Тема 7. Українські землі у складі Речі Посполитої в першій половині XVII ст. – матеріал для повторення

Політичне та соціально-економічне становище в українських землях. Зміни в соціально-економічному житті:

• зростання магнатського землеволодіння, площ оброблюваних земель, кількості фільварків, виробництва товарів на продаж через збільшення попиту на сільськогосподарську продукцію в Західній Європі;
• поява значної кількості нових міст. Близько 80 % міст були у приватній власності. Зростання кількості ремісничих спеціальностей. Найбільші міста — Львів і Київ;
• скрутне становище міщан, які мати виконувати різні повинності, зокрема і панщину. Єдиний загальнодержавний податок — подимне — затверджений сеймом 1629 р., набагато перевищував попередні побори;
• початок переходу до мануфактурного виробництва, використання вільнонайманої робочої сили;
• загострення національних, соціальних і релігійних проблем, поширення панщини та кріпацтва. Це зумовлювало протягом першої половини XVII ст. явище покозачення — спроба мирним шляхом звільнитися від панщини й отримати право вільно працювати на власній землі.

Становище греко-католицької церкви:

• перший митрополит — М. Рогоза, посилення політики полонізації, насадження католицизму й унії, особливо за митрополита Іпатія Потія;
• активна діяльність митрополита Й.-В. Рутського — шукання способів порозуміння з православними (1621 р.), розгортання діяльності на впорядкування й оновлення церковного життя (реорганізація греко-католицького чернецтва, заснування шкіл майже при кожному монастирі);
• право греко-католицьких ченців навчатися в західноєвропейських католицьких семінаріях;
• зрівняння статусу греко-католицьких і єзуїтських шкіл.
• становлення церкви відбувалося за підтримки польської влади і папського Рима;
• рівноправності з римо-католиками церква так і не отримала, її представники не були допущені в Сенат;
• фактично виявилася слабшою за православну, оскільки народні маси у більшості не підтримали церкву.

Становище православної церкви:

• православне духовенство фактично було поставлено поза законом;
• обмеження в правах православної шляхти, православних міщан не допускали до роботи магістратів;
• частина церков і монастирів була передана греко-католицькій церкві, закрито чимало парафіяльних шкіл;
• поява групи священиків, яка за підтримки Запорізької Січі відстоювала право законного існування церкви.

Відновлення вищої церковної православної ієрархії 1620 р.

• Берестейська унія погіршила становище православної церкви, проте більшість українців лишилася їй вірною. Боронили цю віру братства, ставши досить впливовою силою. У 1615 р. у Києві було засноване Богоявленське братство, ставши впливовою силою;
• відновлення за сприяння козацтва 1620 р. православної ієрархії, митрополит київський — Йов Борецький.

Духовність. Гідним продовжувачем його справи став Петро Могила (митрополит у 1632-1647 рр.):

• домігся від королівської влади визнання найвищої православної ієрархії («Пункти для заспокоєння руського народу», 1632 р.);
• боротьба з порушеннями церковних канонів, навіть і в минулому;
• запровадження щорічного скликання єпархіальних соборів для вирішення поточних проблем;
• посилення влади митрополита, більший контроль за духівництвом і станом церковного життя;
• створення митрополичої консисторії — церковного судового органу, відмова від світських судів;
• упорядкування відносин з братствами та чернечого життя й організації монастирів.

Культура. Книгодрукування. Основним осередком друкарства стала друкарня Києво-Печерської лаври, в якій 1646 р. було видано важливу книгу «Требник», автором був сам П. Могила. Активно діяла друкарня Львівського Успенського братства.

Освіта. Саме П. Могила був ініціатором утворення Києво-Могилянської колегії (1632 р., згодом славетна Києво-Могилянська академія). Вона постала на базі братської (1615 р.) і лаврської (1631 р.) шкіл. Києво-Могилянська академія протягом тривалого часу була єдиним вищим навчальним закладом для всіх станів України, Східної Європи та православного світу. Заснована на принципах гуманізму, академія поширювала знання, її вихованці зробили чимало для політичного та культурного розвитку України. Зросла кількість єзуїтських, протестантських і греко-католицьких навчальних закладів.

Наука. Найвизначнішою мовознавчою працею була «Граматика» Мелетія Смотрицького (1619 р.), популярним був і «Лексикон славенороський» Памви Беринди (1627 р.), в ньому було зібрано майже 7 тис. слів.

Усна народна творчість. Продовжували натхненно творити українські кобзарі. До цього часу належить діяльність легендарної піснярки Марусі Чурай.

Література. Найвизначнішим письменником-полемістом вважається Іван Вишенський, за життя якого було надруковано лише один («Послання до єпископів») з 16 його творів. М. Смотрицький був автором полемічного твору «Тренос» («Плач», 1610 р.). Помітне місце в українському літописанні того часу належало Густинському літопису бл. 1623-1627 рр. Почала формуватися українська драматургія, набула поширення шкільна драма, виникли інтермедії, розвинувся український мандрівний ляльковий театр — вертеп.

Архітектура і містобудування. Відчутний вплив європейського Відродження. Унікальним зразком ренесансного будівництва є ансамбль Катедрального костелу у Львові: каплиця Боїмів, ансамбль Успенської церкви м. Львів: церква Успіння (1591-1629), вежа Корнякта (1572-1578), каплиця Трьох святителів (1578). Продовжували будувати оборонні споруди, причому спостерігалося поєднання рис оборонної архітектури з палацовою, наприклад, замки в Збаражі, Золочеві, замок у Підгірцях (Львівщина, 1630—1640-і рр.), Троїцький Межиріцький монастир-фортеця поблизу Острога.

Образотворче мистецтво. Справжньою перлиною українського мистецтва є іконостас П’ятницької церкви, створеної у Львові в першій чверті XVII ст. Іконостас львівської Успенської церкви малювали Федір Сенькович і Микола Петрахнович (найвідомішою є його ікона «Христос перед Пілатом» з Успенської церкви у Львові). Славетною стала ікона «Святий Миколай» з київської церкви Святого Миколая Набережного. Популярним стає портретний живопис, зокрема портрет князя Криштофа Збаразького (після 1622 р.), що свідчить про поширення впливу європейського мистецтва. Досконалим видом тогочасного мистецтва були книжкова мініатюра та гравюра, зразком якої є портрет Петра Конашевича-Сагайдачного з книги «Вірші на жалісний погреб шляхетного лицаря Петра Конашевича-Сагайдачного» (1622 р.). Тодішній гравер Ілля працював у Львові, а на запрошення П. Могили прибув до Києва, де зробив гравюри до його «Требника».

Морські походи козаків. На перші десятиліття XVII ст. припадають особливо вдалі морські походи козаків, що називають «добою героїчних походів козацтва». Більшість з них пов’язані з діяльністю видатного флотоводця, полководця і політика Петра Конашевича-Сагайдачного:

• реформування козацького війська, перетворення його на регулярне, зріс склад козацького флоту;
• вдавався до переговорів і компромісів з польською владою, обстоював інтереси українського народу;
• успішні походи проти татар і турків привернули увагу до козаків у Європі як захисників християнства;
• вступ із військом Запорізьким до Київського братства, його захист і підтримка, союз козацтва з церквою;
• сприяння утворенню в Києві культурного осередку, відновленню найвищої православної ієрархії;
• заповів великі суми школам Київського та Львівського братств;
• схильність до активних наступальних дій у військовій і морській тактиках, використання раптовості;
• найпотужнішого удару турецько-татарським загарбникам завдав у 1616 р., коли було здобуто Кафу (Феодосія) — найбільший невільницький ринок у Криму;
• перемоги П. Сагайдачного і в ряді інших морських і сухопутних походів, зокрема 1618 р. на Москву, допомагаючи королевичу Владиславу та 1621 р. у Хотинській битві.

Наслідки та значення «доби героїчних походів козацтва»:

• низка європейських країн запрошувала козаків до спільних дій проти Османської імперії;
• козацтво здобуло славу захисників християнства, поява вимог визнати його окремим станом, як шляхта;
• загострення відносин між Річчю Посполитою й Османською імперією, що призвело до Хотинської війни.

Участь українського козацтва у війнах Речі Посполитої проти Московського царства й Османської імперії. Козацтво за часів гетьманування П. Конашевича-Сагайдачного брало активну участь у тогочасній європейській політиці. 1618 р. козаки здійснили похід на Москву, підтримуючи наміри королевича Владислава здобути корону Московської держави. Похід виявився швидким і вдалим, закінчився підписанням вигідного для Речі Посполитої перемир’я в с. Деуліні: Польща закріпила за собою Смоленську та Чернігово-Сіверську землі, утворилося Чернігівське воєводство. Вирішальну роль відіграли козацькі війська під керівництвом видатного козацького гетьмана і в Хотинській (польсько-турецькій) війні 1620-1621 рр. Козацька піхота під Хотином у 1621 р. допомогла польській армії перемогти з такими наслідками:

• зупинено турецьку агресію, Османська імперія відмовилася від наміру завоювати всю Європу;
• розвіяно міф про непереможність турецького війська;
• спричинення внутрішньої кризи в Османській імперії, яка разом з Кримським ханством взяла на себе зобов’язання не нападати на українські та польські землі.

У цій битві видатний гетьман був поранений і наступного року помер.

Козацькі повстання 1620-1630-х рр. Після смерті П. Сагайдачного польська влада пішла на збройне придушення зрослої могутності козацтва.

Національно-релігійні та соціальні утиски українського православного населення викликали ряд повстань. Кульмінацією повстання під проводом Марка Жмайла стала битва на Куруковому озері. Зазнавши значних втрат, поляки змушені були піти на підписання Куруківської угоди (1625 р.):

• зростання козацького реєстру до 6 тис. осіб, козаки поза реєстром мали вернутися під владу панів;
• козаки зобов’язувалися не втручатися в релігійні справи на території України;
• реєстровцям дозволялося жити і володіти землею лише на державних землях;
• реєстровці зберігали право обирати гетьмана, але затверджувати його мав король;
• створення шести територіальних полків — Білоцерківського, Канівського, Корсунського, Переяславського, Черкаського, Чигиринського, які мали виконувати функції поліції й боротися з визвольним рухом;
• установлення річної платні за службу в сумі 60 тис. злотих і додаткові виплати старшині.

Ще успішнішим виявилося повстання 1630 р. під керівництвом Тараса Федоровича. Польська армія програла бій під Переяславом і було підписано Переяславську угоду, якою реєстр збільшувався до 8 тис. козаків. Для того, щоб на Січ на потрапляли втікачі, влада Речі Посполитої наказала спорудити фортецю Кодак. У тому ж 1635 р. козаки, очолювані Іваном Сулимою, оволоділи Кодаком і частково зруйнували фортецю. Але повстання було придушене, І. Сулиму стратили.

Найбільшим було національно-визвольне повстання 1637-1638 рр. Спочатку ним керував Павло Павлюк (Бут), але після поразок під Кумейками та Боровицею він був схоплений і страчений. Провід повстання перейшов до Якова Острянина, Дмитра Гуні та Карпа Скидана. Після невдачі під Жовнином Я. Острянин з частиною козаків відійшов на Слобожанщину. Д. Гуня обороняв табір в урочищі Старець. Старшина пішла на переговори з поляками і визнала «Ординацію Війська Запорізького,..»:

• обмеження прав козаків, позбавлення права обирати старшину, скасування посади гетьмана, судочинства;
• замість гетьмана сеймом призначався королівський комісар, резиденцією якого став Трахтемирів;
• зменшення реєстру до 6 тис. осіб, до нього могли увійти лише ті, хто не брав участі в повстаннях;
• міщанам і селянам заборонялося вступати до козаків і навіть видавати дочок заміж за козаків;
• необхідність відбудови фортеці Кодак і постійного перебування в ній польського гарнізону.

Наступних 10 років значних виступів не було, влада назвала цей період «золотим спокоєм». Але це був примарний спокій, оскільки назрівало нове велике повстання.

Наслідки козацьких повстань 20-30-х рр.: суттєво гальмували процеси ополячення й окатоличення, зменшували тиск феодального гніту, підвищували авторитет козацтва, яке набувало досвіду боротьби за національні інтереси, прискорювали формування національної свідомості.

Хронологічний довідник

1618 р. — успішний похід козаків під проводом гетьмана П. Конашевича-Сагайдачного на Москву.

1621 р. — Хотинська битва.

1625 р. — Куруківська угода.

1632 р. — «Пункти для заспокоєння руського народу»; утворення Київської колегії.

1637-1638 рр. — повстання під проводом Павла Павлюка, Якова Острянина, Дмитра Гуні.

Персоналії

Борецький Йов (Іов; світське ім’я Іван; р. н. невідомий, с. Бірче, нині Городоцького р-ну Львівської обл. — 12.03.1631, Київ) — церк., політ. і освітній діяч, письменник. Освіту здобув за кордоном. 1604-1605 — ректор Львівської братської школи. Б. був 1615 одним із засновників Київської братської школи, згодом її ректор (1615-1618). 1620-1631 — київський православний митрополит. Б. — автор полемічних творів на захист православ’я: «Протестація» (1621), «Юстифікація» (1622).

Могила Петро (21(30).12.1574, за ін. відомостями 31.12.1596 (10.01.1597), Молдова — 1(11).01.1647, Київ) — видатний церк. і культ. діяч. М. закінчив Львівську братську школу, вивчав теологію у Паризькому ун-ті. Під впливом Й. Борецького М. 1625 прийняв чернецтво. 1627 обраний архімандритом Києво-Печерської лаври, 1632 — митрополитом Київським. Добився від короля Владислава IV визнання УПЦ. М. 1631 відкрив лаврську школу, яка 1632 була поєднана з братською і 1633 отримала назву Києво-Могилянська колегія (з 1701 — Києво-Могилянська академія). М. був меценатом письменників і художників.

Сагайдачний Петро (Конашевич-Сагайдачний; бл. 1570, с. Кульчиці, тепер Самбірського р-ну Львівської обл. — 10(20).04.1622, Київ) — видатний політ., держ. і військ. діяч. Освіту здобув в Острозькій академії. З 1601 перебував на Запоріжжі. Завдяки його діяльності козацьке військо перетворилося у регулярне військ. формування. С. здобув ряд турецьких фортець, зокрема Кафу (суч. Феодосія, 1616). Взяв участь у поході польського королевича Владислава на Москву (1618). За сприяння С. у Києві утворився культ. осередок, 1620 відновлено православну ієрархію. Полководець з усім Військом Запорозьким записався у Київське Богоявленське братство (1620). С. став першим укр. гетьманом, який прагнув поєднати військ. могутність козацтва з діяльністю ін. станів укр. суспільства. У вересні 1621 діяч очолював 40-тис. укр. військо, яке відіграло вирішальну роль у розгромі турецької армії під Хотином. С. був поранений у цій битві отруйною стрілою, помер через кілька місяців. Похований у Києво-Братському монастирі.

Сулима Іван (р. н. невідомий, с. Рогощі, тепер Чернігівського р-ну Чернігівської обл. – 12.12.1635, Варшава) — політ. і військ. діяч. Брав участь у козацьких походах проти турків і кримських татар (1621, 1628, 1633), за що папа римський відзначив його золотою медаллю з власним портретом. Уперше як козацький гетьман С. згадується 1628. У серпні 1635, повертаючись з походу проти Османської імперії, зруйнував недавно збудовану Г. де Бопланом польську фортецю Кодак на Дніпрі та знищив її найманий нім. гарнізон на чолі з комендантом французом Маріоном. У грудні 1635 С. підступно схоплений частиною реєстрової старшини, яка передала його польській владі. Страчений (четвертований).

Федорович Тарас (Трясило; р. н. і см. невідомий) — політ. і військ. діяч. У 20-х рр. XVII ст. був корсунським полковником. Т. після см. М. Дорошенка обраний гетьманом (1629). Весною 1630 очолив нац.-визв. повстання проти польської влади. Війська Т. розгромили польську армію у Переяславському бою (Т. Шевченко описав ці події у творі «Тарасова ніч»), після Переяславської угоди відійшов на Запоріжжя. Подальша доля Т. невідома.

Терміни та поняття

«Золотий спокій» — назва поляками періоду 1638-1648 через відсутність значних виступів козаків на відміну від попередніх років.

Кріпак – особисто залежний від поміщика та прикріплений до земельного наділу селянин.

Панщина — примусова та неоплачувана праця селян у господарстві пана.

Фільварок (від нім. «хутір, ферма») — у Білорусі, Литві, Польщі, Україні в XIV-XIX ст. багатогалузеве панське господарство, яке ґрунтувалося на дармовій праці кріпосних селян. В укр. землях уперше з’явилися у Галичині в XV ст. В укр. землях Вел. князівства Литовського фільваркова система господарювання стала запроваджуватися у середині XVI ст. У феодалів виникла потреба о-ції власного господарства з виробництвом хліба на продаж і переробкою сільськогосподарської продукції. Поширенню ф. сприяли наявність вел. кількості вільних земель і колонізаційний процес. У Гетьманщині ф. зникли в середині XVII ст. У правобережних і західноукраїнських землях існували до скасування кріпосного права в XIX ст.