Популярні записи
Дистанційне навчання Мудрість

КРИМІНАЛЬНА ТА АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ – 9 клас

КРИМІНАЛЬНА ТА АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ – 9 клас

Завдання:

1) Переглянути відео до уроку.

2) Прочитати текст статті нижче.

3) Повторити § 23 – 24 за підручником.

На сьогодні в Україні, як і у всьому світі, найвищою цінністю визначено забезпечення прав та свобод людини і громадянина. Особливу увагу приділено неповнолітнім, які є однією з найменш захищених верств населення, що обумовлює необхідність створення особливих умов для забезпечення та реалізації їхніх прав.

Однак, проблема правопорушень неповнолітніх є і залишається однією з актуальних проблем українського суспільства, яка потребує нагальної розробки та вирішення. Адміністративна відповідальність – це застосування до осіб, які вчинили адміністративні проступки, адміністративних стягнень, що тягнуть для цих осіб обтяжливі наслідки майнового, морального, особистісного чи іншого характеру і накладаються уповноваженими на те органами чи посадовими особами на підставах і в порядку, встановлених нормами адміністративного права. А з огляду на те, що неповнолітні є спеціальним суб’єктом такої відповідальності, існує цілий ряд особливостей, притаманних процедурі притягнення їх до адміністративної відповідальності.

Кримінальна відповідальність – це обов’язок особи дати звіт про свої дії уповноваженим на те державним органам (дізнання, попереднього розслідування, прокуратури, суду), а також перетерпіти певні обмеження, страждання, відчути примусову дію кримінального закону.

Кримінальна відповідальність, як і кожний вид юридичної відповідальності, ґрунтується на конституційному принципі законності. Це, зокрема, означає, що кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину. Крім цього, ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше, як за вироком суду й відповідно до закону.

1. ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ

Правовий статус неповнолітніх в Україні визначається Конституцією України, ст. 52 якої проголошує, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом. Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Крім того, правове становище неповнолітніх в Україні визначається Сімейним кодексом України, законами України «Про охорону дитинства», «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» та низкою інших правових актів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» неповнолітні – це громадяни віком до 18 років. Необхідно відзначити, що Законом України від 07.02.2007 р. № 609-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх» було внесено зміни до низки законів України, відповідно до яких термін «неповнолітні» було замінено на термін «діти». Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» дитина – це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше. Так, відповідно до ст. 34, 35 Цивільного кодексу України повну цивільну дієздатність, тобто здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання, має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини. Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця. Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов’язки. У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається. Таким чином, поняття «діти» та «неповнолітні» не є тотожними за своїм змістом – категорія «неповнолітні», яка базується виключно на віковому критерії, включає до себе як осіб віком до 18 років, що не мають повної цивільної дієздатності, так і тих, що її набули за визначених цивільним законодавством умов.

Стаття 1 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» покладає здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед дітей на: спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах сім’ї, дітей та молоді, уповноважений орган влади Автономної Республіки Крим у справах сім’ї, дітей та молоді, служби у справах дітей обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад; кримінальну міліцію у справах дітей органів внутрішніх справ; приймальники-розподільники для дітей органів внутрішніх справ; школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти; центри медико-соціальної реабілітації дітей закладів охорони здоров’я; спеціальні виховні установи Державного департаменту України з питань виконання покарань; притулки для дітей; центри соціально-психологічної реабілітації дітей; соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка). У здійсненні соціального захисту і профілактики правопорушень серед дітей беруть участь у межах своєї компетенції інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, окремі громадяни. Діяльність органів і служб у справах дітей та спеціальних установ і закладів соціального захисту для дітей здійснюється на принципах: законності; застосування переважно методів виховання і переконання, що передбачають вжиття примусових заходів лише після вичерпання всіх інших заходів впливу на поведінку дітей; гласності, тобто систематичного інформування про стан справ щодо захисту прав дітей, правопорушень серед дітей, роботу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах сім’ї, дітей та молоді, уповноваженого органу влади Автономної Республіки Крим у справах сім’ї, дітей та молоді, служб у справах дітей, спеціальних установ і закладів соціального захисту для дітей у відкритій державній статистиці, засобах масової інформації; збереження таємниці про дітей, які вчинили правопорушення і до яких застосовувалися заходи індивідуальної профілактики; неприпустимості приниження честі і гідності дітей, жорстокого поводження з ними.

На відміну від кримінального законодавства, що допускає притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які вчинили деякі види злочинів вже з 14 років, адміністративне право містить універсальне правило: адміністративній відповідальності підлягають лише особи, що досягли 16-річного віку, до того ж, які досягли його до моменту вчинення адміністративного правопорушення, а не на момент розгляду справи або до початку виконання постанови у справі. Передбачається, що саме при досягненні 16-річного віку молоді люди здатні повною мірою усвідомлювати, що таке адміністративне правопорушення, розуміти неприпустимість його вчинення і тому нести за нього особисту відповідальність.

Передбачаючи відповідальність громадян за адміністративні правопорушення з 16 років, КпАП закріплює ряд додаткових гарантій для них. Так, до неповнолітнього не може застосовуватися адміністративний арешт (ст. 32 КпАП); вчинення правопорушення неповнолітнім є пом’якшувальною обставиною (ст. 34 КпАП); втягнення неповнолітнього в правопорушення є обставиною, що обтяжує відповідальність (ст. 35 КпАП). Закон також встановлює процесуальні гарантії прав неповнолітніх, спрямовані на встановлення істини, перевиховання порушника і профілактику правопорушень.

У ряді випадків адміністративна відповідальність настає і за вчинення протиправних діянь підлітками, що не досягли 16 років, щоправда, у цьому випадку відповідальність покладається на їхніх батьків (ст. 184 КпАП).

Оскільки вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність, має правове значення, органи адміністративної юрисдикції суди повинні вживати заходів щодо встановлення віку неповнолітнього – дати його народження. У разі притягнення неповнолітнього до адміністративної відповідальності його вік встановлюють відповідно до документів про народження (число, місяць, рік народження). Особа вважається такою, що досягла певного віку, не в день народження, а починаючи з 0 годин наступної доби.

2. ЗАХОДИ ВПЛИВУ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ДО НЕПОВНОЛІТНІХ У ВЧИНЕННІ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ

Необхідність виокремлення спеціальних норм про адміністративну відповідальність неповнолітніх обумовлена принципами справедливості та гуманізму. Враховуючи біологічні, психологічні та соціальні характеристики неповнолітніх, закон передбачає особливості притягнення їх до адміністративної відповідальності, звільнення від відповідальності, призначення адміністративного стягнення та специфічні заходи впливу. Ця позиція базується на міжнародно-правових актах, зокрема Декларації прав дитини, у Преамбулі якої зазначається, що неповнолітні, у зв’язку з їх фізичною і розумовою незрілістю, потребують спеціальної охорони і захисту, зокрема, належний правовий захист. Особливості вікової психології неповнолітніх дають змогу обмежитися щодо таких осіб порівняно більш м’якими заходами, достатніми для забезпечення їх виправлення і перевиховання. Суспільство не має право висувати до неповнолітніх такі самі суворі вимоги, як до своїх дорослих членів. Тому часто щодо неповнолітніх достатніми є міри виховно-педагогічного, а не карального характеру.

До неповнолітніх віком 16-18 років, які скоїли адміністративні
проступки, можуть бути застосовані заходи, передбачені ст. 24-1 КпАП, а саме:

1)зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення употерпілого;

2)попередження;

3)догана або сувора догана;

4)передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

Зобов’язання публічно або в іншій формі просити вибачення у потерпілого є найменш суворим заходом впливу і застосовується за умови, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, усвідомила неправомірність своєї поведінки та виявила щире розкаяння у вчиненому. Публічність вибачення означає присутність інших (крім правопорушника та потерпілого) осіб під час принесення вибачення. Форма та зміст вибачення нормативно не регламентовані та залишені на розсуд заінтересованих осіб.

Застереження неповнолітніх про неприпустимість протиправної поведінки застосовується з метою припинення такої поведінки, але здебільшого цей захід спрямований на недопущення подібної поведінки у майбутньому, тобто головна мета і в цьому випадку – профілактична. Застереження здійснюється в присутності батьків або осіб, які їх замінюють. Про винесення особі офіційного застереження має бути складено протокол, однак його форма та зміст нормативно не регламентовані.

Догана або сувора догана за своєю юридичною природою є офіційним осудженням неповнолітнього правопорушника та вчиненого ним діяння, здійсненим від імені держави.

Передача неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють, допускається лише за наявності даних про їх здатність забезпечити позитивний виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою. Під особами, які заміняють батьків, слід розуміти усиновителів, опікунів і піклувальників.

Передача неповнолітнього під нагляд педагогічного чи трудового колективу можлива тільки за згодою цього колективу. Неповнолітній може бути переданий і під нагляд окремих громадян на їх прохання. Як педагогічний чи трудовий колектив, так і окремий громадянин зобов’язані при цьому здійснювати виховний вплив на нього та постійьий контроль за його поведінкою. Вирішуючи питання про передачу неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, або окремих громадян, суд, уповноважений вирішувати справу, повинен керуватися даними, що їх характеризують. Неприпустимо передавати неповнолітнього під нагляд батька або матері, які позбавлені батьківських прав, а також батьків чи інших осіб, котрі через свою поведінку не здатні позитивно впливати на нього. Неповнолітній може бути переданий під нагляд педагогічного колективу навчального закладу тільки за місцем навчання, а трудового колективу – за місцем роботи за наявності даних про те, що цей колектив спроможний здійснювати належний контроль за поведінкою неповнолітнього та позитивно впливати на його виховання.

3. ВІК, З ЯКОГО МОЖЕ НАСТАВАТИ КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Досягнення встановленого законом віку – одна із загальних умов притягнення особи до кримінальної відповідальності ч. 1 ст. 18 Кримінального кодексу України (далі – ККУ). Під віком людини розуміють певний період її розвитку.

Відповідний рівень свідомості та соціального розвитку формується з досягненням віку, коли під впливом сім’ї, школи, соціального оточення підліток розуміє, що є добром і що є злом, у яких випадках його дії можуть завдати шкоди іншим людям і суспільству. Достатній рівень свідомості дає змогу пред’являти до неповнолітнього вимоги щодо узгодження його поведінки з правилами, встановленими у суспільстві.

Обмеження 14 – 16 роками мінімального віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, пов’язано з тим, що саме у цьому віці відбувається становлення підлітка як особистості, перехід від дитячого стану до дорослого. У цьому віці неповнолітні вже можуть розуміти й оцінювати свої вчинки, хоча психіка їх ще не зовсім сформована. Вони не завжди критично ставляться до своїх дій, схильні до наслідування, можуть вчинити правопорушення із помилкових уявлень про товариство, нерідко неспроможні протистояти негативному впливові їх оточення. Підліткам притаманні: емоційність, імпульсивність, сприйнятливість. Вони, як правило, довірливі, люблять фантазувати. У цьому віці проявляється інтерес до пригод, подорожей, виникають різні захоплення, прагнення продемонструвати свою самостійність тощо. Враховуючи все це, ККУ передбачає певні особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

Таким чином, встановлення загального віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність (з 16 років, а за окремі злочини – з 14 років), зумовлено тим, що з досягненням цього віку особа повною мірою здатна оцінювати свою поведінку, у т. ч. злочинну.

Малолітні віком до 14 років, а також особи, які вчинили у віці від 14 до 16 років суспільно небезпечні діяння, не зазначені у ч. 2 ст. 22, не можуть бути суб’єктом злочину, а тому кримінальній відповідальності не підлягають. Порядок вирішення справ про суспільно небезпечні діяння, вчинені особою, яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, встановлено кримінально-процесуальним законодавством (статті 73, 447, 448 Кримінально-процесуального кодексу України).

Перелік злочинів, за вчинення яких кримінальна відповідальність настає з 14 років, є вичерпним (при цьому у ч. 2 ст. 22 перелічено лише умисні злочини).

Оскільки вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність, має правове значення, органи досудового розслідування і суди повинні вживати заходів щодо встановлення віку неповнолітнього – дати його народження. У разі притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності його вік встановлюють відповідно до документів про народження (число, місяць, рік народження). Особа вважається такою, що досягла певного віку, не в день народження, а починаючи з 0 годин наступної доби. При цьому враховуються місце народження особи і місце вчинення злочину, якщо вони знаходяться в різних часових поясах. За відсутності документів про народження вік особи встановлюється на підставі висновку судово-медичної експертизи. Днем народження особи у таких випадках буде останній день (тобто 31 грудня) названого експертом року, а при визначенні віку мінімальною і максимальною кількістю років слід виходити із пропонованого експертами мінімального віку цієї особи.

Хоча за загальним правилом кримінальна відповідальність настає при досягненні особою 16 років, суб’єктами окремих злочинів (більшість військових злочинів, втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність тощо) можуть бути лише особи, яким виповнилося 18 років. Суб’єктом злочинів проти правосуддя, що вчиняються, наприклад, суддями, може бути лише особа, яка досягла 25-річного віку.

4.ВИДИ ПОКАРАННЯ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ДО НЕПОВНОЛІТНІХ, ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ ПРИЗНАЧЕННЯ

Виходячи з зазначених вікових особливостей неповнолітніх, особливостей їх соціального статусу, можливостей досягнення мети покарання і т. ін., Кримінальний кодекс встановив суттєві обмеження в частині видів покарань, які застосовуються щодо неповнолітніх, та пільговий характер їх виконання.

Стаття 98 ККУ визначає можливість застосування лише 5 видів покарання з 12 відомих Кримінальному кодексу.

До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:

  • Штраф
  • Громадські роботи;
  • Виправні роботи;
  • Арешт;
  • Позбавлення волі на певний строк;

Згідно із ч. 2 цієї статті до неповнолітніх як додаткові види покарання можуть бути застосовані:

  • Штраф;
  • Позбавлення права обіймати певні посади;
  • Позбавлення права займатись певною діяльністю;

Умови застосування цих видів покарання суттєво відрізняються від умов їх застосування відносно повнолітніх злочинців.

Приміром, штраф (ст. 99 КК) застосовується виключно відносно неповнолітніх, які мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернуто стягнення.

Розмір штрафу, в тому числі за вчинення злочину, за який передбачено основне покарання лише у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п’ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

До неповнолітнього, що не має самостійного доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення, засудженого за вчинення злочину, за який передбачено основне покарання лише у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, може бути застосовано покарання у виді громадських робіт або виправних.

Громадські роботи (ч. 1 ст. 100 ККУ) можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день.

Виправні роботи (ч. 2 та З ст, 100 ККУ)можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року.

Так само в пільговому режимі визначений для неповнолітніх і такий вид покарання, як арешт (ст. 101 ККУ). Його застосування обмежено шістнадцятирічним віком і строком — від п’ятнадцяти до сорока п’яти діб.

Найсуворішим з передбачених для застосування до неповнолітніх видом покарання є позбавлення волі но певний строк (ст. 102 ККУ).

За загальним правилом покарання у вигляді позбавлення волі не може призначатись неповнолітнім, які вперше вчинили злочини, що належать до категорії невеликої тяжкості.

Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому:

  • за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості – на строк не більше одного року шести місяців;
  • за злочин середньої тяжкості – на строк не більше чотирьох років;
  • за тяжкий злочин – на строк не більше семи років;
  • за особливо тяжкий злочин – на строк не більше десяти років;
  • за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, – на строк до п’ятнадцяти років.

Призначення покарання неповнолітнім відбувається на підставі тих самих засад, які визначають цей процес взагалі (статті 65-67 ККУ). Однак, обираючи покарання, неповнолітньому суд згідно зі ст. 103 ККУ зобов’язаний враховувати «умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього».

ВИСНОВОК

У статті 68 Конституції України записано: «Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободу, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності».

Причиною підліткової злочинності найчастіше є неналежний догляд за дітьми батьків або їхня відсутність. Загальне зниження рівня життя, неблагополуччя сімей, які з втратою прибутку втрачають і моральні цінності, відсутність нормальних побутових умов — все це призводить до того, що діти, прагнучи жити так, як усі, намагаються досягти цього шляхом крадіжок та інших злочинів. Крім того, згубний вплив на неповнолітніх справляє телебачення, що пропагує насильство і життя заради власного задоволення.

Треба пам’ятати, що адміністративне правопорушення — не дрібниця, а шлях до скоєння зло­чину. Отже, попередження адміністративного правопорушення, а також своєчасне покарання за його скоєння є шляхом до запобігання скоєння злочину.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України. – від 28 червня 1996 року № 254 к/96-ВР [Електронний ресурс] – Режим доступу //http://zakon.rada.gov.ua

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV[Електронний ресурс] – Режим доступу //http://zakon.rada.gov.ua

3. Кримінальний кодекс України від05.04.2001 № 2341-IІІ [Електронний ресурс] – Режим доступу //http://zakon.rada.gov.ua

4. Сімейним кодексом України від10.01.2002 № 2947-ІІІ[Електронний ресурс] – Режим доступу //http://zakon.rada.gov.ua

5. Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-ІІІ [Електронний ресурс] – Режим доступу //http://zakon.rada.gov.ua

6. Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21.11.1992 № 2811-ХІІ [Електронний ресурс] – Режим доступу //http://zakon.rada.gov.ua

7. Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24.01.1995 № 20/95-ВР [Електронний ресурс] – Режим доступу //http://zakon.rada.gov.ua

8. Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21.06.2001 № 2558-ІІІ [Електронний ресурс] – Режим доступу //http://zakon.rada.gov.ua

9. Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13.01.2005 № 2342-ІV[Електронний ресурс] – Режим доступу //http://zakon.rada.gov.ua

10. Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 05.02.1993 № 2998-ХІІ [Електронний ресурс] – Режим доступу //http://zakon.rada.gov.ua

Схожі статті
Гість, залишиш коментар?