизняної і світової культури. В основу національного і громадянського виховання мають бути покладені принципи гуманізму, демократизму, єдності сім’ї і школи, наступності та спадкоємності поколінь.
Головна мета національного і громадянського виховання – набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді особистісних рис громадян української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури.
Національне і громадянське виховання має здійснюватися впродовж усього процесу навчання дітей та молоді. Воно має забезпечити всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, її здібностей і обдарувань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності й культури, формування громадянина України, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору і діяльності.
Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті визначає, що головна мета української освіти – створити умови для особистісного розвитку і творчої самореалізації кожного громадянина України, формувати покоління, здатні навчатися впродовж життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства; сприяти консолідації української нації, інтеграції України в європейський і світовий простір як конкурентоспроможної і процвітаючої держави. Реалізація цієї мети має базуватися на впровадженні гуманістичної освітньої парадигми.
На сучасному етапі розвитку освіти відбувається складний і водночас цікавий період реформування. Перед педагогами постає завдання забезпечити всебічний розвиток особистості, спрямувати навчально-виховний процес на формування духовного світу особистості, утвердження загальнолюдських цінностей, розкриття потенційних можливостей та здібностей .
У вивченні процесів формування особистості, цінності займають провідне місце. Вони безпосередньо пов’язані з мотивами та потребами особистості і виступають в ролі своєрідного регулятора її життєдіяльності. Вони забезпечують зв’язок між теорією і практикою, утворюючи між ними своєрідний «міст». Система цінностей виступає інтегруючою основою як для формування окремої особистості, так і соціальної групи, нації, та людства в цілому. Ціннісні орієнтації – важливі елементи у структурі самосвідомості особистості. Вони визначають спрямованість інтересів і потреб індивіда на певну ієрархію життєвих цінностей; схильність приписувати значущість окремим цінностям, суб’єктивно диференціювати їх за значимістю. Інакше – вони визначають змістову сторону спрямованості особистості, визначають поведінку і діяльність (в тому числі й професійну) людини, детермінують її мотивацію, впливають на стиль мислення і життя.
- Погляди видатних державотворців на призначення освіти
У вселюдськім житті тільки той народ
бере перемогу, який має найкращу школу
С. Русова
С. Русова (1856 – 1940) – видатний педагог, громадський і державний діяч. Психолого-педагогічні ідеї С. Русової лежать в основі роботи нових типів шкіл і дошкільних закладів. У Києві в 1993 р. створено освітньо-виховний центр Софії Русової, який надає допомогу педагогам. До 140-річчя з дня народження С. Русової у Львові вийшла друком книжка «Теорія і практика дошкільного виховання», у Києві — «Вибрані педагогічні твори», «Мої спомини».
С. Русова народилася 1856 року на Чернігівщині, першу освіту європейського рівня одержала в родинному колі, згодом закінчила найкращу жіночу гімназію в Києві «Бригантина». У 1871 р. у Києві відкрила перший дитячий садок в Україні. Працювала в недільних школах, організовувала дитячі садки та притулки. У 1919 р. в уряді УНР С. Русова очолювала два департаменти — дошкільного виховання і позашкільної роботи, друкувалася в журналах із питань національної освіти різних народів. Національну освіту вважала головною умовою становлення та розвитку і нації, і державності. На початку 20-х років С. Русова у віці 60 років змушена була емігрувати. Працювала в Празі у Вищому Українському педінституті ім. М. Драгоманова. Основні засади педагогічної діяльності С. Русової такі:
- ідея державотворчого значення школи й освіти. «Велике слово — школа! Се скарб найкращий кожного народу, се ключ золотий, що розмикає пута несвідомості, се шлях до волі, до науки, до добробуту. У вселюдськім житті тільки той народ бере перемогу, який має найкращу школу» («Нова школа», 1917);о освіта й виховання повинні будуватися на підставі положень педагогіки і психології про закономірності та умови розвитку сучасної дитини, про найбільш доцільні для певного віку методи навчання;
- найоптимальнішою є початкова школа з першого по п’ятий клас;
- сучасний учитель повинен мати високий рівень наукової компетентності і практичної педагогічної майстерності.
«Якщо ми потребуємо демократії, то мусимо для неї виховувати молодь для того, щоб ця молодь могла утворити новий, кращий гуманний світ… Гаслом нової школи є саморозвиток і соціальна служба — служба родині, громаді, державі, нації, людству», — писала С. Русова в 1918 р. в праці «Дещо з філософії виховання». Ці ідеї мають абсолютне сучасне звучання, як і думки С. Русової щодо змісту освіти.
Найдоцільнішими предметами для малечі вона вважала мистецтво і природознавство, які мають найкращі можливості для морального й естетичного впливу.
Відомо, що С. Русова особливої уваги надавала громадському авторитету вчителя, вихователя, його загальнокультурній, психологічній і фаховій майстерності.
Ким тільки не доводилося працювати Русовій: вихователем дитячого садка, учителем школи, викладачем і професором на Вищих жіночих курсах, у Фребелівському педінституті в Києві, Кам’янець-Подільському університеті (лектором педагогіки), професором педагогіки Українського педагогічного інституту ім. М.Драгоманова у Празі; була членом Української Центральної Ради, головою департаменту дошкільної і позашкільної освіти в уряді УНР, фундатором жіночого руху в Україні, співробітником багатьох журналів, співзасновником української педагогічної академії тощо. Але проблеми виховання й освіти української молоді у неї завжди були на першому плані.
Сьогодні освіта порушує і розв’язує ці ж питання. Отже, концепції Софії Федорівни Русової не втратили й сьогодні своєї актуальності. Немало освітян-ентузіастів створюють дошкільні заклади, школи, ліцеї, дитячі центри, працюють за ідеями С. Русової, використовуючи її педагогічну спадщину
***
Плекаючи свої кращі національні традиції,
борючись за свою самостійну державу, віримо,
що ця боротьба закінчиться перемогою Правди і Добра.
Г. Ващенко
Г.Ващенко (23.04.1878—2.05.1967). Професор Г. Ващенко — видатний український учений, педагог і психолог — уродженець Полтавщини (с. Богданівка). Помер у Мюнхені (Німеччина). У Москві закінчив богословські студії, на священика не висвячувався, бо був розчарований поведінкою духовних осіб і професорів та студентів, далекою від християнських норм. Він повернувся в Україну, і тут учителював, вивчав педагогіку і психологію (зокрема Петра Лесгафта). Працював у різних гімназіях в Україні, у Грузії, досвід використав в організації освіти в Україні (у 1917—20 рр.), організував учительські курси, школи. Швидко став доцентом Українського Полтавського Університету (1918). У 1927 р. став професором і керівником кафедри педагогіки, написав «Загальні методи навчання», видав у 1928 р., як підручник для педінститутів в Україні. Керував аспірантською групою, але був визнаний «буржуазним націоналістом», знятий з посади, чекав своєї черги на знищення. Книга була знищена, а сам Г. Ващенко виїжджає в 1936 р. в Сталінґрад, де працює в педагогічному інституті. Під час Другої світової війни повертається в Україну, потім з родиною виїхав до Мюнхена, де очолив кафедру педагогіки в Українському Вільному Університеті, а також став ректором Української богословської Академії в Мюнхені. 22 роки провів у еміграції. Найбільше працював у справі національного виховання української молоді в умовах діаспори. Написав праці «Виховання волі і характеру», «Основи естетичного виховання», «Виховання любові до Батьківщини», «Виховна роль мистецтва», «Система освіти в самостійній Україні», «Система навчання», «Організаційні форми навчання».
Професор Г. Г. Ващенко в основу виховного ідеалу поклав загальнолюдські та національні цінності, моральні закони творення добра і боротьби зі злом, за побудову справедливого ладу, виплеканого на любові і красі. Зведений ним виховний ідеал українця — служіння Богові і своїй нації — є традиційним у житті і побуті українського народу. А такі риси українського народу як працелюбність, правдивість, жертовна любов до України, людяність, щиросердність і гостинність, вірність і відданість, оптимістичність, любов до краси і мистецької творчості, до музики, співу, танців, вірність у коханні, статева стриманість і здоровий сімейний побут є основою української ментальності. Славнозвісний підручник «Виховний ідеал» Г.Ващенко завершує словами: «Українська молодь мусить не тільки плекати загальнолюдські ідеали, а й активно боротися за них».
Українське педагогічне товариство нині носить ім’я Г. Ващенка.
Запитання для самоконтролю
1. Яку роль відіграє освіта у формуванні особистості?
2.Чому Українську освіту вважають стратегічною державною сферою?
3. Що таке Національна доктрина розвитку освіти?
4. Що вам відомо про С. Русову?
5. Що лежить в основі виховного ідеалу Професора Г. Г. Ващенка ?
