Відновлення незалежності України (матеріал для повторення) – підготовка до НМТ з історії України 2022

Зміст та основні напрями політики «перебудови». Початок «перебудови». З початку 80-х рр. криза охопила всі сфери життя:

• СРСР відставав у соціально-економічному розвитку від лідерів;
• зростали соціальні суперечності у радянському суспільстві;
• науково-технічне відставання СРСР поглиблювалося;
• неспроможність СРСР належним чином реагувати на глобальні проблеми, падіння авторитету КПРС.

Ця критична ситуація змусила генерального секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова на квітневому пленумі ЦК КПРС 1985 р. оголосити про зміни у політиці СРСР. Був узятий курс на «перебудову»:

• в економічній галузі — «прискорення», спроба використовувати деякі елементи ринкових відносин;
• у внутрішній політиці — демократизація, гласність, плюралізм, згодом — курс на багатопартійність;
• у зовнішній політиці — «нове політичне мислення».

«Перебудова» стала означати оновлення, політику реформ, модернізацію всіх сфер життя, «очищення» соціалізму від негативних нашарувань минулого, надання йому гуманного, привабливого для народу вигляду.
Причини загострення соціально-економічної кризи:

• економічний розвиток з тенденцією до зменшення темпів;
• деформування структури розміщення продуктивних сил, загострення екологічних проблем;
• зрівнялівка в оплаті праці, поглиблення кризи організації праці;
• розростання бюрократичного апарату, ускладнення демографічної ситуації.

Наслідки загострення соціально-економічної кризи. Започаткована «стратегія прискорення соціально-економічного розвитку» на практиці виявилася пропагандистським закликом, а не добре продуманою системою:

• наростання інфляції, збільшення дефіциту державного бюджету;
• надзвичайного поширення набувають натуральні (бартерні) обміни, криза платежів;
• у 1990 р. національний доход УРСР зменшився на 1,5 %;
• вирішення економічних проблем все більше лягало на керівництво України, яке до цього не було готове;
• крах економіки призвів до падіння життєвого рівня населення.

«Прискорення» не могло дати відчутного результату без глибоких якісних зрушень у системі виробничих відносин, без розкріпачення особистої ініціативи виробника, без переходу до ринкових відносин.
Особливості соціально-економічної ситуації в УРСР:

• зношеність основних фондів підприємств України досягала 60 %;
• нічого не було зроблено для структурної перебудови промисловосте, подолання численних деформацій;
• лише 30 % промисловосте працювало на споживчий ринок;
• близько 80 % загального обсягу промислового виробництва не мало на території республіки завершеного технологічного циклу;
• гострота продовольчого питання була додатковим фактором росту соціальної напруженосте в суспільстві.

Фінансове становище та погіршення життєвого рівня населення, причини та наслідки:

• невдачі у проведенні реформ через відсутність послідовної та чіткої стратегії розвитку, некомпетентності;
• прагнення влади поєднати командно-адміністративну та ринкову моделі розвитку, що несумісно;
• прагнення союзних структур зберегти свою владу, засилля ВПК;
• підприємства і колгоспи дістали певну свободу вирішення формування фонду зарплати, яка швидко зростала. Але результатом її підвищення стало поступове знецінення грошей (інфляція);
• розрив між грошовою і товарною масою збільшився до 10 млрд рублів і мав тенденцію до зростання;
• навіть те, чого завжди було вдосталь (крупи, макарони, мило, цукор), ставало дефіцитом;
• розбалансованість споживчого ринку, існування «чорного ринку».

Падіння авторитету КПУ. Причини:

• відсутність реальних прав КПУ у вирішенні республіканських проблем, лише виконання рішень Москви;
• відсутність ініціативності, вироблення периферійного типу мислення — «провінціалізму»;
• нездатність КПУ стати національно-комуністичною організацією;
• нерозуміння в Комуністичній партії тенденцій суспільного розвитку і настроїв широких народних мас.

КПУ програвала у боротьбі зі своїми критиками ще до того, як вони оформилися в окремі політичні партії. 1.10.1989 р. ЦК КПРС ухвалив рішення підвищити платню працівникам партійного апарату на 50-100 %. Це призвело до подальшого падіння авторитету партії.
Чорнобильська катастрофа. Екологічною катастрофою світового рівня став вибух на Чорнобильській АЕС у ніч на 26 квітня 1986 р. Наслідки:

• небачене забруднення біосфери, радіоактивне опромінення тисяч людей, постраждалих — 3 млн осіб;
• поява на території України 30-кілометрової «зони відчуження», забрудненими визнано майже 3 тис. сіл;
• масове переселення жителів із забруднених земель в інші регіони;
• України мусила майже повністю взяти на себе справу ліквідації наслідків катастрофи;
• ще довго Україна змушена буде виділяти величезні кошти на ліквідацію наслідків Чорнобиля, захист постраждалих;
• за вказівками партійного керівництва ретельно приховувалися страшні розміри та жахливі наслідки аварії.

Зростання соціальної та національної активності українського суспільства наприкінці 1980-х рр. Культура. Духовне відродження. Після Чорнобильської катастрофи населення України гостро відчуло своє безправ’я. Чорнобиль став символом приниженосте України, неспроможносте її керівництва захистити своє населення. З іншого боку, він посилив активність українства. Цьому сприяла політика гласносте:

• В. Чорновіл у 1987 р. відновив видання «Українського вісника»;
• тоді ж розпочав роботу Український культурологічний клуб, у якому активно співпрацювали представники дисидентів, колишніх політв’язнів, демократичної інтелігенції;
• у 1988 р. УГГ була перетворена на Українську Гельсінську спілку, яку очолив Л. Лук’яненко;
• тема національного відродження виразно зазвучала в Західній Україні, оскільки рівень національної свідомосте українців там виявився вищим, ніж в інших частинах України;
• у лютому 1989 р. в Києві відбулася установча конференція Товариства української мови ім. Т. Шевченка (голова Д. Павличко), яке активно сприяло ухваленню Закону «Про мови в Українській РСР» (жовтень 1989 р.), яким закріплювався державний статус української мови, гарантувалася рівноправність мов усіх народів;
• у 1989 р. створено Українське історико-просвітницьке товариство «Меморіал» (голова Л. Танюк), яке привертало увагу до реабілітації жертв політичних репресій, вшанування та повернення пам’яті про невинно репресованих, білих плям української історії, а також екологічна асоціація «Зелений світ» (керівник Ю. Щербак);
• повертаються в культуру твори представників «розстріляного відродження» та «шістдесятників»;
• активно почали відроджуватися УАПЦ (у 1990 р. обраний патріарх Мстислав) і УГКЦ (митрополит М.-І. Любачівський).

Загальноукраїнський страйк шахтарів. Виявом політичної активності населення стали численні мітинги та інші масові акції. Новим явищем суспільного життя стали страйки шахтарів, що розпочалися влітку 1989 р. на Донбасі й поширилися по всіх вугледобувних регіонах.
Головною причиною страйків була невирішеність багатьох економічних і соціальних питань (значна частка ручної праці, висока смертність від нещасних випадків, зростання робочого дня).
З часом страйкова боротьба посилилася. Почали висувати й політичні вимоги:

• ліквідація парткомів на підприємствах, відставка місцевого партійно-державного керівництва;
• націоналізація майна КПРС, відставка уряду, деполітизація правоохоронних органів.

Значення. Уперше за роки радянської влади робітники відкрито продемонстрували, що їхні інтереси розходяться з інтересами Комуністичної партії.
Політичні реформи. Керівництво змушене було реагувати на зростання активності суспільства:

• передбачалося забезпечити поступовий перехід влади від партапарату до конституційних органів;
• у березні 1989 р. відбулися вибори народних депутатів СРСР на основі нового виборчого закону. Однак партійно-державний апарат не здавав своїх позицій;
• у лютому 1990 р. було скасовано 6-у статтю конституції, яка проголошувала керівну роль КПРС. Натомість запроваджено посаду Президента СРСР, яким став М. Горбачов;
• зміни в політичному керівництві УРСР. 28 вересня 1989 р. було звільнено з посади першого секретаря ЦК КПУ В. Щербицького, який був гальмом перебудови в Україні. На цю посаду було обрано Володимира Івашка.

Формування багатопартійності. У 1989-1990 рр. в Україні почали активно формуватися партії:

• Українська національна партія, об’єднання «Державна самостійність України» (націонал-радикальні);
• Українська республіканська партія (створена на базі УГС, центристська, голова Л. Лук’яненко);
• Демократична партія України (центристська, за незалежність України, голова Ю. Бадзьо);
• Партія зелених України (за «екологічне солідарне суспільство», голова Ю. Щербак);
• Соціал-демократичні партії, що виступали за розширення повноважень України в межах СРСР та інші.

На початок 1991 р. — 13 партій, більшість з яких виступали за самостійну Україну, були малочисельні, не мали чітко визначеної ідеології та соціальної бази, але багатопартійність відіграла значну роль у формуванні суспільної свідомосте.
Український національно-демократичний рух. Створення Народного руху України за перебудову. 8-10 вересня 1989 р. в Києві відбувся Установчий з’їзд Народного руху України за перебудову, який очолив І. Драч. Програмні вимоги:

• демократичне і гуманне суспільство, народовладдя, добробут;
• відродження та всебічний розвиток української нації, надання українській мові статусу державної в УРСР;
• забезпечення національно-культурних потреб усіх етнічних груп;
• створення суверенної Української держави, яка перебуватиме в СРСР на підставі нового союзного договору;
• з 1990 р. — вимоги про вихід України зі складу СРСР, усунення КПРС від влади, проведення виборів на багатопартійній основі, з назви Руху виключено слова «за перебудову».

НРУ, як найбільша з новоутворених громадсько-політичних організацій, зробив чимало для демократизації виборчої системи в республіці, утвердження української мови як державної, оприлюднення правди про трагічні сторінки історії українського народу. Він символізував зв’язок між масовим національно-демократичним і дисидентським рухами як різними формами українського визвольного руху.
Вибори до Верховної Ради УРСР і до місцевих рад. У березні 1990 р. відбулися перші альтернативні вибори до Верховної Ради УРСР. Демократичний блок здобув понад чверть депутатських мандатів, а в Галичині — переконливо переміг. Уперше Верховна Рада почала працювати у парламентському режимі. У ній сформувалися комуністична більшість «Група 239», або блок «За суверенну Радянську Україну» на чолі з О. Морозом, а також опозиційна Народна рада, керована І. Юхновським. Головою Верховної Ради УРСР 4 червня 1990 р. був обраний В. Івашко, але через місяць він подав у відставку, оскільки став заступником генерального секретаря ЦК КПРС.
Ухвалення Декларації про державний суверенітет. Якраз тоді, 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР ухвалила важливий документ — Декларацію про державний суверенітет України. Цьому сприяли настрої широких народних мас, а також великодержавна політика центру, що грубо ігнорував інтереси союзних республік.
Зміст Декларації про Державний суверенітет України:

• найголовніше положення Декларації — державний суверенітет характеризувався як «верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах»;
• основний принцип державотворення сформульовано такими словами: «Українська РСР самостійна у вирішенні будь-яких питань свого державного життя»;
• підкреслювалася необхідність проведення власної економічної політики, право на власні банківську, податкову, фінансову, цінову системи, грошову одиницю.

Декларація передбачала також такі неодмінні складові суверенітету, як «безпосередні зносини з іншими державами», постійний нейтралітет, дотримання трьох неядерних принципів.
Цьому документові не було надано статусу конституційного акта. Але 3 серпня було ухвалено важливий Закон про економічну самостійність України. Невдовзі обрано нового Голову Верховної Ради УРСР — ним став Л. Кравчук.
У жовтні 1990 р. у центрі Києва відбулося студентське голодування («революція на граніті») з вимогами:

• відставка голови уряду Віталія Масола;
• відмова парламенту від підписання нового союзного договору;
• передача місцевим органам влади майна КПРС і комсомолу;
• проходження юнаками України служби за межами республіки лише на добровільних засадах;
• перевибори Верховної Ради на багатопартійній основі весною 1991 р.

Керівництво УРСР мусило піти на компроміс. Новим головою уряду став Вітольд Фокін. Інші вимоги студентів влада теж обіцяла виконати.
Створення Автономної Республіки Крим (12 лютого 1991 р.). У лютому 1991 р. Верховна Рада УРСР, враховуючи погляди значної частини населення півострова, пішла назустріч депутатам Кримської обласної ради і відновила Кримську АРСР (згодом АРК), що була скасована ще в 1945 р. Автономія мала територіальний характер, не враховувала інтересів кримськотатарського народу, який повертався на історичну батьківщину. Проросійські настрої підігрівалися з Москви. Це стало для України справжньою «бомбою уповільненої дії».
Меджліс кримськотатарського народу (червень 1991 р.). Наприкінці 80-х рр. почалося повернення кримських татар на історичну батьківщину. Для представництва інтересів народу перед українською і кримською владою у червні 1991 р. було створено меджліс, який прийняв гімн і прапор кримських татар. Головою меджлісу став визначний національний діяч М. Джемілєв.
Спроба державного перевороту в СРСР у серпні 1991 р. Акт проголошення незалежності України. 19-21 серпня 1991 р. у СРСР була спроба державного перевороту, який організували реакційні сили в керівництві КПРС і силові органи. Вони створили неконституційний орган Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС, російською мовою — ГКЧП). Проти наступу реакції рішуче виступили демократичні сили Росії.

• В Україні представники НРУ і новостворених демократичних партій виступили з пропозицією засудити заколот, а в разі захоплення влади ДКНС — закликати народ до непокори;
• керівництво Верховної Ради УРСР вичікувало, фактично зайняло нейтральну позицію;
• дії ДКНС підтримало керівництво КПУ, Кримської автономії.

21 серпня путч остаточно провалився. Опозиційні сили зміцніли, члени КПУ були деморалізовані. 24 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради ухвалила історичний документ — Акт проголошення незалежності України.
Зміст Акта проголошення незалежності. «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла над Україною в зв’язку з державним переворотом у СРСР 19 серпня 1991 р.:
– продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,
– виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,
– здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави — України.
Територія України є неподільною і недоторканною.
Віднині на території України чинними є виключно Конституція і закони України».
Вирішено було І грудня провести референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності. 30.08.1991 р. Президія Верховної Ради України ухвалила Указ «Про заборону діяльності Компартії України».
Проведення референдуму та виборів Президента України. Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р. увійшов в історію України як одна з найсвітліших подій, день національної гідності її народу. 90,32 % виборців, що взяли в ньому участь підтвердили Акт проголошення незалежності. Головними причинами цього були:

• віковічне прагнення українського народу до самостійности;
• певна стабільність порівняно з іншими республіками українського товарного ринку;
• фактичний розпад СРСР, прагнення прокомуністичних сил у владних структурах зберегти свої позиції в Україні за умов наступу антикомунізму в Москві.

У той же день народ уперше голосував за Президента України. 61,6 % підтримали Л. Кравчука. Майже чверть усіх голосів набрав В. Чорновіл.
Причини розпаду СРСР і його наслідки для державотворення в Україні:

• глибока соціально-економічна криза, нездатність союзного керівництва її подолати;
• дискредитація КПРС і усієї союзної влади, втрата залишків авторитету після путчу 19-21 серпня 1991 р.;
• зростання національної свідомосте й активізації національно-визвольних рухів внаслідок демократизації;
• політика русифікації й асиміляції, унітарний характер СРСР, ігнорування національних особливостей.

Всеукраїнський референдум став вирішальною подією на шляху до повної ліквідації центральних владних структур. 7-8 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі неподалік Бреста лідери Білорусі (С. Шушкевич), Росії (Б. Єльцин), України (Л. Кравчук) підписали угоду про створення Співдружності незалежних держав (СНД), що означало припинення існування СРСР.

• Незалежність України стала фактом, який визнавався всіма державами, що виникли на теренах колишнього СРСР, а також іншими країнами світу;
• Україна здобула незалежність мирним шляхом у ході масових антикомуністичних виступів (революція);
• більшість колишніх комуністів підтримала незалежність України, діяльність КПУ було заборонено.

Міжнародне визнання України. Першим кроком на шляху незалежної зовнішньої політики стало визнання України державами міжнародного співтовариства. Вже 2 грудня 1991 р. Україну визнала Польша. Почався принципово новий етап історії України.
Хронологічний довідник
1985 р., квітень — початок «перебудови».
1986 р., 26 квітня — вибух на Чорнобильській АЕС.
1989 р., вересень — створення Народного руху України за перебудову.
1990 р., березень — проведення перших альтернативних виборів до Верховної Ради УРСР.
1990 р., 16 липня — ухвалення Верховною Радою Декларації про державний суверенітет України.
1990 р., жовтень — «Революція на граніті».
1991 р., 24 серпня — ухвалення Верховною Радою УРСР Акта проголошення незалежності України.
1991 р., 1 грудня — проведення Всеукраїнського референдуму та виборів Президента України. Обрання Президентом України Леоніда Кравчука.
Персоналії
Кравчук Леонід (10.01.1934, с. Великий Житин, тепер Рівненського р-ну Рівненської обл.) — відомий політ. і гром. діяч. 1958 закінчив екон. ф-т Київського ун-ту. 1958-1991 був членом КПРС. З 1970 працював в апараті ЦК КПУ, з 1989 — секретар ЦК КПУ з ідеології, з 1990 — другий секретар ЦК КПУ. 24.07.1990 К. обраний Головою Верховної Ради УРСР. 1.12.1991 став першим всенародно обраним Президентом України (до липня 1994).
Терміни та поняття
Багатопартійність (багатопартійна система) (від укр. «багато» і лат. «розділ, частина, група однодумців») — наявність у с-ві ряду політ. партій (більш ніж однієї), взаємини між якими базуються на реальній конкуренції за владу. З’явилася в Україні після скасування шостої статті конституції (1990).
Гласність — політика максимальної відвертості та правди в діяльності держ. і гром. о-цій, дієва й активна форма участі гром. думки в дем. розв’язанні найважливіших проблем країни, майже повна ліквідація цензури. Проголошена М. Горбачовим 1987, була частиною його програми реформ, ставила за мету сприяти розвиткові демократії, плюралізму думок.
Незалежність — можливість ухвалювати самостійні рішення; для держави — політична самостійність, відсутність підлеглости, суверенітет.
«Перебудова», горбачовська «перебудова» — політ. курс керівництва КПРС (особливо М. Горбачова) на оновлення, оздоровлення, модернізацію всіх сфер життя, «очищення» соціалізму від нашарувань минулого, надання йому привабливого для народу вигляду (1985-1991).
Плюралізм, політичний плюралізм (від лат. «множинний») — теорія сусп.-політ. устрою, згідно з якою сусп.-політ. життя являє собою конкуренцію багатьох політ. партій і о-цій, що виражають інтереси певних соціальних груп. П. — один із складників горбачовської «перебудови». Система влади, що ґрунтується на взаємодії і протидії політ. партій та гром.-політ. о-цій.
Президент (від лат. «той, що сидить попереду») — виборний глава держави у країнах з республіканською формою правління, вибирається на встановлений термін (в Україні — на п’ять років).
Референдум (від лат. «те, що має бути повідомлене») — всенародний опит шляхом голосування з найважливіших питань держ. життя, спосіб прийняття законів. У р. можуть брати участь усі громадяни, що мають виборчі права. Особливо важливим для українців був р. 1 грудня 1991, у результаті якого понад 90 % українців схвалили Акт про незалежність України, ухвалений Верховною Радою України 24 серпня 1991.
Ринкові відносини — соціально-економічна відносини, що розвиваються на основі прив. власності та товарно-грошових відносин. У сучасній Україні формується з 1992 (деякі елементи — дещо раніше).
Суверенітет, державний суверенітет (від фр. «верховна влада») — повна незалежність і самостійність держ. влади країни у внутр. і зовн. справах. Його основою є право націй на самовизначення. Проголошений Верховною Радою 16.07.1990, підтверджений Актом про незалежність 24.08.1991.
Український національно-демократичний рух — нац.-визв. рух з метою створити незалежну демократичну державу. У. н.-д. р. на поч. «перебудови» виступав за демократію та укр. к-ру, згодом, об’єднавшись у НРУ, ставив політ. мету — незалежність України.