Мислення – Українознавство, 11 клас

• Мислення – процес опосередкованого й узагальненого пізнання дійсності.

Мислення є найскладнішим пізнавальним процесом, пов’язаним із відчуттям, сприйманням, пам’яттю, уявою, а також із емоційною, спонукальною сферами особистості, її самосвідомістю. Воно здійснюється через розумові операції (аналіз і синтез, порівняння, абстра­гування і узагальнення, конкретизацію).

Мислення – процес опосередкованого й узагальненого пізнання дійсності, нерозривно пов’язаного із суспільним досвідом і мовою.

Людське мислення нерозривно пов’язане з мовою, поза якою думка не може ні виникнути, ні існувати. З появою слова воно стало опосередкованим та узагальне­ним, бо з’явилася можливість зафіксувати знання про предмети і явища у слові, понятті. Ототожнювати їх не можна, оскільки поняття висловлюються не тільки одним словом («квітка»), а й словосполученням («заліз­нична колія»), реченням чи їх групою. Крім того, для багатьох слів не завжди можна знайти відповідне поняття.

У різних народів не однакове співвідношення сми­слу і слова. В українській мові, наприклад, є лексичні відповідники блакитного, синього та зеленого кольорів. Однак у німецькій мові синій та блакитний кольори позначають одним. Корейці, японці, в’єтнамці одним словом позначають синій та зелений кольори. В одній із малайзійських мов (Океанія) є 100 спеціальних назв для різновидів банана, бо для її носіїв розрізнення їх має суттєве значення.

Мова є засобом фіксування результатів людського досвіду, пізнання, спілкування, самопізнання та діяль­ності. Український мовознавець

О. Потебня порівнював слова зі слідами ніг на піску, хоч це не означає, що в них міститься сама нога. Так і в слові міститься не думка, а її відображення. Наприклад, в українській мові слова «кохання» і «любов» мають різний зміст, у російській вживається тільки одне слово – «любовь»; у російсь­кій мові функціонують слова «мораль» і «нравственность», в українській – тільки «мораль». Щоб пра­вильно думати, потрібно знати точне значення слів і враховувати, що воно може змінюватися залежно від конкретної ситуації (контексту).

Мислення, думка тісно пов’язані з образами, уявою, фантазією. Безпосередньо сприймати можна тільки конкретні ознаки предметів і явищ, поодинокі об’єкти. Думка схоплює подібність у різному і різне в подібно­му, відкриває закономірні зв’язки між явищами й подіями, допомагає передбачати майбутнє, уявляти його, послуговуючись образами, відсутніми в дійс­ності. Мислення розплутує клубок складних залежно­стей і зв’язків, які постають у сприйманні. Починаєть­ся воно там, де недостатнє або навіть безсиле чуттєве пізнання. Воно продовжує і розвиває пізнавальну робо­ту відчуттів та сприймань, виходячи і за їх межі. Чут­тєве пізнання та мислення людини безпосередньо пере­ходять одне в одне.

Образ і думка перебувають у нерозривному зв’язку. Щодо цього іспанський художник Ф. Гойя зазначав, що фантазія без розуму створює страховиська, поєдную­чись із ним, вона є джерелом мистецьких див. Фізик Е. Резерфорд стверджував: «Експеримент без фантазії або фантазія, яка не спирається на експеримент,до­сягнуть небагато… Прогрес – поєднання обох сил».

Вихідним матеріалом мислення є уявлення як збере­жені пам’яттю образи явищ і предметів. Цілком уявити явище або предмет важко, оскільки особливістю уяв­лень є фрагментарність. Тому у свідомості спливають окремі штрихи, фрагменти об’єкта.

У свідомості людини живуть не тільки образи пред­метів і явищ, які вона сприймала або сприймає. Без цього її внутрішній світ був би пустим, безбарвним і сумним. Письменникам у творенні їх допомагає творча уява. Певною мірою нею наділена кожна людина.

Думку можна виразити не тільки мовою, а й у малюнку, схемі, скульптурі тощо, що також відбуваєть­ся за участю уяви. Навіть найрозвиненіше мислення зберігає зв’язок із чуттєвим пізнанням – відчуттями, сприйманнями, уявленнями. Основний матеріал воно одержує від чуттєвого сприймання. Через відчуття та сприймання мислення безпосередньо пов’язане із зов­нішнім світом. Адекватність його перевіряється у про­цесі суспільної та індивідуальної практики. Здійснюється пізнання на чуттєвому та раціональ­ному рівнях, між якими простежуються органічна єдність та якісна відмінність. У чуттєвій картині дій­сності неможливо з’ясувати внутрішню сутність пред­метів, виокремити складні взаємодії різних предметів та явищ, з’ясувати причинно-наслідкові зв’язки, кіль­кісно-якісні взаємопереходи.

Мислення пов’язане з логікою – наукою про загаль­ні форми думки (результату мислення), а також необхідні для раціонального пізнання засоби, думки. Вона вивчає форми думки: поняття, судження, умовивід.

• Поняття як думка

Поняття – це думка, в якій відображаються суттє­ві, особливі ознаки предметів та явищ. Наприклад, поняття «дерево» (живе, коріння, стовбур, листя, крона); «стіл» (кришка, ніжки, дерев’яний). Поняття охоплює сукупність суттєвих знань про предмет чи явище. Воно характеризується змістом – сукупністю суттєвих властивостей, якими володіють зараховані до поняття предмети. Наприклад, поняття «Марс» об’єд­нує такі ознаки: «планета Сонячної системи», «кулепо­дібна форма», «обертається навколо Сонця».

З поняттям здійснюють різні розумові операції, най­важливіші з яких – узагальнення та обмеження. Сфор­мулювати узагальнене поняття – це відшукати залеж­ні від нього поняття (узагальнене поняття «меблі» – родове поняття «стіл»). Обмежити поняття – означає підшукати до нього більш часткове (щоб обмежити поняття «стіл», потрібно підібрати видові поняття «письмовий стіл», «обідній стіл»).

• Судження – це форма думки

Судження – це форма думки, в якій виражається зв’язок між предметами та явища Судження – це форма думки ми дійсності або між їх властивостями та ознаками («Іван вищий за Петра»). Утворюються вони безпосередньо, коли ідеться про те, що людина сприймає («За вікном гріє сонце»), а також опосередкованим міркуванням («Дерево у воді не тоне. Цей предмет виготовлений із дерева. Він не тоне у воді»). Судження бувають правильними і хибними. Правильність їх перевіряється логічно і практично. Деякі помилкові судження функціонують тисячоліття­ми («Сонце обертається навколо Землі»).

• Умовивід – форма мислення

Умовивід – форма мислення, у процесі якого люди­на, зіставляючи та аналізуючи різні судження, виво­дить із них нове (висновок, наслідок). Умовиводи можуть бути індуктивними та дедуктивними. В індуктив­ному умовиводі з поодиноких фактів, посилань виво­дять загальне правило, роблять висновок («Італія – республіка, Португалія – республіка, Фінляндія – рес­публіка, Франція – республіка. Італія, Португалія, Фінляндія, Франція – західноєвропейські країни. Деякі західноєвропейські країни – республіки»). У де­дуктивних умовиводах із загальних тверджень виво­дять поодинокі («Якщо йде дощ – земля мокра. Іде дощ. Отже, земля мокра»).

Одним із поширених видів дедуктивного умовиво­ду є силогізм – умовивід, у якому з двох суджень одержують третє– висновок, зумовлений ними («Усі види мистецтва емоційні. Музика – вид мистецтва. Отже, музика – емоційна»). Якщо вихідні судження істинні, то за дотримання логічних законів висновок завжди істинний. Силогізми бувають помилковими за наявності помилок у засновниках, посиланнях («Усе, що добре для фірми, добре для її працівників. Зменшення платні працівникам – добре для фірми. Отже, зменшення зарплати добре для працівників»). Джерелом помилки є неправильність вихідної те­зи. Із таких тверджень часто роблять помилкові вис­новки.

Правильно міркувати допомагає дотримання зако­нів формальної логіки:

а) закону тотожності;

б) закону виключеного третього. Істинним може бути твердження або його заперечення – третього не дано («Буває день або ніч. У цю мить ночі нема, значить – день»);

в) закону суперечності. Дві протилежні думки про предмет в одному плані, в один і той самий час істинни­ми не можуть бути, а неправильними – можуть («Шев­ченко народився в Каневі або в Моринцях. Він народив­ся в Моринцях, значить неправильно, що він народився в Каневі»);

г) закону достатньої підстави (обґрунтування). Будь-яке правильне судження обґрунтоване.

Логіка вчить правильно думати, але не розглядає внутрішнього процесу мислення. Вона мало цікавиться процесом пошуку розв’язку, цілісного охоплення ситуації, а зосереджується на правильності кроків думки. Вона ділить, розкладає речі, встановлює відно­шення.

Запитання для самоконтролю

1.Що таке мислення ?

2.Що таке умовивід?

3.З чим пов`язане мислення як найскладніший пізнавальний процес?

4.Що таке силогізм?

5.Що таке судження?