«Справа Бейліса» – Історія Голокосту, 11 клас
У чому ж полягала «справа Бейліса»? Тихий непомітний експедитор Київського цегельного заводу 39-річний Менахем Мендель Бейліс (народ. 1874 р. у Києві – помер 1934 р. поблизу Нью-Йорка, США) був звинувачений у вбивстві 13-річного хлопчика Андрія Ющинського, щоб скористатися нібито його кров’ю, підмішати її в мацу, що за твердженням антисемітів, входить у традиції іудейської релігії. Тіло Андрія Ющинського з нанесеними йому 47 колотими ранами було виявлено 20 березня 1911 року, суд розпочався 25 вересня 1913 року. Справа Бейліса мала на меті підбурити українців до антисемітських акцій. Час її появи не був випадковим, 9 лютого 1911 р. III Державна Дума почала обговорювати законопроекти про скасування межі єврейської осілості. Це викликало обурення та занепокоєння антисемітськи налаштованих монархістських партій і чорносотенних організацій. Організаторами справи проти євреїв були віце-директор Департаменту Міністерства Юстиції Лядов та київский прокурор Чаплинський. Вичерпавши звичні на той час антисемітські гасла, вони вдалися до реанімації висунутого проти євреїв ще у середньовіччі звинувачення, що нібито через вимоги свого віровчення євреї використовують для релігійно-обрядових, «ритуальних» цілей християнську кров. Це звинувачення треба було довести на якійсь конкретній справі. Саме в цей час поліція розслідувала вбивство А. Ющинського, тіло якого було знайдено на околиці Києва, поблизу заводу, де працював М. Бейліс. Уже в березні 1911р. було висунуто версію про ритуальний характер убивства хлопчика. Влада підтримала цю версію. Залучений до слідства експерт, відомий київський психіатр І. Сікорський, погодився дати відповідь на питання прокуратури, чи можливо на підставі аналізу тіла убитого визначити національність убивці. Сікорський заявив, що вбивцями хлопчика є євреї. З богословською експертизою виступив ксьондз І. Пранайтіс, який тенденційно підібраними уривками текстів з єврейських богословських книг «доводив» невгамовну ненависть євреїв до іновірців, насамперед до християн. Отже, залишилося тільки підшукати для процесу його головного героя – вбивцю-єврея. Не зупинив процесу і той факт, що жандармській поліції, яка паралельно з прокуратурою вела розслідування, були вже відомі справжні вбивці, саме Віра Чеберяк зі своїми спільниками. За вказівкою Міністерства юстиції вбивці були звільнені від суду. Натомість 12 липня 1911 було заарештовано М. Бейліса. Чорносотенна преса розгорнула шалену антисемітську агітацію, закликаючи до єврейських погромів. На підтримку Бейліса піднялася передова українська та російська інтелігенція. У Франції на його захист виступив французький письменник А. Франс.
В. Короленко написав відкритого листа до газети «Речь» (30 листопада 1911 р.) під назвою «К русскому обществу. По поводу кровавого навета на евреев», підписаний письменниками, вченими, суспільними діячами. Серед 82 відомих літераторів та громадських діячів протест підписали: С. Єфремов, М. Грушевський, В. Вернадський, О. Купрін, З. Гіппіус, Д. Мережковський, О. Блок, Максим Горький, О. М. Толстой, Ф. Сологуб, Л. Андреєв, В. Іванов, М. Туган-Барановський. З критикою процесу Бейліса навіть виступив у своїх статтях такий видатний монархіст та націоналіст, як В. Шульгін. Він вважав, що наклепницький процес тільки шкодить монархії. Слідство тривало два роки, бо зацікавлені сторони через газети та безпосередній вплив доклали чимало зусиль, щоб спрямувати слідчих у потрібному собі напрямку, часто відверто хибному.
Чорносотенці були безсилі переконати присяжних у причетності Бейліса до ритуального вбивства. Кращі адвокати представляли інтереси Бейліса на суді: О. Грузенберг, О. Зарудний, М. Карабчевський, Д. Григорович-Барський, В. Маклаков. «Доводи» І. Сікорського та І. Пранайтіса розбили психіатр В. Бехтєрєв, семітолог П. Коковцев, професор Київської духовної академії священик О. Глаголєв, московський рабин Я. Мазе.
Начальник відділу розшуку київської поліції Микола Олександрович Красовський встановив справжніх вбивць Ющинського – професійних злодіїв: Рудзинського, Сингаєвського, Латишева, а також скупщицю краденого Чеберяк. Попри це Лядов, Чаплинський та Щеґловітов продовжували оперативно-розшукові дії направлені на очорнення євреїв.
Процес відбувся в Києві восени 1913 року. До числа присяжних увійшли тільки українці та росіяни, котрі мали відповісти на два питання: чи було це ритуальним вбивством та чи був Бейліс винний у його скоєнні. 28 жовтня 1913 р. за результатами слідства та виступами сторін на суді присяжні визнали факт ритуального вбивства. Що ж до вини Менделя Бейліса голоси присяжних розділилися порівну, шість на шість, тому Бейліс був виправданий.
Одразу після звільнення Бейліс з родиною виїхав до Палестини, а звідтіля — 1920 року до США, де й помер у 1934 р.
У 1926 в Нью-Йорку вийшли мемуари Бейліса “Історія моїх страждань”
