Завдання до уроку:
1) Переглянути відео.
2) Опрацювати текст (тут, або за підручником).
3) Письмово розв’язати правові ситуації зі с. 175 – 176 підручника (надіслати фото-звіт).
1. Що таке злочин. Які ознаки злочину. Кримінальний проступок
Правопорушення поділяють на проступки і злочини. Злочини відрізняються від проступків більш серйозними наслідками для постраждалих осіб.
Злочином за Кримінальним кодексом України (далі ККУ) (ст. 11) є суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.
Злочином визнаються лише ті дії чи бездіяльність, які знайшли відображення у конкретній поведінці або вчинках людини. Думки та переконання, що не були втілені у дії, не є злочином, і за них особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності.
Новий Кримінальний процесуальний кодекс України поділяє кримінальне правопорушення на злочин та кримінальний проступок. Утім Кримінальний кодекс України досі не передбачає і не дає визначення такого виду кримінального правопорушення, як проступок.
Ознаками злочину є:
• суспільна небезпека — завдає істотної шкоди, втрати або створює загрозу такої шкоди суспільним відносинам, які охороняються законом. Характер та ступінь суспільної небезпеки визначаються низкою об’єктивних та суб’єктивних ознак злочину: способом його здійснення, тяжкістю заподіяної шкоди, місцем, часом, умовами, засобами здійснення, формою провини, мотивом, метою (посягання на життя чи здоров’я, майно людини, суспільні відносини тощо);
• винність (психічне ставлення людини до своїх дій чи наслідків дій, можлива у формі умислу або необережності);
• караність (за будь-який злочин передбачено конкретний вид та міру покарання);
• кримінальна протиправність — передбаченість суспільно небезпечного діяння кримінальним законом — конкретною статтею особливої частини ККУ.
Дія чи бездіяльність, яка не розглядається ККУ, не може бути визнана злочином і не може тягти за собою кримінальну відповідальність.
Що таке склад злочину.
Склад злочину — це сукупність об’єктивних і суб’єктивних ознак, що визначають суспільно небезпечне діяння як злочин. Елементи складу злочину:
Суб’єкт — фізична особа, що досягла певного віку і є осудною.
Об’єкт — конституційний устрій України, власність, громадський порядок, довкілля, права і свободи людини і громадянина тощо.
Суб’єктивна сторона — внутрішня, психічна діяльність особи, яка вчинила злочин: вина, мотив, мета злочину.
Об’єктивна сторона — зовнішнє вираження злочину: діяння (дія чи бездіяльність); суспільно небезпечні шкідливі наслідки, причинний зв’язок між діянням та його наслідками; час, місце, засоби, обставини тощо.
Суб’єктом злочину є фізична особа, яка є осудною, тобто під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії і керувати ними.
Суб’єктом злочину може бути особа, що досягла певного віку. Так, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилось 16 років. Складовими суб’єктивної сторони злочину є:
Вина — психічне ставлення особи до вчиненої дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Отже, формами вини є умисел та необережність.
Умисел поділяють на прямий і непрямий.
• Прямий умисел — якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
• Непрямий умисел — якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і, хоч не бажала, але свідомо припускала їх настання.
Необережність поділяють на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість.
• Злочинна самовпевненість — якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення.
• Злочинна недбалість — якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити.
Мотив — це внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її вчинити злочин.
За мотивами вчинення розрізняють злочини:
• корисливі (викрадення, хабарництво);
• вчинювані за мотивом помсти (вбивство);
• вчинювані з хуліганських спонукань.
Мета — це уява особи про бажаний результат, до якого вона прагне, вчиняючи злочин.
Складовими об’єктивної сторони є:
Дія — активна, суспільно небезпечна, передбачена кримінальним кодексом поведінка суб’єкта, чи бездіяльність — пасивна поведінка, що проявилась у невиконанні особою тих дій, які вона повинна була і могла в даній ситуації здійснити.
Суспільно небезпечні наслідки — збиток, шкода, якої завдає діяння об’єктові злочину.
Причинний зв’язок існує тоді, коли:
• причина (діяння) в часі передує наслідкам;
• викликає ці наслідки;
• без даної причини (діяння) конкретні наслідки не настали б;
• спосіб, засоби, методи, час та обстановка здійснення злочину.
Наслідки злочину — це шкода, яка була заподіяна постраждалій особі (особам), суспільству, державі.
Наслідки можуть бути у вигляді:
• фізичної шкоди (смерть, тілесні ушкодження, ушкодження здоров’я);
• майнової шкоди (крадіжка, пошкодження майна, коштів, коштовностей…);
• порушення нормальної роботи транспорту, зв’язку;
• дезорганізація діяльності установи, підприємства;
• завдання шкоди інтересам держави (шпигунство, диверсія, посягання на життя державного діяча);
• організаційних наслідків (злочини проти правосуддя, суспільної безпеки);
• соціальних наслідків (порушення прав і свобод, виборчих, трудових прав).
Не менш значущими наслідки є для особи, що скоїла злочин — злочинця.
Кримінальним проступком є передбачене Кримінальним Кодексом України діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі.
2. Що таке кримінальна відповідальність, кримінальне покарання
Кримінальна відповідальність — вид юридичної відповідальності, що встановлюється державою в кримінальному законодавстві, накладається судом на осіб, які винні у вчиненні злочину.
Згідно з ККУ підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину. Наприклад, особа вчинила крадіжку. Саме факт вчинення особою крадіжки і буде підставою кримінальної відповідальності.
Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше ніж один раз.
Кримінальне покарання — це захід примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Метою покарання за ККУ є:
• кара;
• виправлення засуджених;
• запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
ККУ передбачає 12 видів покарань, які поділяють на:
• основні,
• додаткові (що застосовуються лише додатково до основних),
• змішані (що можуть бути застосовані і як основні, і як додаткові).
За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, до основного покарання може бути приєднане одне або декілька додаткових покарань.
3. Які кримінальні покарання застосовуються до неповнолітніх
Неповнолітніми вважаються особи, які не досягли 18-літнього віку. ККУ класифікує неповнолітніх на такі категорії:
• новонароджені діти;
• малолітні до 14 років;
• особи, що не досягли 16 років;
• особи до 18 років.
Повнолітньою вважається особа, що досягла відповідного віку не в день свого народження, а з 0 годин наступної доби.
Законодавство, враховуючи особливості неповнолітніх, передбачає особливості притягнення їх до відповідальності, звільнення від відповідальності, призначення покарання, звільнення від покарання і його відбування.
До неповнолітніх згідно з ККУ можуть бути застосовані лише такі основні види покарань:
• штраф;
• громадські роботи;
• виправні роботи;
• арешт;
• позбавлення волі.
До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у вигляді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади і займатися певною діяльністю.
Якщо порівняти покарання, що застосовуються до дорослих осіб, і покарання, що застосовуються до неповнолітніх, можна зробити висновок про гуманне ставлення законодавця до неповнолітніх осіб, що скоїли злочин, зокрема:
• штраф для дорослих осіб встановлюється в межах від 30 до 1000 неоподатковуваних мінімумів громадян, а до неповнолітніх цей вид покарання застосовується лише тоді, коли вони мають самостійне джерело прибутку, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення в межах до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
• громадські роботи для дорослих осіб встановлюються на строк від 60 до 240 годин та відбуваються не більше ніж 4 години на день, а для неповнолітніх від 16 до 18 років — на строк від 30 до 120 годин і відбуваються не більше ніж 2 години на день;
• виправні роботи для дорослих осіб встановлюються на строк від 6 місяців до 2 років, при цьому із суми заробітку засудженого здійснюється відрахування у розмірі від 10 до 20 %, а для неповнолітніх — на строк від 2 місяців до 1 року, при цьому із заробітку неповнолітнього здійснюється відрахування у розмірі від 5 до 10 %;
• арешт для дорослих осіб встановлюється на строк від 1 до 6 місяців, а для неповнолітніх — на строк від 15 до 45 діб. (Якщо неповнолітнього засуджено до кримінального арешту, то він відбуває покарання в арештному домі. В арештних домах утримуються повнолітні особи, а також неповнолітні, яким на момент постановлення вироку виповнилося шістнадцять років і які засуджені за злочини невеликої тяжкості. Неповнолітні відбувають покарання у арештному домі окремо від дорослих. Засудженим до арешту забороняється: побачення з родичами та іншими особами, за винятком адвокатів; одержання посилок, за винятком посилок, що містять предмети одягу за сезоном. Засудженим до арешту надається прогулянка тривалістю до двох годин. За виняткових обставин засудженим до арешту може бути надано право на телефонну розмову з близькими родичами);
• позбавлення волі на певний строк для дорослих осіб встановлюється на строк від 1 до 15 років, а для неповнолітніх — на строк не більше ніж 10 років, лише за особливо тяжкі злочини — до 15 років. Неповнолітні, засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах (виховних колоніях). Позбавлення волі не може бути призначено неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.
У разі обрання неповнолітньому кримінального покарання у формі позбавлення волі на певний строк він направляється для його відбування до спеціальної виховної установи. В цих установах носять одяг одного зразка і постійно перебувають під наглядом. Там усе відбувається відповідно до режиму: підйом, приймання їжі, навчання, вільний час, сон тощо. Такі засуджені у спеціальній виховній установі мають право працювати, отримувати медичну допомогу, листуватися, одержувати посилки і грошові перекази, зустрічатися з родичами, одержувати освіту та правову допомогу від адвокатів. Їм забороняється самовільно залишати колонію, порушувати закони, завдавати шкоду майну, вживати спиртні напої, наркотичні засоби, вживати нецензурні чи жаргонні слова.
Якщо неповнолітній не порушує режиму, сумлінно навчається там чи працює, — то він може бути амністований. Це може бути чи дострокове звільнення, чи заміна покарання у формі позбавлення волі іншим, м’якшим. При досягненні підлітком 18 років (повноліття), якщо термін позбавлення волі ним не відбуто, то його переводять, і він продовжує відбувати покарання разом із дорослими.
4. Які особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх
За загальним правилом кримінальна відповідальність настає з 16 років.
Проте за окремі злочини підлягають кримінальній відповідальності особи, що вчинили злочин у віці від 14 до 16 років (умисне вбивство; зазіхання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, судді, представника іноземної держави тощо; умисне тяжке тілесне ушкодження; умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження; диверсія; бандитизм; терористичний акт; захоплення заручників; зґвалтування; крадіжка; грабіж; розбій; вимагання; умисне знищення або пошкодження майна; пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів; хуліганство; насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом; угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна; незаконне заволодіння транспортним засобом).
Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або необережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого каяття та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру:
• застереження (полягає в осуді поведінки неповнолітнього від імені суду, попередженні про неприпустимість порушення закону в подальшому);
• обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього (означає встановлення днів і годин, протягом яких неповнолітній повинен перебувати вдома або навпаки, не може знаходитися в громадських місцях; заборону користуватися певними транспортними засобами чи предметами, виїжджати в інші місцевості без дозволу, вимогу розпочати або продовжити навчання чи роботу тощо);
• передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, що їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;
• покладення на неповнолітнього, який досяг 15-річного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків;
• направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей та підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує 3 років (загальноосвітні школи соціальної реабілітації — з 11 до 14 років; професійно-технічні училища соціальної реабілітації — з 14 до 18 років). Для завершення навчання, здобуття професії, в окремих випадках термін перебування може бути продовжено на 1 рік, відповідно до 15 та 19 років. Такі заклади мають особливий педагогічний режим:
• спеціальний режим дня та система навчальної й виховної роботи;
• постійний нагляд та педагогічний контроль за учнями; вихід за межі учбового закладу можливий лише з дозволу адміністрації. Неповнолітні направляються до спеціальної навчально-виховної установи, якщо вони вийшли з-під контролю батьків, не піддаються виховному впливу та не можуть бути виправлені шляхом застосування інших заходів виховного характеру.
До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру (крім у випадку направлення його до спеціальної навчально-виховної установи). Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя, при цьому батьки чи особи, що їх замінюють, не звільняються від обов’язків по вихованню неповнолітнього.
У разі ухилення від застосування таких заходів вони скасовуються, і неповнолітній притягується до кримінальної відповідальності.
Неповнолітній може бути звільнений від кримінальної відповідальності. Підставами для звільнення неповнолітньої особи від кримінальної відповідальності є:
• вчинення злочину при недосягненні особою 18-річного віку;
• вчинення злочину, що не становить великої суспільної небезпеки;
• можливість виправлення цієї особи без застосування до неї кримінального покарання.
Вирішуючи питання про доцільність звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності, суд враховує:
• характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого неповнолітнім злочину;
• тяжкість злочинних наслідків;
• мотиви вчинення злочину;
• ступінь участі у злочині;
• особистість неповнолітнього, умови його життя, виховання тощо.
Неповнолітній може бути звільнений від кримінального покарання. Підставами для звільнення неповнолітнього від кримінального покарання (його відбування) є:
• звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру;
• звільнення від відбування покарання з випробуванням;
• звільнення від покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку;
• умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
Завдання та запитання
1. Що таке злочин, кримінальна відповідальність і кримінальне покарання?
2. Вкажіть особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх.
3. Як слід поводитися у громадському транспорті, щоб не стати жертвою злочину?
4. Проаналізуйте, чим відрізняються покарання, що застосовуються до неповнолітніх від таких самих покарань, що застосовуються до дорослих.
5. Складіть схему «Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх».
6. Оцініть причини підліткової злочинності в Україні.
