Популярні записи
Всесвітня історія / 9 клас / Для учнів / Дистанційне навчання
Протидія корупції
Всесвітня історія / 11 клас / Дистанційне навчання
Історія України / 9 клас / Дистанційне навчання
Громадянська освіта / Для учнів / Дистанційне навчання
Українознавство / Дистанційне навчання
Громадянська освіта / Для учнів / Дистанційне навчання
Історія України / 9 клас / Дистанційне навчання
Всесвітня історія / 11 клас / Дистанційне навчання
Всесвітня історія / 6 клас / Для учнів / Дистанційне навчання
Всесвітня історія / 8 клас / Дистанційне навчання
Історія України / 11 клас / Для учнів / Дистанційне навчання
Історія України / 9 клас / Дистанційне навчання
Українознавство / Дистанційне навчання
Всесвітня історія / 9 клас / Для учнів / Дистанційне навчання
Процес розгляду справ у суді чітко регламентовано. Кожен з учасників процесу має права та обов’язки, які дозволяють забезпечити чесніть, неупередженість та змагальність при розгляді справи в суді. Галузі права, що регулюють судовий розгляд, називаються процесуальними. При цьому для різних ситуацій застосовуються різні процедури. Так, розгляд справ про злочини регламентується Кримінальним процесуальним кодексом України. Судовий розгляд цивільно-правових спорів урегульовано Цивільним процесуальним кодексом України. Порядок проведення судових процесів між суб’єктами господарської діяльності визначається Господарським процесуальним кодексом України. Кодекс адміністративного судочинства України встановлює порядок судового розгляду справ, у яких однією зі сторін виступає держава.Ми розглянемо два найбільш поширені типи процесів: цивільний та кримінальний.
22 червня 1941 р. о 3-й годині 30 хвилин війська вермахту завдали потужного артилерійсько-мінометного удару по місцях розташування підрозділів Червоної армії. За кілька хвилин армія Німеччини перетнула кордон СРСР. Її авіація завдала удару по містах і важливих промислових центрах, аеродромах, де було знищено 1,2 тис. радянських літаків.Удар Німеччини, незважаючи на ретельну підготовку Радянського Союзу до війни, виявився повною несподіванкою як для народу, так і для сталінського керівництва.За детально розробленим планом «Барбаросса» Німеччина та її союзники для нападу на СРСР зосередили 190 дивізій загальною кількістю 5,5 млн осіб. їм протистояло угруповання радянських військ, яке налічувало 170 дивізій і дві бригади (2,9 млн осіб). Нацистський план був розрахований на блискавичну війну («бліцкриг»).
В Україну було спрямовано наступ німецької групи армій «Південь» (командувач генерал-фельдмаршал Г. Рундштедт), у складі якої були також румунські та угорські війська, а згодом приєдналися словацькі, італійські підрозділи та інші союзники Німеччини. Згідно з планом «Барбаросса» наступ на Україну був допоміжним. Головні нацистські сили мали наступати через Білорусію на Москву.
Угрупованню сил, що наступали в Україні, протистояли підрозділи Київського особливого та Одеського військового округів, які з початком війни були перетворені відповідно на Південно-Західний (командувач М. Кирпонос) і Південний фронти (командувач І. Тюленєв).
Назрівання Другої світової війни загострило всі ті проблемні питання, що лишилися невирішеними після Першої світової війни. Одним із них було «українське питання». Українці були єдиним великим народом у Європі, що за підсумками Першої світової війни та повоєнного устрою світу був позбавлений власної державності й розділений між СРСР, у складі якого існувало формальне державне утворення УРСР, Польщею, Румунією та Чехословаччиною.Найактивніше «українську карту» розігрувала нацистська влада, що прагнула оволодіти «життєвим простором на сході» як запорукою встановлення світового панування. «Українське питання» було зручним для порушення внутрішньої стабільності таких країн, як Чехословаччина, Польща та СРСР. У 1933—1934 рр. між Німеччиною та Польщею відбулися переговори про спільний похід проти більшовизму. Саме українські землі в цих переговорах відігравали роль розмінної монети для оплати Польщі.
Коли А. Гітлер під гаслом об’єднання всього німецького народу в одній державі висунув територіальні претензії до Чехословаччини, знову постало «українське питання». Цього разу воно мало сприяти розвалу Чехословаччини, стати засобом тиску на Польщу та СРСР і розмінною монетою у грі з Угорщиною.
Із характером впливу політичних партій на суспільне життя пов’язують виникнення такого явища, як лобізм, за якого певні групи домагаються від органів влади сприятливих умов для реалізації своїх інтересів.Лобізм — цілеспрямований вплив груп осіб або різноманітних організацій, що представляють інтереси якоїсь частини економічно потужних прошарків суспільства, на рішення законодавчих органів із метою отримання користі. Представників зацікавлених груп називають лобістами, а їхні групи — лобі. Також іноді лобізм називають «публічною адвокацією».
Лобізм поділяють на легальний (виступи на слуханнях у парламенті, розробка документів, особисті зустрічі, формування громадської думки, здійснення й поширення результатів соціологічних досліджень тощо) та нелегальний (фінансування виборчих кампаній «своїх людей», усування незгодних різними шляхами, прямий підкуп посадових осіб тощо). Легальний лобізм не порушує чинних законів, нелегальний — ототожнюється з корупцією.
Основна діяльність Національної поліції спрямована на запобігання вчиненню правопорушень, порятунок людей, а якщо правопорушення вчинено, то - пошук і затримання винуватих у ньому осіб.Національна поліція виконує й охоронні функції, розшукує зниклих осіб, регулює дорожній рух, видає дозволи на пересування тих чи тих транспортних засобів, наповнює та аналізує інформаційні ресурси (наприклад, бази даних зниклих безвісти осіб).
Національна поліція складається із центрального органу управління та її територіальних представництв. Очолює Національну поліцію її керівник, якого призначає на посаду та звільняє з неї Кабінет Міністрів України. Більшість своїх рішень керівник Національної поліції погоджує з міністром внутрішніх справ України.
Звіт про свою роботу Національна поліція щорічно оприлюднює на офіційних вебпорталах відомства. У ньому висвітлюють діяльність підрозділів поліції, зокрема зазначають про вжиті заходи й те, чого вдалося досягти.
Правниками (юристами) називають фахівців, які мають професійні правові знання у галузі юридичних наук, законодавства і практики його застосування. Тож правник - це фахівець у галузі права, правознавець, людина з юридичною освітою. Слово «юрист» походить від латинського слова «ius» - «право».Допомога правника потрібна нам із багатьох питань. Бувають такі ситуації, врегулювати чи вирішити які без фахівця в галузі юриспруденції складно, а то й неможливо. Наприклад, купівля-продаж квартири або транспортного засобу, складання заповіту, укладання шлюбного договору потребують посвідчення нотаріусом. Навіть якщо людина добре обізнана з положеннями законів або знає, як вирішувати схожі правові ситуації, не варто ризикувати. Слід скористатися послугами професіоналів, адже всіх юридичних тонкощів ви можете не врахувати. Правник може роз’яснити вам ваші права, запропонувати юридично вивірений план дій, розповісти про можливі його наслідки, а також допомогти скласти й правильно оформити юридичні документи (наприклад, позовну заяву, довіреність), зібрати необхідну для вирішення вашої справи інформацію (скажімо, довідки), представляти ваші інтереси в суді чи на перемовинах.
Суспільно-політичне життя України в 2005-2013 рр. Протягом 2005 р. президент В. Ющенко ще мав значні повноваження, але вповні не скористався ними, можливо, через негативні наслідки отруєння і значні проблеми зі здоров’ям. Урядування Ю. Тимошенко тривало до вересня 2005 р. і мало дещо популістичний характер. Найбільшою проблемою стали внутрішні конфлікти, через які відбулася зміна прем’єр-міністра — ним став Ю. Єхануров (2005-2006). Він переймався суто економічними питаннями, можливо, був одним з найкращих голів українського уряду. Саме тоді Україну визнали державою з ринковою економікою.Навесні 2006 р. відбулися перші парламентські вибори за пропорційною системою. «Наша Україна», БЮТ і СПУ домовилися про створення коаліції, але лідер СПУ перебіг на сторону Партії регіонів і КПУ, ставши головою парламенту, а прем’єр-міністром вдруге став В. Янукович. Через загрозу узурпації влади В. Ющенко оголосив дострокові вибори, після яких урядову коаліцію склали БЮТ і НУНС, прем’єркою вдруге стала Ю. Тимошенко (2007-2010). У ці роки конфлікти між урядом і президентом стали особливо гострими. Велися переговори про союз між БЮТ і ПР, але зрештою «пропало всьо», нова коаліція, що мала ділити владу в Україні на довгі роки, не відбулася.
7 лютого 2010 р. в другому турі президентських виборів В. Янукович набрав 49 % голосів виборців, випередивши Ю. Тимошенко, яку підтримали 45,5 % учасників виборів. 25 лютого новий президент склав присягу на вірність українському народові. Вже 11 березня в парламенті була створена нова більшість, яка підтримала новообраного президента.
Державотворчі процеси в незалежній Україні. Чинники, які сприяли державотворчому процесові:- державотворчі традиції, демократичний вибір, підтримка народу;
- мирний шлях здобуття самостійносте, світове визнання України.
Незалежній Україні в перші роки її існування потрібно було виконати два завдання — сформувати систему власних державних органів і установ, а також створити систему законодавства. Поєднувалися дві тенденції:
- трансформація чинних елементів держави;
- добудова структур, яких не вистачає.
Пріоритетним напрямом державотворчого процесу було формування трьох основних гілок влади — законодавчої, виконавчої та судової.
Найвищий законодавчий орган України — Верховна Рада — залишився їй у спадок від Української РСР.
Зміст та основні напрями політики «перебудови». Початок «перебудови». З початку 80-х рр. криза охопила всі сфери життя:
- СРСР відставав у соціально-економічному розвитку від лідерів;
- зростали соціальні суперечності у радянському суспільстві;
- науково-технічне відставання СРСР поглиблювалося;
- неспроможність СРСР належним чином реагувати на глобальні проблеми, падіння авторитету КПРС.
Ця критична ситуація змусила генерального секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова на квітневому пленумі ЦК КПРС 1985 р. оголосити про зміни у політиці СРСР. Був узятий курс на «перебудову»:
- в економічній галузі — «прискорення», спроба використовувати деякі елементи ринкових відносин;
- у внутрішній політиці — демократизація, гласність, плюралізм, згодом — курс на багатопартійність;
- у зовнішній політиці — «нове політичне мислення».
Ідеологічні орієнтири партійно-радянського керівництва. Причини політико-ідеологічної кризи радянського ладу в Україні (середина 1960 - початок 1980-х рр.). Період від середини 60-х до середини 80-х рр. в історії СРСР називають «застоєм». Ідеологічним орієнтиром керівництва були положення програми КПРС, схваленої в 1961 р., згідно з якою до 1980 р. у СРСР мав бути побудований комунізм.Уже наприкінці 60-х рр. стало ясно, що ці обіцянки виконані не будуть:
- у цих умовах влада пустила в обіг термін «розвинутий соціалізм». Побудова комунізму ставала справою невизначеного майбутнього. У масовій свідомості визрівало переконання, що, заговоривши про «розвинутий соціалізм», партія визнала нездійсненність, утопічність побудови комунізму;
- все більша кількість людей втрачала віру в реальність комуністичних ідеалів та спроможність тих, хто перебував на чолі держави, їх досягти, настало розчарування в правильності шляху;
- посилюється ідеологічний тиск на українське суспільство;
- населення спостерігає розходження між ідеологічними догмами і реаліями життя;
- в українському суспільстві зростають опозиційні настрої, розвивається дисидентський рух.
Інформація
-
Для вчителя історії
-
Весвітня Історія
-
Історія України
-
Громадянська освіта
-
Правознавство
Нові публікації
NEW
Правознавство / Для учнів / Дистанційне навчання
Історія України / 9 клас / Дистанційне навчання
Правознавство / Для учнів / Дистанційне навчання
Історія України / 9 клас / Дистанційне навчання
9 клас / Історія України / Дистанційне навчання
Коментарі
Як ви відноситесь до предмету Історія?
Хмара тегів